Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна, Марк Твен"

по раз спалахували зірниці, листя почало тремтіти - відразу було видно, що суне гроза. Герцог та король пішли оглянути нашого куреня,- подивитися, на чому ми спимо. У мене був солом՚яник, Джімові доводилося гірше - він спав на матраці з кукурудзиння, а в таких матрацах частенько трапляються качани, які немилосердно муляють, а коли перевертаєшся з боку на бік, сухе кукурудзиння шурхотить під тобою, немов купа опалого листя, і від того такий хрускіт, що мимохіть прокидаєшся. Герцог заявив, що він візьме собі мого солом՚яника, але король не дозволив. Він сказав:

- Мені здається, вам би потрібно мати більше поваги до мого сану, самі повинні б збагнути, що не випадає королю спати на матраці з кукурудзиння. Хай ваша світлість сплять на тому матраці самі.

Ми з Джімом на всі вуха слухали ту розмову, бо вже боялися, що вони знову посваряться, і дуже зраділи, коли герцог сказав:

- Так уже судилося мені, щоб мене залізним підбором насилля завжди топтали в бруд. Злигодні зламали мій колись гордий дух; здаюся на вашу ласку - така моя доля Я сам-один на цілім світі, приречений до страждання; ну що ж, витерплю й це.

Тільки-но стемніло, ми рушили в дорогу. Король наказав нам триматися середини річки та не засвічувати ліхтарів, доки проминемо місто. Незабаром перед нами заблимала невеличка купка вогників - це й було місто,- і ми щасливо проскочили повз нього на відстані якої півмилі. Пропливши ще три чверті милі, ми засвітили нашого сигнального ліхтаря, а приблизно годині о десятій линув дощ, зірвалася буря, вдарив грім та блиснула сліпуча блискавиця. Король звелів нам обом стояти на вахті, поки розпогодиться; потім вони з герцогом забралися в курінь та й полягали спати. Вартування моє починалося з дванадцятої години, проте хоч би й мав я де спати - однаково не лягав би, бо не часто випадає бачити таку громовицю. Господи, як же біснувався той вітер! Мало не щосекунди блискала грімниця, освітлюючи на півмилі довкруж усю місцевість - і білі гриви розбурханих хвиль, і острівці, що ви глядали крізь дощ, мов запорошені, і дерева, що їх несамовито розгойдував вітер; а тоді раптом - бум! бум! буум-умбум-бум-бум-бум-бум! - грім, ухкаючи та бухкаючи, розсипається вдалині, й западає тиша, та ось, зненацька - хрясь! - знову спалах блискавиці, знову грім гуркоче. Хвилі піднімалися горою й кілька разів мало не змили мене з плоту, але я поскидав із себе всю одежу й мені було до того байдужісінько. Що ж до корчів, то й вони анітрохи нас не турбували; блискавка спалахувала так часто й освітлювала все навколо так чітко, що ми завчасно помічали ті корчі і завжди встигали роздивитися, з якого боку їх обминути.

Як я вже казав, випадало мені стояти на вахті після півночі, але мені страшенно захотілося спати, і Джім запропонував початувати за мене першу половину вахти; ох, і добросердий же він був, отой Джім! Я спробував заповзти до куреня, але король із герцогом так широко порозкидали ноги, що мені не було де притулитися; нічого не вдієш, умостився я на плоті просто неба - дощ не заважав мені спати, бо був він теплий, а хвилі не ходили вже горою по річці. Коли це, десь годині о другій, річка знову розбушувалася, і Джім збирався вже мене розбудити, та передумав, вважаючи, що хвилі не такі й високі, щоб накоїти лиха; але він помилився, бо за мить набіг височенний бурун і змив мене з плоту. Джім мало кишки не порвав собі з реготу. Такий він був зроду - найбільший дурносміх серед усіх негрів.

Я став тоді на вахту, а Джім умостився тут же таки, просто неба, й захріп на всі заставки; мало-помалу буря зовсім ущухла, і, щойно на березі заблимав у якійсь хатині перший вогник, я збудив Джіма, й ми разом завели пліт у затишне місце, де було зручно сховати його на день.

Після сніданку король витяг стару заяложену колоду карт, і вони з герцогом почали грати в сімку по п՚ять центів за партію. А коли їм набридло різатися в карти, вони почали, як то самі казали, «складати план кампанії». Герцог понишпорив у своєму саквояжі, дістав звідти цілу купу маленьких афіш і почав читати їх уголос. Одна афіша сповіщала, що «славнозвісний доктор Арман де Монтальбан з Парижа прочитає лекцію про науку френологію» у такому-то місці, такого-то числа, такого-то місяця, за вхід - десять центів, а ще «провіщатиме майбутнє за додаткову оплату в двадцять п՚ять центів». Герцог пояснив, що цю афішу писано про нього. В другій афіші він уже іменувався «всесвітньовідомим виконавцем Шекспірових трагедій, Гарріком Молодшим із лондонського театру Друрі-Лейн». Інші афіші показували, що він має ще багато імен і неабиякий хист на всякі фокуси: наприклад, уміє відшукувати воду й золото з допомогою «чародійної палички», знімає «відьмацькі закляття» тощо. Нарешті герцог сказав:

- А все ж служіння трагічній музі найбільш мені до серця. Вам не доводилося виступати на сцені, ваша величність?

- Ні,- відказав король.

- То доведеться, ваша затьмарена величносте, і не пізніш, як за три дні, мовив герцог.- У першому ж місті ми наймемо залу і виконаємо сцену двобою з «Річарда Третього» та сцену на балконі з «Ромео й Джульєтти». Ну, що ви на це скажете?

- Я зі щирим серцем за все, на чому можна заробити, Бріджуотере, але майте на увазі, що я анітрохи не розуміюся на театральному мистецтві, та й живого артиста ні разу не бачив. Я був ще надто малий, коли мій батько запрошував їх до палацу. А як ви гадаєте, чи змогли б ви мене навчити?

- Авжеж! Просте діло.

- Ну, тоді згода. Мені вже давно кортить взятися до чогось новенького. Зараз же таки й починаймо.

Тоді герцог розповів йому все чисто: і хто такий був Ромео, і хто така була Джульєтта, додавши, що він особисто звик грати Ромео, отже, королю доведеться бути Джульєттою.

- Стривайте, герцогу, таж коли Джульєтта - таке молодесеньке дівчатко, то моя лиса голова та сиві баки, мабуть, не пасуватимуть до цієї ролі.

- То пусте! Ви не турбуйтесь: отим сільським телепням ніколи таке й на думку не навернеться. Окрім того, ви ж будете відповідно одягнені, а це найголовніше! Джульєтта на балконі, милується