Читати книгу - "Фундація та Земля"

— Ви розчаровані, — замислено мовила Блісс, — бо вам здається, що ви стали посміховиськом. І все ж, повторюся, я нічого б не вдіяла без вашої зброї. Але мене бентежить, як ви знали, що все-таки необхідно озброїтися, попри мою впевненість, що в цьому світі немає людей — у чому я й досі переконана. Ви передбачали собак?

— Ні, — сказав Тревіз. — Точно ні, принаймні свідомо. І я зазвичай не ношу із собою зброю. Мені й на думку не спало прихопити її на Компореллоні. Однак я не можу дозволити собі потрапити в пастку переконання, що це якась магія. Такого не могло бути. Підозрюю, коли раніше ми почали говорити про неврівноважену екологію, я чомусь на мить несвідомо згадав про тварин, які за відсутності людей стали небезпечними. Це доволі очевидно постфактум, але я зміг дещо передбачити ситуацію і наперед. Не більше.

— Не відкидайте цього так просто. Я теж брала участь у тій розмові про неврівноважену екологію, і цього передбачення в мене не виникло. Гея цінує у вас саме цю особливу здіб­ність. Також я розумію, що вас це може дратувати — мати приховану інтуїцію, природу якої ви не можете збагнути; діяти рішуче, але без зрозумілої причини.

— На Термінусі це зазвичай називають чуттям.

— На Геї ми називаємо це «просто знати». Вам не подобається «просто знати», чи не так?

— Так, мене це непокоїть. Не люблю підкорятися чуттю. Гадаю, для нього є причини, але коли вони мені не відомі, я почуваюся так, ніби не контролюю власний розум — таке собі легке божевілля.

— І коли ви ухвалили рішення на користь Геї та Галаксії, то діяли згідно з чуттям, а тепер шукаєте причину.

— Я це вже казав із десяток разів.

— А я відмовлялася сприймати це твердження буквально. Вибачте. Більше я вам у цьому не заперечуватиму. Втім сподіваюся, що зможу й далі розповідати про переваги Геї.

— Прошу, — сказав Тревіз, — якщо ви, своєю чергою, визнаватимете, що я можу з ними не погоджуватися.

— Тоді чи не спадало вам на думку, що цей невідомий світ повертається до такого собі дикого стану і, можливо, зрештою знову стане пустим і не придатним до життя через зникнення єдиного виду, здатного бути провідним розумом? Якби цей світ був Геєю, або ще краще — Галаксією, цього могло б і не трапитися. Провідний розум досі існував би у формі всієї Галаксії, і хай би яка неврівноважена була екологія, хай би які не були для цього причини, вона знову почала б повертати собі рівновагу.

— Чи означає це, що собаки більше б не їли?

— Авжеж, їли б, як і люди. Але їли б із метою цілеспрямовано врівноважити екологію в гармонійному напрямі, а не як наслідок збігу обставин.

— Втрата особистої свободи не мала б значення для собак, але точно мала б для людей, — заперечив Тревіз. — А що якби припинили існувати всі люди, скрізь, не лише в одному світі чи в кількох? Що як Галаксія лишилася б узагалі без людей? Чи був би в ній досі провідний розум? Чи змогли б усі інші форми життя та нежива матерія скластися в спільний розум для цієї мети?

Блісс завагалася.

— Такого ще ніколи не ставалося, — мовила вона. — І дуже малоймовірно, що колись станеться в майбутньому.

— Але хіба вам не очевидно, що людська свідомість якісно вирізняється з-поміж усіх решти, і якби вона зникла, загальна сума всіх інших свідомостей не змогла б її замінити? То хіба це не правда, що люди — особливі, і так до них і треба ставитися? Їх не варто змішувати навіть між собою, не кажучи вже про не-людей.

— Однак ви вирішили на користь Галаксії.

— Бо є важливіший аргумент, якого я не можу збагнути.

