Читати книгу - "Повернути себе. Том 2, Олександр Шаравар"

               —  Це безглуздо ризикувати нашим розкриттям, але, гадаю, ми можемо дещо придумати, - замислився Декс. - Цю сучку кінчаємо однозначно, від неї користі не буде, лише шкода, - вказав він на Ірцису. - Після нашого уходу Ван захоче поповнити запаси саме у цьому сховище та забере її із собою. А там нехай лежить у капсулі та чекає нашого повернення.

                —   Я не зможу вбити беззбройну, - зізнався Фіск.

                 —  Погано, - сказав Декс, - Тобі треба позбавитися деяких комплексів, вони небезпечні і заважають виживанню, - наступного моменту серце в Ірциси зупинилося.

                  —  Залишаємо її тут? - Запитав Фіск.

                   — Так, може, через кілька тижнів чи місяців її виявлять. А нам, мабуть, настав час йти, - сказав Декс.

              Якщо для Фіска скафандр був просто завеликий, то Декс у скафандрі повністю тонув. Але для нього це була не проблема, він просто утримував себе всередині скафандра телекінезом та дистанційно ним керував.

              Коли обидва псіони були готові, Фіск востаннє розчинив прохід. Зовні їх зустріло яскраве світло супутників. Двоє з трьох зараз перебували на небі, третій ж лише за пару годин до світанку з'явиться і через кілька десятків хвилин зникне, його траєкторія руху була досить хитромудрою.

               Пора було йти з печери, яка дала їм притулок. Повернувшись до неї насамкінець обличчям, Фіск закрив прохід і зміцнив його, цього разу залишати повітроводи сенсу не було, і він зробив печеру повністю герметичною.

            Сховище цивільної оборони номер три тисячі вісім знаходилося майже за сорок кілометрів від Дагсбурга. Саме туди відвезли Мізіду на лікування перед допитом.

             Чи багато сорок кілометрів? Дивлячись для чого, для звичайної людини це близько восьми годин шляху. Для флаєра - менше двох хвилин польоту, а для десантників подібний шлях займе близько півтори години не в найшвидшому темпі.

             Фіск із Дексом витратили на цей шлях трохи більше двох годин. Все ж таки скафандри, в яких вони були, не зовсім підходили для них, тому і рухатися в них було не дуже зручно.

               Саме сховище охоронялося підрозділом  солдат, десантним ботом і двома БТР-ами, щоправда, вся техніка була прихована маскувальними сітками. Все-таки сховище знаходилося поза безпечною зоною, яку створив формер.

              І дістанеться вона сюди не раніше, ніж за кілька тижнів, а то й за місяць. Занадто було повільне поширення змін, які вносить формер у навколишнє середовище без формера.

             —  Який план? - Запитав Фіск у Декса.

             — Тут двадцять вісім чоловік. Більшість - звичайні призовники у воєнний час, лише троє кадрових військових і лише один офіцер. Ніхто не має захисту від псіоніки, крім фонових шумів нейромереж. Тож ми просто йдемо і робимо все, що нам треба.

              —  Знаєш, а ти ж правий, щось я шукаю складні плани, коли можна обійтися без цього, - сказав Фіск.

               —  Молодий ще просто, - хмикнув Декс. - Твоє завдання - заблокувати передавач зв'язку, він знаходиться в тій стороні, - вказав на карті напрямок сполот. - Можеш просто розрядити по ньому електричним зарядом, краще з накопичувача скафандра. Це можна буде списати на технічну несправність.

                —  Зрозумів, - сказав Фіск.

                 — А потім підходь до мене, мінятимемо полонених, — сказав Декс.

            Передавач справді опинився у вказаному напрямку та був замаскований під невеликий кущ. Діставши один із накопичувачів скафандра, Фіск за допомогою телекінезу закоротив контакти та підкинув до передавача.

            Через мить на всі боки на відстані пари десятків сантиметрів почали бити електричні розряди, які потрапили здебільшого в передавач, притягнуті його металевою основною. Щоб точно передавач вийшов з ладу, хлопець допоміг йому зламатися в місцях, у яких злегка потік метал.

               Повернувшись до сховища, Фіск просто пройшов уже відкритим проходом під землю в гараж. Так як сховища були типовими спорудами, то хлопцю не довелося шукати розташування медичного блоку.

                Він, як і те, що він відвідував останнім, був на рівень нижче. Коли Ебенезер туди дістався, Декс уже виймав із капсули Мізіду. У неї не вистачало трьох пальців на лівій руці та одного вуха, в іншому ж вона була вже практично здорова.

              —  Дивлюся, вона виглядає непогано, - сказав Фіск.

              — У порівнянні з тим шматком м'яса, яке лише випадково залишилося живим, воно справді виглядає непогано. Але в неї ще багато мікротравм. Ооо, вона приходить до тями. - сказав Декс. І справді, її ментальна активність почала швидко підніматися, через пару секунд затремтіли повіки, і вона розплющила очі. - Прийшла до тями?

              —  Де я перебуваю? - запитала Мізіда, швидко прийшовши до тями. - Можеш поставити мене на ноги? І чи є тут одяг?

               - В одному зі сховищ цивільної оборони, одяг має бути на складі, - сказав Декс, укладаючи в капсулу Діялу.- І тобі не цікаво хто та як ти тут опинилась?

               — Хто ти я знаю і так. - Промовила Мізіда, - Мене поінформували про всіх значних розумних у нашому секторі. А як я тут виявилася, ти розповісиш сам, як і те, чому ти залишився без того мішка кісток і плоті, який використовув для своєї личини.

                — Розумне дівчисько. — хмикнув  Декс, поставивши її на ноги.- Вибач, долікуватися тобі не дали, є шанси, що тебе хотіли відправити у в'язницю Досіда на допит. Не сподобалося твоїм колишнім господарям, що ти перестала стрибати за їхніми наказами.

             — Невже сучки знайшли спосіб оминути захист? Адже я нічого не можу сказати, мене уб'є на місці.

              — Знайшли, та не вони, висадили в повітря бомбу, яка й зірвала захист. Заодно й мене потріпала неслабо.- сказав Декс,- Отже тепер ти немов відкрита книга, мені навіть особливо напружуватися не треба, щоб читати твою пам'ять. Ого, виходить, ти зустрілася з самим Чаарном Лусом? Навіть я не мав зустрічі з ним.