Читати книгу - "Спартак, Рафаелло Джованьолі"

Ти, мабуть, і сам не думаєш, що твої двадцять тисяч гладіаторів примусять тремтіти Рим. Ти розраховуєш, що слово «свобода» привабить під твої знамена велику кількість рабів. Хай ця кількість досягне ста, ста п'ятдесяти тисяч. Припустімо, — чого ніколи не буде, — що під твоїм керівництвом вони будуть дисципліновані і битимуться якнайкраще, натхнені хоробрістю відчаю. Ну й що з того? Чи можеш ти надіятися, що вони подолають чотириста тисяч легіонерів, які перемогли царів Азії й Африки? Адже легіонери — громадяни і власники. Для них ви — позбавлені всякої власності — вороги їхньої власності. І вони завзято боронитимуть від вас своє добро. Ви битиметеся з відчаю, вони — з інстинкту самозахисту; ви — за права, вони — за свою власність, і можна не сумніватися, чия візьме… Переважаючи вас кількістю, вони в кожному місті, у кожній муніципії знайдуть спільників, а ви — ворогів. У їхньому розпорядженні будуть багатства громадської казни і ще більші багатства патриціїв, з ними авторитет римського імені, мудрість досвідчених полководців, інтереси всіх міст і громадян, численні кораблі республіки й допоміжні війська з усього світу. Твоєї мужності, твого великого розуму вистачить на те, щоб запровадити порядок, дисципліну у натовпі свавільних, диких варварів, уродженців різних країн, людей, не зв'язаних між собою єдиними славними традиціями, єдиними племенними зв'язками, людей, що не усвідомлюють кінцевої мети вашої боротьби. Все це я тільки припускаю, але й цього досягти неможливо. Я визнаю, що ти, обдарований такою енергією і розумом, можеш командувати військом. Але ти доб'єшся тільки того, що приховаєш вади твого війська, як приховують болячки на тілі, аби похитнути надію ворога на перемогу. Але, проявивши навіть чудеса мудрості й доблесті, чи зможеш ти домогтися перемоги?

— Ну й що ж! — з безтурботністю великої людини вигукнув Спартак. — Я зустріну славну смерть за справедливу справу, і кров, пролита нами, удобрить поле свободи, накладе нове тавро ганьби на чоло гнобителів, народить месників без ліку. Це найкраща спадщина, яку ми залишимо нащадкам; приклад для наслідування.

— Яка велика самопожертва, але безплідна й непотрібна! — заперечив Цезар, — Тепер, коли я тобі показав, що засоби, які ти маєш у своєму розпорядженні, недостатні для досягнення мети, я доведу тобі, що й сама мета — це плід збудженої фантазії. Це недосяжна для людства мрія. Здалека вона здається близькою й живою, але чим швидше ти до неї линеш, тим більше вона од тебе віддаляється. І коли тобі здається, що ти її впіймав, вона зникає на твоїх очах. З того часу, коли людина покинула ліси і стала жити громадою, зникла свобода і виникло рабство. 1 навіть у нашій, Римській республіці, заснованій на владі народу, — ти сам це бачиш, — уся сила і влада тепер цілком затиснуті в кулані невеликої купки патриціїв, які владу над республікою зробили спадщиною для своїх нащадків. Хіба вільні ті чотириста тисяч римських громадян, які не мають ні хліба, ні постелі, ні плаща, щоб захиститися від зимової негоди?.. Вони — раби першого, хто захоче купити їхній голос; право голосу — єдина спадщина, єдине багатство цих злиденних «володарів світу». Тому «свобода» — це слово, позбавлене змісту, це струна, що завжди бринить у серці народу і часто допомагає саме тиранам, які вміють на ній грати. Ти бачиш, Спартак, я страждаю від зарозумілої пихи патриціїв. Я співчуваю горю і нещастю бідних плебеїв. Але бачу, що тільки на загибелі перших можна збудувати щастя других. Для того щоб знищити могутність касти олігархів, треба підлещуватися до пристрастей народу, але тримати його в шорах, залізною владною рукою керувати ним. А оскільки людина людині — вовк, оскільки людський рід розділений на вовків і ягнят, на шулік і голубів, то я вже зробив свій вибір і поставив собі завдання: захопити владу і поміняти долею обидві сторони, зробити гнобителів пригнобленими.

— Виходить, що тебе, Цезар, бентежать почуття, частково схожі на мої…

— Так! І я співчуваю гладіаторам і рабам, до них я завжди був милостивий. Коли я влаштовував для народу видовища, то ніколи не дозволяв, щоб гладіатори по-звірячому вбивали один одного ради задоволення диких інстинктів плебсу. Але для здійснення мети, якої прагну, — якщо я тільки зумію досягти її, — мені потрібно значно більше хитрощів, ніж насильства. Спритності треба більше, ніж сили, сміливості і обережності водночас, як нерозлучних супутників на небезпечному шляху. Я почуваю, що мені призначено досягти великої височини, я хочу її досягти і. досягну. І мені вигідно використати сили, які трапляються на моїй путі, подібно до ріки, що приймає у своє лоно всі сусідні потоки, і потім, бурхлива й зміцніла, вливається в море. Тому я і звертаюся, Спартак, до тебе, як до могутньої людини, народжено! для великих справ. Чи не згодишся ти покинути божевільну думку про неможливе повстання і замість того стати помічником і супутником Цезаря? Мною керує моя зірка — Венера, моя праматір, яка веде мене по шляху життя і пророкує високу долю. Рано чи пізно я дістану управління якою-небудь провінцією і командування над легіонами, буду перемагати, здобувати тріумфи, стану консулом, трощитиму трони, підкорюватиму народи і завойовуватиму держави…

Цезар був надзвичайно збуджений, його обличчя, опромінене блиском сяючих очей, схвильований голос і рішучий тон, повний глибокого переконання, надавали всій його постаті такої величності і владності, що на якусь мить зачарували Спартака.

Цезар на хвилину спинився, і Спартак, звільнившись од впливу красномовства свого співрозмовника, спитав суворим глибоким голосом:

— А потім?

В очах Цезаря спалахнула блискавка, обличчя його зблідло від хвилювання, і він тремтячим, але рішучим голосом відповів:

— А потім… влада над усім світом!

Настало коротке мовчання.

— Тож облиш цю справу, — через кілька хвилин уже спокійно сказав Цезар. — Вона в самому зародку приречена на загибель. Метробій про все повідомить консулів. Переконай своїх товаришів по нещастю перетерпіти все, щоб у них лишилась хоч яка-небудь надія здобути права законним шляхом, а не зі зброєю в руках. Будь моїм другом, іди за мною в походах; ти будеш командувати хоробрими бійцями і тоді зможеш блискуче виявити незвичайні здібності, даровані тобі природою.

— Це неможливо! Неможливо!.. — заперечив Спартак. — Від усього серця дякую тобі, Юлію, за оцінку, що ти мені дав, і за великодушну пропозицію. Але я повинен іти шляхом, указаним мені долею, і не можу й не бажаю кидати моїх братів по рабству. Якщо боги на Олімпі управляють долею людей, якщо там, наверху, ще існує справедливість, — бо на землі її немає, — то наша справа не загине. Якщо ж