— Можливо, цим важливішим аргументом стало мимобіжне видіння наслідків неврівноважених екологій? Можливо, ви усвідомили, що кожен світ у Галактиці перебуває на вістрі ножа, обабіч якого вирує нестабільність, і що тільки Галаксія здатна попередити такі катастрофи, як-от у цьому світі, не кажучи вже про постійні міжлюдські кризи — війни та недолугість панівних еліт?

— Ні. Я не думав про неврівноважену екологію, коли ухвалював рішення.

— Як ви можете бути в цьому впевнені?

— Я можу не розуміти, що саме передбачаю, але якщо після цього прозвучить якесь припущення, я впізнаю, якщо передбачив саме це. Як-от мені здається, що я передбачав небезпечних тварин у цьому світі.

— Що ж, — розважливо мовила Блісс, — ми могли б загинути через цих небезпечних тварин, якби не поєднання наших сил — вашого передбачення та мого менталізму. Тож будьмо друзями.

— Як забажаєте, — кивнув Тревіз.

У його голосі звучала прохолода, від якої Блісс звела брови, але цієї миті увірвався Пелорат, киваючи головою так, наче готовий був із нею розпрощатися.

— Гадаю, ми знайшли, — повідомив він.

5

Тревіз загалом не вірив у легкі перемоги, однак вірити в щось попри здоровий глузд було цілком у людській природі. Він відчув, як напружилися м’язи у грудях та горлі, але зумів вимовити:

— Координати Землі? Їх ви знайшли, Янове?

Пелорат на мить задивився на Тревіза, заскочений зненацька.

— Ох, ні, — помітно збентежено мовив він. — Не зовсім. Насправді зовсім не це, Ґолане. Я просто дещо знайшов у руїнах. Мабуть, це не дуже важливо.

Тревіз повільно видихнув.

— Нічого, Янове. Кожна знахідка важлива. Що саме ви зайшли сказати?

— Ну, просто майже нічого не збереглося, ви ж розумієте. Двадцять тисяч років бур і вітру багато не залишать. Ба більше, рослинне життя має здатність до руйнування, а тваринне… Але не зважайте. Річ у тім, що «майже нічого» — не те саме, що й «нічого». Серед руїн, напевно, була громадська будівля, бо там я бачив повалений камінь, або ж шматок бетону, із вирізьбленими написами. Ви розумієте, старий друже, там майже нічого не можна було розібрати, але я зробив фотографії однією з камер, які є в нас на борту, зі вбудованими комп’ютерними доповненнями — мені так і не випало нагоди попросити дозволу її взяти, Ґолане, але це було важливо, і…

— Кажіть далі! — нетерпляче відмахнувся рукою Тревіз.

— Я зміг розібрати деякі написи, дуже давні. Навіть за допомогою комп’ютера і з моїм непоганим умінням читати давню мову неможливо було багато зрозуміти, тільки одну коротку фразу. Літери були більші й трохи чіткіші за решту. Можливо, їх вирізьбили глибше, бо вони позначали сам світ. Фраза каже «Планета Аврора», тож, гадаю, цей світ, у якому ми сіли, називається чи називався Авророю.

— У нього мусила бути якась назва, — сказав Тревіз.

— Так, але назви дуже рідко дають просто так. Я щойно ретельно пошукав у своїй бібліотеці, і там є дві легенди — так трапилося, що з двох далеких один від одного світів, тож можна обґрунтовано припустити, що вони мають незалежне походження, як раптом хтось спитає. Але це неважливо. «Аврора» — назва, якою позначають світанок. Ми можемо припустити, що Аврора могла справді означати світанок у якійсь догалактичній мові. Буває, що якесь слово, що означає світанок чи початок дня, нерідко використовують для назв космічних станцій чи інших будівель, перших поміж свого роду. Якщо ім’я цього світу — Світанок, байдуже якою мовою, він теж може бути першим.

— Ви готові припустити, що ця планета — Земля, і що Аврора — її