Читати книгу - "Оголений нерв"

— Я тебе також, — відповіла Настя, — але розлюблю, якщо попрешся на голосування.

— А чому це ти вказуєш усім, що їм робити? — голос свекрухи, що ввійшла непомітно, злякав Настю. Тарілка вислизнула з її рук, впала на підлогу й розбилася на друзки.

— Бувай! — кинула в слухавку і вимкнула телефон.

— Бач, моду взяла всім наказувати! — обурювалася свекруха. — То мені не можна ходити на мітинги комуністів, то Семенівна не така, а тепер вже й подрузі заборони понавиписувала!

— Мамо, ви не з тієї ноги встали? — сказала спокійно Настя й заходилася збирати уламки тарілки.

— Ще й розгепала мою улюблену тарілку! — не вгамовувалася свекруха. — Тепер таких уже не купиш! Глибока, зручна…

— Я зараз піду й куплю таку саму, — чітко карбуючи слова, промовила жінка.

— Де ти її візьмеш?! Кажу ж тобі, що таких уже не роблять, — невдоволено бубоніла стара.

— Добре, я замість однієї куплю вам дві.

Настя поставила в раковину недомитий посуд, витерла руки фартухом.

— Прийде Іванна, нехай доприбирає у шафці, — сказала Настя, поспіхом вдягаючись.

На вулиці було сонячно і по-весняному свіжо. Настя на повні груди вдихнула щедро насичене весною повітря. Їй потрібно було заспокоїтися. Можливо, вона сама роздратована й це передається оточуючим?

Останні робочі зміни були важкі. Керівництво безперервно нагадувало, щоб не вели розмови про політику і не забували, що виробничий процес найголовніший. Доводилося постійно стримувати себе. Куди не підійди — всюди розмови про події в країні. Так, то особисте право кожного мати свою думку. З цим іще можна змиритися і вдавати, що не дослухаєшся до розмов. Але звідки стільки жорстокості, особливо у молоді, коли вони відкрито радіють, що «укрів розбили» чи «наші рєбята молодці — збили гвинтокрил з нациками»? Так і хочеться сказати: на місці загиблих міг бути ти сам, твій батько, син, родич, тоді б ти також радів? І як взагалі можна радіти з чиєїсь смерті? Звідки у них така ненависть до всього українського? Чи то такий протест через невдоволення владою? Так зробіть щось, змініть її на краще, а не радійте із гибелі солдатів! Не можна нічого сказати — одразу звільнять з роботи. Доводиться відходити подалі, щоб не чути такі розмови. Мовчати, коли хочеться кричати до хрипоти, до втрати голосу. Нічого не робити, коли хочеться підійти і вмазати з усієї сили в чиюсь пику. Від цього вже й робота не в радість, вона стала випробуванням на міцність її нервової системи. Настя відчувала: ще трохи — й одного разу не зможе опанувати себе і зірветься. Напруга зростала з кожним прожитим днем, і вона сама вже стала, як оголений нерв: тільки зачепи — одразу болісна реакція. Чи надовго їй іще вистачить сил терпіти біль?

Настя йшла вулицею, поринувши у роздуми, і не помітила, що давно пройшла повз магазин, де продається посуд. Нічого страшного, зате провітрилася. Вона повернула назад і вже доходила до крамниці, коли почула недалеко заклики прийти на референдум. Горлала зелена автівка комуністів. Неподалік від Насті зупинилася старенька бабуся, згорблена, вона опиралася на палицю. Стара, побачивши червоний прапор комуністів на машині, низько, по самий пояс вклонилася, приклавши вільну руку до грудей, а потім наклала хрест услід «запорожцю».

— О, Господи! — зітхнула Настя й пішла далі.

Вона вже майже дійшла до крамниці з посудом, коли на стовпі помітила оголошення із закликом прийти на референдум.

— Не дочекаєтесь, — кинула Настя й одним вправним рухом зірвала лист жовтого паперу.

Він знявся легко, напевно, його щойно приліпили, бо ще й білий клей ПВА не встиг засохнути. Настя, забувши про кляті миски, швидко пішла до наступного стовпа. Зірвала оголошення, зіжмакала з люттю, жбурнула на землю ще й розтоптала ногою, як гада. Ще один стовп, ще один заклик. Настя почала відривати, коли поруч зупинився перехожий.

— А що це ти твориш? — невдоволено й голосно запитав чоловік.

Настя мовчки зняла папір. Навіщо зчиняти сварку? Раптом як з-під землі виросли перед нею два міцні молодики.

— Ти що, сука, робиш? — просичав один з них їй в обличчя.

Перекошене від гніву лице не на жарт налякало жінку. Вона навіть не змогла одразу й слова мовити у своє виправдання, коли до неї почали підходити перехожі. Невдоволення натовпу було схоже на неочікуваний вибух. З усіх боків водночас на перелякану та розгублену жінку з аркушем у руках посипалося:

— Ах ти, стерво! Ти диви, що коїть!

— Не хоче, падлюка, щоб був вільним Донбас!

— Може, вона бендерівка?

— Чи з Правого сектора?

— Провокаторша! Тримайте її!

Майже водночас із прокляттями посипалися удари. Жінки шарпали її за поли куртки, за рукава, хтось вчепився у волосся, по спині чоловік ударив кулаком.

— Стійте! — крикнула Настя, опанувавши себе. — Ви що, прийняли мене за ворога? Ви ще не знаєте про зміну дати проведення референдуму?

Удари й прокльони вмить стихли. Настя зрозуміла, що має шанс уникнути лінчування своїми земляками.

— Щойно повідомили, що референдум переноситься, — продовжила вона, намагаючись триматися впевнено, хоча добре усвідомлювала, що її вигадка може й не спрацювати. — Ці оголошення роздали ще вчора, а сьогодні отримали інші вказівки, тож мене послали зі штабу негайно їх зняти.

Вона послалася на якийсь штаб, це слово було магічним.

— То ти працюєш за вказівкою штабу? — запитав молодчик, який щойно готовий був розірвати жінку на шматки. — Так би й сказала! А ми подумали, що ти наш ворог.

— Який ворог? — Настя подивилася на оточуючих. — А я вас прийняла за ворогів Донбасу.

— Помилочка вийшла, — чоловік почухав потилицю. — Ти, той…

— Проїхали, — Настя підняла відірваний ґудзик. — Краще допоможіть мені познімати оголошення, поки клей не засох. Ви йдіть по Гвардійському проспекту аж до Донецької вулиці, а я перевірю вулицю Гагаріна.

— Давайте, хлопці, швиденько пробіжимося по проспекту, — дав наказ один із молодиків.

Настя швидко чкурнула у квартал. Коли забігла за ріг свого будинку, озирнулася — погоні не було. Швидше до рятівного під’їзду! Вхідні металеві двері погнуті, не замикаються, мить відсапалася й побігла сходами нагору. На п’ятому поверсі, вже біля дверей своєї квартири, відчула справжній страх. Усередині все тремтіло, як незастиглий холодець у мисці, ноги підкошувалися, і всю