Читати книгу - "Як народжуються емоції"

випадкам поняття якоїсь однієї емоції, на кшталт «Подиву», не потрібні фізичні подібності, аби ваш мозок згрупував їх разом. А будь-яким двом поняттям емоцій, на кшталт «Подиву» та «Страху», не потрібні відповідні відбитки для надійного їх розрізнення. Тому ми в культурі запроваджуємо психічну подібність, використовуючи слова. З самого дитинства ми чуємо, як люди промовляють слова «страх» та «подив» у конкретних контекстах. Звук кожного слова (або пізніше в житті — письмова форма) створює всередині кожної категорії статистичну закономірність і статистичні відмінності між ними, достатні нам для початку. Слова швидко підказують нам робити висновок про цілі для якоріння кожного поняття. Без слів «страх» та «подив» ці два поняття навряд чи поширювалися б від людини до людини. Ніхто не знає, формуються поняття раніше за слова чи навпаки, але зрозуміло одне: слова міцно пов’язані зі способом, яким ми розвиваємо та передаємо суто психічні поняття.

• • •

Теоретики класичного погляду на емоції вічно сперечаються щодо того, скільки існує емоцій. Чи є емоцією кохання? Захоплення? Цікавість? Голод? Чи стосуються різних емоцій такі синоніми, як щасливий, радісний та задоволений? Жага, бажання та пристрасть — чи різні вони? Чи є вони емоціями взагалі? З точки зору соціальної реальності ці суперечки не мають жодного сенсу. Кохання (цікавість, голод тощо) є емоцією за умови, що люди погоджуються: його випадки виконують функції емоції.

Ми вже характеризували деякі з цих функцій у попередніх розділах. Перша спирається на той факт, що поняття емоцій, як і всі поняття, утворюють значення. Уявіть: ви помітили, що швидко дихаєте й пітнієте. Чи схвильовані ви? Може, налякані? Фізично виснажені? Різні категоризації відображують різні значення — різні ймовірні пояснення вашого фізичного стану в цій ситуації на базі вашого минулого досвіду. Коли ви створюєте якийсь випадок емоції, категоризуючи за допомогою поняття емоції, ваші відчуття та дії пояснюються.

Друга функція емоцій базується на тому, що поняття приписує дії. Якщо ви швидко дихаєте й пітнієте, то що вам слід зробити? Чи широко всміхнутися від радісного хвилювання, чи кинутися навтьоки від страху, чи прилягти перепочити? Випадок емоції, сконструйований із передбачення, підганяє ваші дії під досягнення конкретної мети в конкретній ситуації, використовуючи як керівництво минулий досвід.

Третя функція пов’язана зі здатністю понять регулювати ваш бюджет тіла. Залежно від того, як ви категоризуєте своє пітніння та задишку, ваш бюджет тіла може зазнавати різного впливу. Категоризація хвилювання може спричинити помірне виділення кортизолу (скажімо, для підняття рук); категоризація страху — більше виділення кортизолу (ви готуєтеся тікати); а перепочинок не вимагає жодного додаткового кортизолу. Категоризація буквально проймає ваше тіло. Кожен випадок емоцій означає якесь бюджетування тіла на найближче майбутнє.

Ці три функції мають дещо спільне: вони стосуються лише вас. Вам не потрібні жодні інші люди, залучені до цього переживання, щоб створювати значення, діяти чи регулювати ваш бюджет тіла. Але поняття емоцій мають іще дві функції, що вводять до вашого кола соціальної реальності інших осіб. Одна з цих функцій — емоційна комунікація, коли двоє людей категоризують поняття синхронно. Якщо ви бачите людину, яка робить швидкі вдихи та пітніє, це означає одне, якщо вона в костюмі для пробіжки, і зовсім інше, якщо вона у весільному вбранні. Категоризація тут повідомляє значення та пояснює, чому людина поводиться саме так. Іншою функцією є суспільний вплив. Поняття на кшталт «Хвилювання», «Страху» та «Виснаження» є для вас інструментами регулювання бюджету тіла інших людей, а не лише власного. Якщо ви зможете дати сприйняти комусь іще вашу задишку й пітніння як страх, то вплинете на їхні дії так, як не здатні діяти лише швидкі вдихи та мокрі брови. Ви можете стати будівничим досвіду інших людей.

