Читати книгу - "Сад спочилих котів"

на цьому вкрай урочистому зібранні) обличчя. Підвівши гостей до парника, де вирощувалися альсаламандри, він довго розповідав про особливості та тендітність цієї рослини, так схожої на тюльпан. Потім запросив директора бібліотеки до себе в гості. Запропонував переночувати, поводив по дому, показав бібліотеку та свої зелені троянди. А кіт того вечора зробив неймовірне: підійшов до гостя, заліз йому на коліна й на них заснув. Хоча вчений і хотів розповісти, як це важливо, але не став. Бібліотекаря його слова тільки розсмішили б.

Уранці гість перед тим, як вирушати в дорогу, сказав господареві: «Дружба з котом, мабуть, неабияк відрізняється від дружби з куріпкою». На що той відповів: «Щиро кажучи, я й сам не знаю: чи людина ділить з ним свою самотність, чи тільки терпить її ще дужче». Вони розпрощалися. Учений гадав, чи довідається він згодом, як подіяла на бібліотекаря двадцятивідсоткова доза суміші, розбовтана в каві.

Через три дні він одержав офіційного листа від мера міста. На бланку з грифом «Надзвичайно секретно» зазначалося, що, «як стало відомо», йому вдалося досягти приголомшливого успіху на ниві щеплювання троянди й тюльпана, тож мерія просить продати їй екземпляр виведеної рослини для розмноження в особливому відділі Ботанічного музею муніципалітету. У листі також просилося надати виняткового значення його секретності, зважаючи на те, що даний музейний відділ закритий для населення.

Цього разу вчений неабияк здивувався. Навіть не здогадувався, що робити. Міркував і день і ніч. Адже відтепер він не міг нікому розголошувати правди про свої досліди, навіть якби вони стали справою цілого життя… Якщо підмішати кожному в їжу чи напій стопроцентну дозу… Таким чином результат дослідів цілковито підтвердився б і приніс усенародне благо. Утім, ця божевільна ідея перелякала його самого. «До чого ж я докотився, що мрію про таке…» — замислився він. Чи не краще, якщо найближчим часом він не випускатиме на руки екстракту листка альсаламандри (поки його справжній ефект невивчений та незрозумілий), і, не зважаючи ні на що, не дозволить користуватися ним від імені держави, а то й — фізичних осіб? Чи це відкриття не прокладає шлях до брудних, небезпечних діянь? Знищити альсаламандру, покласти край таємничості та розголосити про все у пресі — з одного боку, завдати собі клопотів — було неважко, або ж могло бути неважко; але знищити всі записи лабораторних старань, весь доробок, змусити себе забути його… Це здавалося неймовірним. Лист од мера несподівано приводив його до тями. Екстракт листка, який він підмішав бібліотекарю до кави, з певного кута зору здавався помстою тому праведнику за чимало діл. От тільки помстою — чиєю й кому?

* * *

Відтоді, як він одержав лист од мера, минуло тридцять годин. Той розрізняв вирощування альсаламандри та тюльпанів (трояндо-тюльпанів або тюльпано-троянд); отож плітки не зникли, лист це підтверджував. Учений міг звернутися до приятеля, що колись культивував тюльпани та одним із перших підхопив плітки про нього, — попросив би цибулини, з яких вирощують квіти, чи принаймні запитав би, де їх дістати. Адже ті цибулини, що використовувались у медицині, не годилися для справи. Учений хотів знайти найкращі. Та щойно завівши машину, відмовився від цієї ідеї. Було всього-на-всього одне місце, куди він міг податися.

Поки він добрався до містечка, вже сутеніло. Учений знайшов директора вдома. Цього разу на юному вродливому — до слова, відтепер нітрохи не ображеному й не дитячому — обличчі він майже не розгледів розгубленого виразу. Куріпка знову гримотіла. Збираючись сісти в крісло, він раптом зауважив на ньому малесенький пухнатий клубочок. Глянув на бібліотекаря. Чоловік усміхався. «Звичайно, я не відпущу, не вижену своєї куріпки… Гадаю, поки воно виросте, то звикне до неї…» Учений взяв той пухнатий клубочок в обійми. Кошенятко навіть не прокинулося.

Він розповів, чому приїхав. Бібліотекар знову майже не розгубився.

— Тепер я відверто розповідаю всім, що вирощую тюльпани. А ви — синю троянду. Також що ви культивуєте в лабораторії альсаламандри, про яких ідеться в старих письменах, а з тюльпанами справи не маєте… Усі, кому відомо про нашу зустріч, постійно цікавляться, чи ви розводите тюльпани; наче змовилися… Ви не повірите… Люди, які нітрохи з вами не знайомі, люди, котрі досі й не здогадувалися, що я культивую тюльпани, переповідають, як ви плекаєте тюльпано-троянду або трояндо-тюльпан, ніби бачили це на власні очі… Чи точніше кажучи: переповідали. Від тих цікавих і слід прохолов, щойно я без жодних пересторог почав із ними розмовляти. Нині вони всім показують, що більше не хочуть зі мною спілкуватися та тримаються від мене якнайдалі… З чим я зостався? Тепер у мене є кіт… Гаразд, шановний, а що ви робитимете з цибулиною тюльпана?

— Я вирішив вивести з неї тюльпано-троянду або ж трояндо-тюльпан, хоч як воно зветься…

Бібліотекар таки на мить розгубився.

— Я подарую вам будь-скільки цибулин, — відповів він. — Коли виведете її, покажете мені? — відтак трохи помовчав і запропонував: — Переночуєте в мене сьогодні?

Той не відмовив. Директор навіть не сподівався, що вчений погодиться. На вродливому обличчі засяяла усмішка.

Ополудні вчений посадив цибулини, які дав бібліотекар, у горщики до троянд — до зелених троянд. Відписуючи мерові лист під грифом «Надзвичайно секретно», він повідомив, що сподівається найпізніше через півроку виконати його прохання. Віднині він збирався проводити серед горщиків із квітами щонайменше кілька годин на день; спостерігати, експериментувати. Чекати результату. Чекати, ніби на власну смерть.

* * *

Відтоді, як він одержав лист од мера, минуло понад тридцять годин. У відповіді, написаній під грифом «Надзвичайно секретно», учений зазначив, що мерові надали неправдиву інформацію, оскільки він цікавиться лише виведенням синіх троянд; утім, якщо муніципалітет надто цього хоче й береться власним коштом придбати цибулини, то він як учений (хоча така справа виходить далеко за межі його професійної сфери) може провести відповідний експеримент у своїй лабораторії; щоправда, ті досліди, котрі в ній тривають, наразі унеможливлюють цю роботу. Зате він може допомогти Ботанічному музеєві забезпечити чимало специфічних умов, необхідних, щоб виростити надзвичайно рідкісну рослину, ще й напрочуд схожу з тюльпаном, на ймення альсаламандра — та вже культивується в його лабораторії задля особливих експериментів.

Але тільки листом справа не обмежувалася. Потрібно було попросити бібліотекаря написати статтю про почерпнуті з давніх манускриптів знання; надрукувати її в котромусь із наукових журналів, що їх ніхто не читав і не бачив; відтак підсунути цей часопис зі статтею якомусь молодому газетяреві. Роздмуханий до сенсаційних розмірів матеріал в одному зі скандальних видань мав неабияк зацікавити та сколихнути суспільство.