Читати книгу - "Місто Страшної Ночі"

— І вас не паралізує свідомість такої страшної відповідальності? — почувся з кутка чийсь чудний охриплий голос.

— А це хто? — пошепки спитав 007 у приміського з Нью-Джерсі.

— Спробна машина «Компаунд» мішаної конструкції — «Нова Гренада». Півроку терлась маневровим на станції, а то весь час по майстернях огинається. Вугілля ощадить (просто скнара), зате не вилазить із ремонту. Гм… я гадаю, добродійко, що після нью-йоркського життя Бостон для вас — глушина?

— Коли я сама, у мене найбільше діла, — система «Компаунд» говорила наче в димар.

— Усе зрозуміло, — зневажливо шепнув Куцан, — вона й на сортувальній не потрібна.

— Робота в Бостоні ближча моїй духовній і фізичній натурі, і ваша outrecuidance[102]….

— Який там ще баланс? — перепитав «Могол». — Мені й із звичайними поршнями добре.

— Мабуть, краще сказати — ваша faroucherie[103], — просичала машина «Компаунд».

— А я не маю нічого спільного з такими бляшанками, як ви, — не здавався «Могол».

«Компаунд» зітхнула погордливо-співчутливо й не вимовила більше ані слова.

— Яких лиш кривляк на світі не буває! — сказав Куцан. — Ці массачузетці всі такі. Ніяк не можуть з місця зрушити — ні сюди ні туди, а ще й лаються, коли їм вичитаєш. Еге, до речі, про Бостон: «Коменчі» вчора ввечері розповідав мені, ніби в п’ятницю у нього біля Ньютонса букси загорілись. Тому, мовляв, і пасажирський запізнився. Мастак же брехати цей «Коменчі»!

— Та якби я це почув навіть у майстернях, коли на мені й казана не було, то однаково зразу б зрозумів, що «Коменчі» знов бреше, — втрутився приміський з Нью-Джерсі. — Букси загорілись! Ось воно як було: йому зайвий вагон причепили, то він на першому підйомі скис, ну й давай скиглити! Довелося сто двадцять сьомий на підмогу посилати. Букси загорілись — таке вигадає! А то розповідав, иіби під укіс скотився. Дивився мені прямо в головний ліхтар і брехав, та так спокійно — не локомотив, а просто цистерна з водою. Букси! Ти спитай у сто двадцять сьомого, як воно було. «Коменчі» перевели на запасну колію, а сто двадцять сьомий (його викликали о десятій вечора, і він аж казився зі злості) підчепив його вагони й домчав їх за сімнадцять хвилин до Бостона. Букси! Смаленого дуба править цей «Коменчі»!

І тоді 007, зібравши докупи, як то кажуть, свої колеса, спитав, що це означає — «загорілися букси».

— А бодай мені дзвінок у голубий колір пофарбували! — зарепетував Куцан. — Бодай мене на трамвай з дерев’яними ободами переробили! Бодай мене розламали й перелили в п’ятицентові дзиґи на радість вуличним крамарям. Цей восьмиколісний американець не знає, що таке «букси загорілись»! Ти, може, й про стоп-кран ніколи не чув, і нащо в тебе гвинтові домкрати? Просто свята невинність — тебе з твоїм власним тендером наодинці страшно лишати. Ех ти, платформо!

Не встигли інші й слівця докинути, як Куцан свиснув, пустивши струмінь пари, а у 007 від образи мало фарба пухирями не взялась.

— «Загорілися букси», — промовила машина «Компаунд», добираючи й зважуючи кожне слово, наче вугілля, — це означає кару за перебільшення швидкості через недосвідченість. Гм…

— «Загорілися букси»! — вигукнув приміський з Нью-Джерсі. — Це так наш братчик розплачується за подорожню гарячку. Вже скільки років зі мною такого не бувало. До паровозів ближніх маршрутів ця хвороба рідко пристає.

— В нас у Пенсильванії про неї й не чули, — зауважив «Консолідейшн». — Ньюйоркці — ті часто на неї хворіють… Це ніби нервова перевтома.

— Іди ти… в депо! — сказав «Моґол». — Гадаєш, як у вас у горах профіль колії гірший, то ти й справді аллеганський ангел. Я тобі зараз розтлумачу, хто ти такий…. А ось і моя бригада йде. Ну гаразд, мені час; може, ще побачимось, тоді й добалакаємо!

І «Могол» велично, наче військовий корабель у годину припливу, від’їхав до поворотного кругу, там розвернувся й став на свою колію.

— А ти, зелений кавнику (це до 007), катай звідси, трохи підучися, а тоді вже лізь у компанію до тих, хто за тиждень стільки миль пролітає, скільки в тебе й за рік не набереться. Вантажі цінні, продовольчі, ламкі, негайні — і все це я. Бувай!

— Щоб мені казан луснув, коли можна так нечемно поводитися з новачками! — вигукнув Куцан. — За що ти з нього знущаєшся? Видно, коли соромом наділяли, «Могол» ходив заправлятись водою. А ти, хлопче, не дрейф, чади собі! Зараз і нас із тобою покличуть.

Люди в паровозному депо говорили на високих нотах. Один, у шкарубкому від поту вовняному светрі, казав, що в парку нема жодного зайвого локомотива. Другий, трясучи зіжмаканим папірцем, кричав, що начальник сортувальної звелів відкрутити голову тому, хто не дасть локомотива. Тоді перший замахав руками й спитав, чи не думає начальник, ніби він ховає локомотиви в кишенях. Потім з’явився чоловіку довгому чорному піджаку, без комірця, весь мокрий, бо стояв гарячий серпневий вечір, і сказав, що коли сам так звелів, то нема про що й сперечатися. І з допомогою цих трьох локомотиви рушили з місця — спершу машина «Компаунд», потім «Консолідейшн» і, нарешті, 007.

Треба признатися, десь у глибині топки 007 плекав таємну надію, що після закінчення випробувань його з піснями й криком виведуть із депо й під наглядом упевненого, статечного машиніста причеплять до зелено-шоколадного кур’єрського поїзда. Машиніст поплеще його по спині, ласкаво погомонить до нього й назве його своїм арабським скакуном. (Робітники в майстернях, де він з’явився на світ, не раз читали вголос дивовижні оповідання про залізничне життя, і 007 сподівався, що з ним теж трапиться щось надзвичайне). Та на залитій електричним світлом, сповненій гуркоту й брязку сортувальній станції небагато було кур’єрських поїздів, і машиніст 007 сказав:

— Який безглуздий інжектор поставив Юстес на цю машину! — І, сердито орудуючи ручкою, закричав: — Ну як на цій штуці маневрувати?

Чоловік без комірця втер обличчя і відповів, що на сортувальній страшне робиться, все забите товарняком, і таке інше, і нічого не вдієш: доведеться маневрувати до других півнів.

007 несміливо висунувся вперед, і душа його сховалась аж у колеса: він так нервувався, що від дзенькоту власного дзвоника мало з рейок не зійшов. Спереду і ззаду гойдалися й пританцьовували ліхтарі; з боків по шістьох коліях, брязкаючи зчепами, вищачи гальмами, сновигало туди-сюди стільки поїздів, що 007 і не снилось. Там були й нафтові цистерни, і вагони для сіна, і вагони з худобою, що голосно ревла, а ті — для руди, а ті — для картоплі, з пічками посередині. Вагони-льодовні й вагони-рефрижератори, з яких прямо на рейки крапала