Читати книгу - "Її величність кішка"

НАУКА». Вони хочуть використати всесвітню кризу і нав'язати свій лад вцілілому людству. Вони затяті вороги науки і прогресу, хочуть обмежити людську свободу і підкорити всіх своїм священникам, які самі підкоряються вигаданому божеству. І все це для того, щоб легітимізувати свої вчинки, не пояснюючи їх.

— А інтернет заважав їхньому планові?

— Людьми важче маніпулювати, коли вони спілкуються між собою і обмінюються правдивою інформацією. Тому фанатики саботували інтернет і знищили його з допомогою вірусу.

Поки я пробую уявити можливі наслідки цієї катастрофи, стається ще одна. Десь поблизу лунає вибух. Паніка посилюється. Піфагор знову ділиться інформацією з перших вуст:

— Поки всі оговтувались від аварії з інтернетом, хтось зі своїх підірвав інформаційну систему Орсе і втік.

Ми біжимо до місця подій і перестріваємо Романа Веллса, він теж біжить туди. І раптом вражено зупиняється перед відкритим спорожнілим сховищем.

— Цього я боявся найбільше, — каже Піфагор.

— Поясни, будь ласка.

— Думаю, хтось скористався панікою і викрав USB-накопичувач із РЕВАЗ.

Роман Веллс просто в розпачі. До нього підбігає Наталі. Вони про щось говорять.

— Це мій асистент Крістоф! Його недавно навернули. Я бачив, як він молиться на підлозі, повернувшись на Схід. Я й подумати не міг, щоб він зайшов так далеко і викрав накопичувач!

— Чому він це зробив? — запитує Наталі.

— Бо фанатики хочуть бути єдиними, хто має доступ до знань. А у РЕВАЗ були інструкції з виготовлення зброї, навіть винятково небезпечної. Саме це їх найбільше цікавить.

Філіп долучається до нас і вигукує:

— Здається, я знаю, де Крістоф.

— Кажи, — відповідає Роман з променем надії в очах.

— Наша розвідка наткнулась на півдні на хімічний завод очисних продуктів, де зібралися фанатики й пацюки. Це за десять кілометрів звідси. Недалеко від в’язниці Флері-Мерожис.

Роман тут же відповідає:

— Негайно ходімо туди!

— Але ми не зможемо наздогнати Крістофа.

— Тоді розберемося з ним на місці. Хіба є інший вихід? Не можемо ж ми віддати єдине сховище людських знань релігійним фанатикам! Якщо ми це допустимо, вони вигублять всі здобутки цивілізації і світ порине в темряву. Хто зі мною?

Роман повертається до людей у білих сорочках.

— Повторюю: ХТО ЗІ МНОЮ?

Присутні опускають очі.

— Вибач, Романе. Фанатики озброєні автоматами, іти проти них — самогубство! — відповідає хтось із натовпу.

— Але ми теж будемо мати зброю.

— Серед них багато злочинців, які втекли з тюрми і перекинулись у релігійний фанатизм. Це не вівтарні дружинники, серед них є серійні вбивці. Вони, на відміну від нас, вміють битися. Будьмо реалістами, ми ніколи не переможемо цих нелюдів.

— На нашому боці розум.

— Розум не допоможе зупинити кулі. Велика армія озброєних дурнів завжди візьме гору над купкою інтелектуалів, якими б добрими стратегами вони не були.

Я нявчу Піфагорові:

— Вони бояться, еге ж?

— Так, я теж це відчуваю.

Роман нетямиться з люті.

Ви мене знаєте, я не з тих, хто стоятиме осторонь, тож я беру слово і прошу Наталі перекласти мої слова людям:

— Попри все — треба діяти. Якщо ніхто не хоче наражати себе на небезпеку, то це зроблю я. Я, кішка Бастет, готова допомогти вам повернути РЕВАЗ, але за однієї умови: Роман встановить захисну електричну систему з колючого дроту на острові Сіте.

