Читати книгу - "Вальс на прощання"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вихователька провадила дітлахів парковою алеєю, а Якуб відчував, як його чимраз дужче охоплює образ прегарної жінки. Спогад про ту красу знову і знову породжував у нім невідступне запитання: а що як він прожив у зовсім іншому світі, ніж уявляв собі? Що як бачив усе навиворіт? Що як врода важить більше, ніж істина, що як Бертлефові справді приніс жоржину янгол?
Він почув, як вихователька запитала:
— А це що таке?
І малий Шкрета відказав:
— Це явір.
14
Ружена піднялася нагору, перестрибуючи через сходинку і намагаючись не озиратися. Грюкнула дверима свого відділення й ввійшла до роздягальні. Убрала на голе тіло білий халат і полегшено зітхнула. Сварка з Франтішеком збурила її, та заразом і якось дивно заспокоїла. Вона відчувала, що вони обидва, і Кліма, й Франтішек, уже далекі й чужі для неї.
Вона вийшла з комірки і ввійшла до зали, де жінки лежали на тапчанах після купання.
Сорокарічна медсестра сиділа за столиком коло дверей.
— Що, дозволили? — неприязно запитала вона.
— Авжеж. Дякую тобі, — сказала Ружена і вже сама простягнула ключ і простирало новій пацієнтці.
Коли її колега вийшла, відчинилися двері й висунулася Франтішекова голова.
— Неправда, що це тільки твоє діло. Це стосується нас обох. Я теж маю право на голос!
— Іди звідси, прошу тебе! — відтяла вона. — Це жіноче відділення, чоловікам сюди не можна! Шуруй, бо випхаю в шию!
Франтішек почервонів, мов буряк, Руженині погрози розлютили його так, що він удерся до зали і з грюкотом зачинив за собою двері.
— Мені начхати, що ти там зробиш! Геть начхати! — заволав він.
— Ану забирайся відціля! — закричала Ружена.
— Я вивів вас обох на чисту воду! Той негідник, сурмач отой! Усе це облуда і шахрайство! Він усе облаштував разом із лікарем, тому що вони грали вчора удвох! Але я все бачу, і не дам убити мою дитину! Я батько, і маю право на голос! Я забороняю вбивати мою дитину!
Франтішек горлав, і жінки, що лежали на тапчанах під ковдрами, з цікавістю попіднімали голови.
Тепер і Ружена розхвилювалася, бо Франтішек репетував, і вона не знала, як його укоськати.
— Це не твоя дитина, — сказала вона. — Ти вигадав це. Вона не від тебе.
— Що? — заревів Франтішек і почав огинати стіл, щоб підійти до Ружени. — Що?! Це не моя дитина? А хто знає це ліпше за мене? Я знаю це, я!
Цієї миті до Ружени підійшла гола мокра жінка, яка допіру вилізла з басейну, щоб та витерла її і вклала на тапчан. Вона аж сахнулася, побачивши за кілька кроків од себе Франтішека, що дивився на неї невидющими від шалу очима.
Для Ружени то була вільна хвилька; вона підійшла до жінки, загорнула її в простирало і попровадила до кушетки.
— Що робить тут цей хлопець? — запитала жінка, глянувши на Франтішека.
— Це шаленець! Він здурів, і я вже не знаю, як його й витурити звідси! — сказала Ружена, загортаючи жінку в теплу ковдру.
Хтось із пацієнток на тапчанах гукнув Франтішекові:
— Послухайте, пане! Вам нема чого тут робити! Ідіть відціля!
— Запевняю вас, мені є що тут робити! — уперто вигукнув Франтішек, не ступивши з місця. Коли Ружена підійшла до нього, він уже був не червоний, а блідий; і вже не кричав, а промовляв тихо і рішуче. — Ось що скажу я тобі. Якщо ти позбудешся дитини, мене теж не буде на цім світі. Якщо ти уб’єш її, то на твоєму сумлінні буде дві смерті.
Ружена глибоко зітхнула і глянула на стіл. Там, біля її сумочки, лежав тюбик із таблетками. Вона витрусила одну на долоню й проковтнула.
А Франтішек уже не кричав, а благально казав:
— Прошу тебе, Ружено. Прошу тебе. Я не можу без тебе жити. Я зведу себе зі світу.
Тієї миті Ружена відчула страшенний біль у животі, і Франтішек побачив, як обличчя її скорчилося від болю, його стало годі впізнати, очі широко розплющилися, та нічого не бачили, тіло скоцюрбилося, склавшись удвоє, руки вчепилися у живіт. Потім він побачив, як вона повалилася додолу.
15
Ольга бовталася у басейні, аж почула… Що вона почула? Вона й сама того не тямила. У басейні панувало сум’яття. Усі жінки коло неї вилазили з басейну і дивилися у бік сусіднього приміщення, яке наче всмоктувало все довкола. Ольга теж піддалася плину того нестримного тяжіння й бездумно, та переповнена тривожною цікавістю, йшла разом з усіма.
У сусідній залі вона побачила гурт жінок біля дверей. Вона бачила їх іззаду, голі й мокрі, вони повиставляли дули і нахилилися додолу. Навпроти них стояв якийсь молодик.
Інші голі жінки, пхаючись одна поперед одної, підходили до гурту, тож Ольга й собі пропхалася туди і побачила долі нерухому сестру Ружену. Молодик раптом упав навколішки і заходився кричати:
— Це я убив її! Я її убив. Я вбивця!
З жінок стікала вода. Одна нахилилася до Ружени і спробувала помацати пульс. Та це було марно, бо та була мертва і це не викликало вже ні в кого сумніву. Мокрі й голі жіночі тіла нетерпляче товпилися, щоб зблизька побачити смерть, її звичне обличчя.
Франтішек стояв навколішки. Він стискав Ружену в обіймах і цілував її обличчя.
Жінки з’юрмилися довкола нього, а він дивився на них знизу і повторював:
— Це я убив її! Я! Заарештуйте мене!
— Треба щось удіяти! — сказала одна жінка, друга вибігла у коридор і почала гукати. За мить прибігли дві Руженині колеги разом з лікарем у білому халаті.
Тільки тоді Ольга помітила, що вона гола, що юрмиться разом з іншими голими жінками біля молодого парубка, який був їй геть незнайомий, і все те видалося їй раптом кумедним. Та вона знала, що це не завадить їй тлумитися разом з усіма отут і дивитися на смерть, що просто-таки чарувала її.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вальс на прощання», після закриття браузера.