Читати книгу - "Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен"

— Чи є в тих краях землі, над якими той, котрий вважає себе головою всіх християн, не має влади?

Жан-Батіст упізнав роботу єзуїтів, які п'ятдесят років тому прославляли тут всевладність папи над заходом.

— Хай буде відомо Вашій Ясновельможності, що таких є чимало. Папа вважає, що керує душами. Він ніяк не керує країнами. На щастя, королі, як наш, дарують своє покровительство усяким підданим, враховуючи тих, що, як от ми, не визнають авторитету папи.

Можливо, так на них подіяло нещодавнє видовище страчених, але, в усякому разі, метру Жюремі, який добре розумів крайню небезпечність цієї розмови, постійно хотілося протерти очі.

— Отже, ви не вірите в Христа? — спитав раптом інший чоловік, високий старий у круглому червоному капелюсі на голові, що тримався ліворуч раса.

— Ми віримо в Нього та шануємо Його слова, — сказав Жан-Батіст. — Але ми робимо це у свій спосіб, який відрізняється від того, який запровадив папа. І відрізняється так сильно, що він ставиться до нашої доктрини таким саме негативним чином, як і до вашої, і суворо нас засуджує.

Товариство помітно захвилювалося. Не втрачаючи свого величного спокою, вельможі почали переглядатися. Почувся навіть шепіт.

— Ви є священиками? — спитав той самий старий.

— Зовсім ні.

— Однак, здається, ви стверджуєте, що вмієте лікувати.

— Ми стверджуємо лише, що можемо приносити користь собі подібним, використовуючи якомога повніше всі якості рослин та тварин, котрих Господь розповсюдив на землі у день творіння.

— Тобто ви думаєте, можна лікувати без молитви?

— Молитви прикликають чудеса, а ми чудес не робимо.

— Ви не вірите в чудеса?

Жан-Батіст дуже хотів повторити ту відповідь, яку дав колись єзуїтові, але схилився на користь обережності.

— Ми віримо в чудеса, про які говориться в Святому Письмі та які створив Син Божий. Інших ми не знаємо.

— Однак, їх створювали також і святі, — сказав рас.

— Можливо, — відповів йому Жан-Батіст, — наша віра простирається до цієї межі. Ми певні в усьому, про що говорив Христос, і про що записано в Євангеліях. Але ми не можемо наважитися на подібну безумовну згоду, коли йдеться про слова простих смертних. Ми не віримо, наприклад, що один святий навернув самого диявола, ані в те, що хворий та голодний чернець міг силою своєї молитви змусити смажених перепелиць попадати просто у власну тарілку.

Ці два приклади Жан-Батіст запозичив у отця де Бревдана, про які той, у свою чергу, довідався в єзуїтів, яких було вигнано з Абіссінії. Історії цього святого-приборкувача Люципера та монаха-здобувача перепелиць становили, здавалося, суперечне питання в середині самого коптського духовенства. Цього разу товариство розходилося не на жарт. Здавалося, Жан-Батіст викликав серед присутніх жорстокі сперечання. Рас закликав до порядку. Усі заспокоїлися. Тоді з гурту вельмож виступила низенька людина. Вона була вдягнена в шафрановий одяг ченця. Її витрішкуваті очі ледве бачили, і вона, здавалося, дивилася, немов крізь туман:

— Скільки природ у Христі? — промовив він високим голосом.

Це було головне питання, те саме, з приводу якого так довго сперечалися єзуїти, питання, через яке дванадцять століть тому розділилися церкви, теологічна суперечка, яку майже неможливо було розв’язати. Як не дивно, подорожні не подумали про нього, немов воно було і так уже зрозумілим, або надто делікатним, щоб хтось міг поставити його з такою грубою прямотою. Метр Жюремі подивився на Понсе, на обличчі якого з’являвся вираз глибокого здивування.