Читати книгу - "Кращий друг мого чоловіка, Тая Смоленська"

- Іван не набридає? Не дзвонив тобі більше? - Питання Максима застає мене зненацька.

Я хитаю головою.

– Ні. Навіть якось підозріло. Немов звір, що завмер перед нападом на свою жертву.

- Він швидше за все піде на підвищення і його переведуть до іншого міста, - я різко повертаюся до Самойлова. На язиці крутиться питання за які такі заслуги моєму колишньому чоловікові підвищення збираються дати, але мовчу.

- Це навіть на краще, - вимовляю здавлено. - Я втомилася від того, що куди б не пішла, боюсь, що можу зустріти Ваню. А ви з ним?... Не спілкуєтесь більше?..

- За винятком робочих моментів, що трапляється вкрай рідко – ні.

- Ясно.

Тут, напевно, варто сказати, що мені шкода, що їхня багаторічна дружба була зруйнована через мене, але ні, мені не шкода.

Далі ми дивимося фільм під завивання вітру за вікном. Я не особливо вникаю у сенс, думки зовсім іншим зайняті. І спекотно так мені від того, що Макс так близько, від того, що знову в одній квартирі ночуватимемо.

Перед сном я ще раз міряю температуру, бо почала відчувати, що та знову поповзла вгору.

- Тридцять дев'ять і один, - вимовляю втомлено, падаючи на подушки.

Максим відбирає у мене термометр, перевіряє чи правильно я розгледіла, хмуриться.

– Зараз води принесу.

- Ти ж від мене заразишся.

- У мене хороший імунітет, не хвилюйся.

Я почуваюся втомленою і вимотаною. Мов не Максим весь день фізично працював, а я.

- Дякую, - підводжуся, приймаючи з його рук склянку з водою і пігулки.

Максим сідає поряд на диван. Поправляє мені подушку. Накриває  ковдрою. А потім просто лягає поверх ковдри зверху і мовчить, думаючи про щось своє.

- Через півгодини ще раз треба температуру поміряти, тож не засинай, - каже мені, а в самого очі від втоми закриваються.

- Угу, - зітхаю, намагаюся боротися зі сном, але не виходить. Не помічаю як провалююсь у сон.

Мені то спекотно, то холодно. Потім чоловічі дбайливі руки заключають мене в міцні обійми і мені так добре стає. Спокійно.

Вранці я розліплюю повіки і завмираю.

Я сплю міцно притиснута до грудей чоловіка. Під долонею розмірено б'ється чуже серце. Я вдихаю аромат чужого тіла. Не відразу до мене доходить, що хтось спить у моєму ліжку.

Боюся навіть дихати, щоб не розбудити чоловіка. Насолоджуюся теплом його тіла, прикриваю повіки, ніжюсь у його обіймах. Так добре і спокійно я вже давно не відчувала себе.