Читати книгу - "Заповіти"

Татуювання було не просто татуюванням, а шрамуванням: опуклі літери. Боліло скажено. Але я намагалася вдавати, що це не так, бо хотіла показати Гартові, що спроможна на це.

Серед ночі мене навідала погана думка. Що, як джерело було фальшиве, щоб обдурити «Мейдей»? Що, як тих важливих документів не існує? Або ж саме джерело було злом? Що, як уся ця історія — пастка, хитрість, аби заманити мене до Гілеаду? Я потраплю туди, а вибратися вже не зможу. Далі буде чимало маршувань з прапорами, хоровим співом і молитвами, величезні мітинги на зразок тих, які я бачила по телевізору, і в центрі всього цього буду я. Крихітка Ніколь повертається туди, де їй місце, алілуя. Усмішка для Гілеад-ТБ.

Вранці за маслянистим сніданком з Адою, Елайджею та Гартом я поділилася з ними цим страхом.

— Ми про це думали, — відповів Елайджа. — Це ризик.

— Щоразу, як уранці встаєш із ліжка, ризикуєш, — сказала Ада.

— Тут ризик серйозніший, — зауважив Елайджа.

— Я ставлю на тебе, — озвався Гарт. — Якщо ти переможеш, це буде дивовижно.

ХІІІ. Садові ножиці

Рукопис з Ардуа-холу

34

Моя читачко, я маю для тебе сюрприз. Для мене це теж було сюрпризом.

Під покривом темряви за допомогою свердла по каменю, плоскогубців та цементної латки я встановила дві камери на батарейках у підніжжі моєї статуї. Завжди вміла поводитися з інструментами. Обережно повернула на місце мох, розмірковуючи над тим, що треба наказати почистити пам’ятник. Мох додає поважності тільки до певної міри. Я вже почала здаватися пухнастою.

Результатів чекала нетерпляче. Добре було б мати неспростовні докази того, як Тітка Елізабет підкладає до моїх кам’яних ніг круто зварені яйця та апельсини, сподіваючись мене дискредитувати. Хоча сама я не грішила ідолопоклонством, те, що інші це робили, погано позначалося на моїй репутації: могли початися розмови про те, що я це толерую, а то й заохочую.

Елізабет могла використати цей наклеп, щоби скинути мене з вершини. Я не мала ілюзій стосовно вірності Командора Джадда: якби вдалося знайти безпечний (для нього) і надійний спосіб, він зрікся б мене, не вагаючись. Мав чималий досвід зречення партнерів.

Отут і чекав сюрприз. Кілька днів активності не було — принаймні такої, про яку варто згадувати, бо я не кажу про трьох зарюмсаних юних Дружин, яким дали доступ на територію завдяки шлюбу з видатними Очима: in toto[10] вони принесли мафін, маленький буханець кукурудзяного хліба і два лимони — зважаючи на катастрофи у Флориді та нашу неспроможність утвердитися в Каліфорнії, лимони нині на вагу золота. Я рада, що мені їх принесли, і візьму від них якомога більше користі: якщо життя дає тобі лимони, роби лимонад. Також я дізнаюся, звідки ці лимони взялися. Немає сенсу намагатися покласти край усій діяльності сірого ринку — Командори мусять мати можливість задовольняти свої маленькі забаганки, — але я, ясна річ, хочу знати, хто що продає і як ввозить. Жінки — лише один із товарів (мені незручно так їх називати, але коли йдеться про гроші, так уже є), які провозять під прикриттям. Може, ввозять лимони, а вивозять жінок? Треба проконсультуватися з моїми джерелами на сірому ринку — їм не до вподоби конкуренція.

Ці сльозливі Дружини хотіли заручитися моїми містичними силами в гонитві за фертильністю, от бідолашні. «Per Ardua Cum Estrus», — декламували вони, наче латина має більший вплив, ніж англійська. Побачимо, чим можна їм зарадити, або радше ким, якщо вже їхні чоловіки виявилися такими слабкими у цій царині.

Але повернімося до сюрпризу. І що ж утрапило на камеру, коли саме займалося на світанок четвертого дня, як не великий червоний ніс Тітки Відали, слідом за яким з’явилися її очі й рот. Друга камера показала більше: на ній були рукавички — от хитрунка! — і з кишені вона дістала яйце та апельсин. Роззирнувшись, аби переконатися, що ніхто не дивиться, вона поклала ці приношення мені до ніг разом із маленьким пластмасовим немовлям. Тоді впустила на підлогу біля статуї хустинку, вишиту лілеями, — загальновідомо, що це моя власність, з проєкту школи Тітки Відали кількарічної давнини, в рамках якого дівчата вишивали набори хустинок для старших Тіток квітками, що символізували їхні імена. У мене — лілеї, у Елізабет — ехінацея, у Гелени — гіацинти, у самої Відали — фіалки; по п’ять хустинок для кожної з нас — чимала кількість вишивки. Та було вирішено, що ця ідея небезпечно близька до читання, тож її згорнули.

І от тепер, розповівши мені, що Елізабет намагається мене підставити, Відала сама підкладає проти мене докази — цей невинний витвір ручної роботи. Де вона взяла хустинку? Гадаю, порпалася у пранні. Сприяла єретичному поклонінню мені. Яке блискуче відкриття! Можеш уявити мою втіху. Будь-який прорахунок моєї головної конкурентки був подарунком долі. Я відклала знімки для можливого подальшого використання — бажано завжди зберігати будь-які обрізки і на кухні, й усюди — і стала чекати розвитку подій.

Скоро моїй шановній колезі-Засновниці Елізабет розкажуть, що Відала звинуватила її у зраді. Може, й Гелену теж додати? Якщо треба принести жертву, кого з них краще позбутися? Кого найлегше буде поглинути за потреби? Як мені найкращим чином налаштувати одну проти одної учасниць цього тріумвірату, готових скинути мене, щоби потім знищити їх поодинці? І де насправді стоїть Гелена стосовно мене? Вона піде за модою, у що б ця мода не вилилася. З нас трьох вона завжди була найслабша.

Я наближаюся до поворотного моменту. Колесо Фортуни обертається, мінливе, немов місяць. Скоро ті, хто був унизу, рушать нагору. І навпаки, авжеж.

Я проінформую Командора Джадда про те, що Крихітка Ніколь, яка вже стала юною дівчиною, нарешті майже у мене в руках і скоро можна буде заманити її до Гілеаду. Ці мої «майже» і «можна» триматимуть його в напруженні. Він буде більш ніж у захваті, бо ж давно усвідомив пропагандистську цінність репатріації Крихітки Ніколь. Я скажу, що план уже розроблено, та я поки що не ділитимуся ним: розрахунки дуже тонкі, необачне слово, сказане в неправильному місці, може все зіпсувати. До справи залучені Перлові Діви, вони під моїм контролем як частина особливої жіночої сфери, в яку чоловікам з їхніми важкими руками краще не втручатися — так я скажу, хитро наставляючи на нього пальця. І прощебечу:

— Скоро приз буде ваш. Довіртеся мені.

Він засяє:

— Тітко Лідіє, це ж так добре…

«Надто добре, аби бути правдою, — ось що я подумаю. — Надто добре для