Читати книгу - "Егоїстичний ген"

так. Якщо шпаки оцінюють величину популяції за гучністю шуму в місці зимівлі, кожному індивідові вигідно кричати якомога голосніше, наче це два шпаки, а не один. Ця ідея про намагання тварин створити враження більшої кількості, ніж насправді є, була запропонована в іншому контексті Дж. Р. Кребсом і називається ефектом Красунчика Жеста — за назвою роману, де подібну тактику використовував підрозділ французького Іноземного легіону. А що стосується нашого прикладу, ідея полягає в тому, аби спробувати спонукати сусідніх шпаків зменшити кількість їхньої кладки до рівня, нижчого за дійсно оптимальний. Якби ви були шпаком і вам вдалося б цього досягти, це стало б вашою егоїстичною перевагою, оскільки ви зменшили кількість індивідів, що не несуть ваші гени. Тому я схиляюся до думки, що ідея епідейктичних проявів Вінн-Едвардса насправді є слушною: він може мати рацію із самого початку, хоча й з неправильних міркувань. У більш загальному сенсі, гіпотеза, на кшталт запропонованої Леком, є достатньо обґрунтованою, щоби пояснити термінами егоїстичного гена всі докази, що можуть бути сприйняті за підтримку теорії групового добору, якщо ті раптом з’являться.

Наш висновок наприкінці цього розділу полягає в тому, що певні батьки вдаються до планування родини, але радше як оптимізації своєї репродуктивності, ніж її обмежування заради спільної користі. Вони намагаються максимізувати виживання тієї кількості дітей, яку мають, а це означає мати не надто багато чи надто мало дітей. Гени, що змушують індивіда мати надмір дітей, зазвичай не затримуються в генофонді, бо діти з такими генами рідко досягають дорослого віку.

Що ж, годі розмірковувати про розмір родини. Час розглянути конфлікт інтересів всередині неї. Чи завжди матері вигідно поводитися з усіма своїми дітьми однаково, чи може вона мати улюбленців? Родина має функціонувати як спільнота, чи нам слід очікувати егоїзму та обману навіть у її межах? Чи всі члени родини діятимуть задля досягнення того самого оптимуму, чи вони «не погоджуватимуться» із розумінням, що є цим оптимумом? На ці запитання ми спробуємо відповісти у наступному розділі. А от суміжне — чи можливий конфлікт інтересів між самцем та самицею — ми розглянемо у 9-му розділі.

8. Боротьба поколінь

Почнімо розглядати перше запитання з низки перелічених наприкінці попереднього розділу. У матері можуть бути улюбленці, чи вона має бути альтруїстичною однаково до всіх своїх дітей? Ризикуючи здатися нудним, я, однак, мушу вдатися до мого звичайного попередження. Слово «улюбленець» не має жодних суб’єктивних конотацій, а слово «можуть» — жодних моральних. Я сприймаю матір лише як машину, запрограмовану на певну мету — робити все, на що здатна, для поширення копій генів, які перебувають у ній. Оскільки ми з вами знаємо, що таке свідомі наміри, мені зручно використовувати мету як метафору, пояснюючи поведінку машин для виживання.

Як би виглядало на практиці, що у матері є улюблена дитина? Це означатиме, що вона розподіляє ресурси між дітьми неоднаково. Перелік досяжних ресурсів для матері досить великий. Це їжа, разом із зусиллями, що витрачаються на її пошуки, оскільки вони також чогось вартують. Ще одним ресурсом, що його мати може «витратити» або відмовитися це робити, є ризик, коли йдеться про захист потомства від хижаків. Цінними ресурсами, що їх мати може розподіляти між дітьми однаково чи ні (на свій «розсуд»), є також енергія та час, витрачені на утримання гнізда чи домівки, захист від стихії, а також, у деяких видів, час на навчання дітей.

Важко уявити собі якусь спільний еквівалент для вимірювання всіх ресурсів, які батьки здатні вкладати у своїх дітей. Так само, як людські суспільства використовують гроші як вільно конвертовану одиницю, яку можна перетворити на їжу, землю чи робочий час, так і нам потрібен еквівалент для вимірювання ресурсів, що їх певна машина для виживання може вкладати в життя іншого індивіда, зокрема, життя дитини. Вимірювати їх енергією, наприклад, калоріями, вельми спокусливо, і деякі екологи наполегливо працюють над розрахунком витрат енергії у природі. Але це не цілком на рівні вимог, бо енергія лише приблизно конвертується у той еквівалент, що дійсно має значення, — «золотий стандарт» еволюції, виживання генів. У 1972 році Р. Л. Тріверс чудово розв’язав цю проблему своєю концепцією батьківського внеску (хоча, читаючи між рядків, розумієш, що сер Рональд Фішер, найвидатніший біолог ХХ століття, мав на увазі чи не те саме ще в 1930-му, коли говорив про «батьківські витрати»)[43].

Батьківський внесок (БВ) визначається як «будь-який внесок батьків у певного нащадка, що збільшує його шанси на виживання (тобто, й на репродуктивний успіх) за рахунок можливого внеску батьків в іншого нащадка». Бездоганне пояснення батьківського внеску у викладі Тріверса полягає в тому, що він вимірюється в одиницях, дуже близьких до тих, що справді мають значення. Коли дитина використовує певну кількість молока своєї матері, спожите молоко вимірюється не в літрах і не в калоріях, а в збиткових одиницях для інших дітей тієї самої матері. Наприклад, якщо вона має двох дітей, X та Y, і X випиває півлітра молока, основна частина БВ, яку складають ці півлітра, вимірюється в одиницях підвищеної імовірності того, що Y помре, бо він їх не випив. БВ вимірюється в одиницях зменшення очікуваної тривалості життя інших дітей, народжених або ще не народжених.

Батьківський внесок є не зовсім ідеальним критерієм, бо він надто наполягає на важливості батьків щодо інших кревних родичів. Краще використовувати узагальнений критерій внеску альтруїзму. Можна сказати, що індивід А робить внесок в індивіда B, коли А підвищує шанси B на виживання за рахунок можливого внеску A в інших індивідів, а також його самого, і всі витрати вимірюються залежно від відповідного коефіцієнта спорідненості. Таким чином, внесок батьків у певну дитину в ідеалі має вимірюватися з огляду на завданий збиток очікуваній тривалості життя не лише інших дітей, але й племінників, племінниць, самих батьків тощо. Проте, загалом, це лише зачіпка, і критерій Тріверса цілком вартий застосування на практиці.

Будь-який конкретний дорослий індивід протягом усього свого життя має певну загальну величину БВ, що має вкладатися в дітей (а також інших родичів та самих батьків, але, спрощуючи, ми говоримо лише про дітей). Ця величина становить загальну кількість всієї їжі, що її батьки можуть зібрати або виробити протягом життя, всіх ризиків, які вони здатні на себе взяти, а також усієї енергії та всіх зусиль, які вони можуть вкласти в добробут своїх дітей. Як молода самиця, досягаючи дорослого життя, має вкладати свої життєві ресурси? Що було б для неї мудрою стратегією внеску, якої слід дотримуватися? Ми вже пересвідчилися завдяки теорії Лека, що вона не має розподіляти свій внесок надто економно серед надмірної кількості дітей. Так вона втрачатиме забагато генів, бо не матиме достатньо онуків. З іншого боку, вона не