Ці дві останні функції вимагають, щоб інші люди — ті, з якими ви спілкуєтеся чи на яких впливаєте, — погодилися, що певні стани тіла або фізичні дії виконують конкретні функції в певних контекстах. Без цієї колективної інтенціональності дії однієї людини, хоч які значущі вони для неї самої, сприйматимуться іншими лише як безглузда метушня.

Уявіть, що ви з подругою гуляєте разом і бачите якусь людину, яка з силою тупає ногами по землі. Ви категоризуєте цю людину як злу, а ваша подруга — як пригнічену. Сама ж ця людина вважає, що просто струшує налиплий бруд із взуття. Чи означає це, що ви з подругою помиляєтесь? Чи може ця людина не усвідомлювати власних емоцій у цей момент? Хто має рацію в цьому випадку?

Якби це було питанням фізичної реальності, ви могли б чітко встановити істину. Якщо я кажу, що моя блузка зроблена з шовку, а ви кажете, що ні, з поліестеру, то для пошуку відповіді ми можемо провести хімічний тест. Однак із соціальною реальністю такої точності не існує. Якщо я кажу, що моя блузка дуже гарна, а ви кажете, що вона страшнюча, ніхто з нас не є об’єктивно правим. Те саме стосується й сприйняття емоцій людини, що тупає. Емоції не мають відбитків, тож і точності бути не може. Найкраще, що можна зробити, — знайти консенсус. Ми можемо спитати інших людей, погоджуються вони з вами чи зі мною щодо блузки чи людини, що тупає, або ми можемо просто порівняти наші категоризації з нормами нашої культури.

Ви, ваша подруга та людина, що тупає, — всі конструюєте сприйняття шляхом передбачення. Сама людина, що тупає, може відчувати неприємне збудження, однак категоризувати свої інтероцептивні відчуття разом з тими, які вона передбачила із зовнішнього світу, як випадок «Струшування бруду зі взуття». Ви можете конструювати сприйняття гніву, а ваша подруга — сприйняття пригніченості. При цьому кожна конструкція є реальною, тому на питання про точність не можна відповісти в суто об’єктивному сенсі. Ця не є обмеженням науки — насамперед це неправильно поставлене питання. Не існує жодних незалежних від спостерігача вимірів, здатних надійно й конкретно прояснити цей момент. Коли ви не можете знайти об’єктивний критерій для розрахунку точності й залишаєтеся з консенсусом, це вказує на те, що ви маєте справу саме з соціальною, а не фізичною реальністю.

Цей момент легко й дуже часто розуміють неправильно, тому дозвольте мені прояснити. Я не кажу, що емоції є ілюзіями. Вони реальні, але соціально реальні, на зразок квітів та бур’янів. Я не кажу, що все відносне. Якби це було правдою, цивілізація б розвалилася. Я також не кажу, що емоції існують «лише у вашій голові». Ця фраза нівелює силу соціальної реальності. Гроші, репутація, закони, уряд, дружба та всі наші найпалкіші переконання також існують «лише» в людській свідомості, але люди живуть і помирають за них. Вони реальні, бо люди погоджуються з тим, що вони реальні. Проте вони, як і емоції, існують лише за наявності людей, які їх сприймають.

• • •

Уявіть собі відчуття, коли ви засовуєте руку в пакетик із чипсами й виявляєте, що попередній чипс, який ви з’їли, був останнім. Ви відчуваєте розчарування від того, що пакетик порожній, полегшення від того, що не з’їсте зайвих калорій, трохи провини від того, що схрумали весь пакет, але все одно голодні для ще одного чипса. Я щойно вигадала нове поняття емоції, і в мові для нього точно ще немає