Мою пропозицію сприйняли не так тепло, як я сподівалася. Директор Філіп Сарфаті відповідає:

— Але ж ви всього-на-всього кішка…

— Так, власне! Вони не можуть припустити, що звичайна кішка піде в розвідку. До речі, з мене краща за вас шпигунка, бо я можу безшумно рухатись у темряві. Кішка може пробратись туди, де людині — зась.

Всіх дивує моя пропозиція, але інших варіантів немає, тож Роман погоджується:

— Гаразд, Бастет. Хай так і буде: ти допоможеш мені відібрати РЕВАЗ, а я допоможу тобі захистити твій острів.

Піфагор не бажає долучатися до нашої команди, виправдовуючись тим, що в разі моєї загибелі йому треба буде далі шукати поміч для нашої спільноти.

Він боїться.

Ми з Романом беремо велосипед і їдемо. Я вмостилась у нього в рюкзаку поруч з інструментами та всяким знаряддям, яке може стати нам у пригоді. Ми їдемо по звивистих польових стежках. Минаємо пагорби і лісові ділянки. Врешті Роман зупиняється і ставить ровер біля дерева.

— Це тут, — каже він через навушник-перекладач.

Виймає бінокль.

— Це і є хімічний завод промислових очисних продуктів.

Перед нами будівля із заокругленим дахом, з якого стирчить великий димар. На будівлі видніється назва.

— Чому релігійні фанатики вибрали саме це місце?

— Бо знайшли на заводі спосіб захисту від пацюків. Поглянь-но сюди.

Він показує пальцем на рів довкола заводу, наповнений зеленкуватою рідиною. Роман пояснює:

— Це не вода, а соляна кислота. Вона розчиняє всю органіку, з якою входить у контакт.

Я приглядаюсь пильніше і зауважую на берегах сотні пацючих скелетів. Мені по шкірі пробігають мурашки.

— Як же вони заходять і виходять?

— Підозрюю, в них є підйомний міст через рів, як у середньовічних замках.

Роман пильно оглядає територію. Через кілька хвилин каже:

— Не будемо нападати зараз, почекаємо ночі. Тоді зможемо проникнути всередину і діяти непомітно.

Він крутить у руках бінокль.

— Я дуже рада, що ви погодилися врятувати наших друзів на острові Сіте, — кажу я.

— Та все ж, Бастет, ти повинна розуміти, що я нічого не можу гарантувати: навіть з електричним колючим дротом можуть бути проблеми, наприклад, живлення. Не вистачить одного засобу захисту, треба забезпечити постійне живлення, крім того, необхідно мати план втечі.

Я уважніше придивляюсь до чоловіка у блакитних окулярах. Він має дивовижну здатність передбачати труднощі, про які я й подумати не могла.

— План втечі? Що ви маєте на увазі?

— Ось візьмімо, до прикладу, тебе, Бастет. Ти зуміла покинути острів Сіте — як тобі це вдалось?

— На повітряній кулі.

— На чому?

— Ну, знаєте, така велика куля, наповнена теплим повітрям, — адже це зветься «повітряна куля»? Ну, такий людський винахід, здається.

Він усміхається.

— Геніальна ідея. Я б ніколи до такого не додумався!

— Нас було всього троє: людина Наталі та пара котів. А на острові ще сотні котів і десятки людей, яких треба переправити.

Роман Веллс стискає губи та про щось замислюється.

— Ну, тоді треба сконструювати більшу повітряну кулю зі складнішою системою керування. Такі апарати існують, вони звуться дирижаблі або цепеліни, колись їх використовували як транспорт, переправляючи повітрям десятки і навіть сотні пасажирів на далекі відстані.

— Думаєте, нам вдасться збудувати цепелін та евакуювати людей і котів з острова Сіте?

— А чому ні? У РЕВАЗ є схеми цепелінів. В Орсе ми візьмемо необхідні матеріали: гелій та