Читати книгу - "Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Той завалився на широке сидіння автомобіля і зразу ж міцно заснув.
А думки Престо мчали з такою ж швидкістю, як машина.
— З цим треба покінчити! З цим треба покінчити раз і назавжди, — шепотів Престо.
Коли шофер прокинувся, було сім годин ранку. Автомобіль стояв біля вілли Гедди Люкс.
— Виспалися? — лагідно спитав Престо шофера. — Я зайду сказати міс Люкс доброго ранку, а ви почекайте тут. Потім поїдемо додому.
Сім годин ранку — надто ранній час для візиту, але Тоніо знав, що Гедда Люкс встає о шостій годині. Вона жила надзвичайно розміреним життям за приписом найкращих професорів-гігієністів, щоб якнайдовше зберегти чарівність молодості і краси — свій капітал, на який вона одержувала такі великі проценти.
Люкс уже прийняла ванну, закінчила масаж і тепер робила легку гімнастику у великій квадратній кімнаті, освітленій зверху, зі стелі. Серед білих мармурових колон стояли величезні дзеркала, які відображали Гедду. У фланельовому ранковому костюмі, смугастих шароварах, коротко підстрижена і гладко зачесана, вона нагадувала чарівного хлопчика.
— Тоніо? Так рано? — сказала вона привітно, побачивши в дзеркалі Тоніо Престо, який підходив до неї ззаду. І, не перестаючи вигинатися, нахилятись і розпрямлятись, говорила далі: — Сідайте. Зараз питимемо кофе.
Вона не спитала, чому він прийшов у такий ранній час, бо звикла до дивацтв Престо.
Тоніо підійшов до великої зручної кушетки, сів на край, але зараз же схопився і почав ходити великими колами по кімнаті.
— Престо, перестаньте ходити, у мене в голові паморочиться, коли я дивлюся на вас, — сказала Люкс.
— Мені треба поговорити з вами, — вимовив Престо, не зупиняючись. — У справі, в дуже серйозній справі. Але я не можу розмовляти, коли ви розгойдуєтесь і присідаєте. Сядьте, будь ласка, на диван.
Люкс подивилась на Престо, кількома стрибками добігла до дивана і всілася з ногами. Престо підійшов до неї і сказав:
— Ось так.
Мабуть, він робив неймовірні зусилля, щоб зберегти повний спокій, не розмахувати руками й ногами, не ворушити туфлеподібним носом.
— Гедда Люкс! Міс Гедда!.. Я не вмію говорити… Мені важко… Я люблю вас і хочу, щоб ви були моєю дружиною.
Зрадницький ніс його почав підніматися вгору і ворушитися. Гедда опустила очі і, стримуючи хвилю сміху, що вже підіймалася, сказала якомога серйозніше і спокійніше:
— Антоніо Престо. Але я не люблю вас, ви це знаєте. А коли немає взаємної любові, то що ж може нас з’єднати? Комерційний розрахунок? Він говорить проти такого шлюбу. Подумайте самі. Мій капітал і мої прибутки такі ж, як і ваші. Мені не бракує грошей, але я не хочу і зменшувати свої прибутки. А шлюб з вами знизив би мій заробіток.
Престо швидко підвів голову.
— Як?
Люкс, уперто дивлячись на підлогу, відповіла:
— Дуже просто. Ви знаєте, що публіка боготворить мене. Навколо мого імені створився свого роду культ. Для сотень тисяч і мільйонів моїх глядачів я — ідеал жіночої краси і чистоти. Але поклонники вимогливі до свого божества. їх пошана має бути виправдана. Юрба пильно стежить за найменшими дрібницями мого особистого життя. Коли я на екрані, останній жебрак має право милуватися мною і навіть уявляти себе на місці героя, який завоював моє серце. І от саме тому я нікому не повинна належати. Юрба, можливо, ще примирилася б, коли б я одружилася з героєм, з чоловіком, що здобув загальне визнання як ідеал чоловічої краси або чоловічих чеснот. Гідним чоловіком для богині може бути тільки бог або, в крайньому разі, напівбог… Якби юрба узнала, що я одружилася з вами, вона обурилася б. Вона вважала б, що це злочинство з мого боку, глузування над найкращими почуттями моїх поклонників. Юрба відвернулася б од мене. А юрба робить успіх…
— І гроші…
— І гроші, звичайно. І я б не здивувалась, якби містер Пітч розірвав контракт зі мною. Я втратила б і гроші, і славу, і поклонників…
— За сумнівне задоволення мати чоловіком таку потвору, як я, — докінчив Престо. — Досить, міс Люкс. Я зрозумів вас. Ви маєте рацію. — Престо раптом тупнув ногою і тонким дитячим голосом закричав: —А якщо у цієї потвори палке любляче серце? Якщо ця потвора вимагає свого місця під сонцем і своєї пайки щастя?..
Цей несподіваний вибух примусив Гедду мимоволі підвести очі на Престо. Ніс його ворушився, наче маленький хоботок, шкіра на лобі то збиралася в зморшки, то розтягувалася до блиску, волосся куйовдилося, вуха рухалися, руки були схожі на поршні парової машини, яка працювала на найшвидшому ходу.
Гедда Люкс уже не могла одірвати погляду від Престо, і вона почала сміятися, спочатку тихо, потім усе голосніше і голосніше.
Неначе повторювалась учорашня «сцена біля вікна» дочки короля з мейстерзингером. Але там усе було навмисне, — так принаймні думала Люкс, — а тут страждання і почуття мейстерзингера були справжнісінькі. Гедда розуміла, що її сміх дуже недоречний і образливий для Тоніо, але нічого не могла поробити з собою. А Престо немовби навіть зрадів цьому сміхові.
— Смійтеся! Смійтесь! — кричав він. — Смійтеся так, як ви ще ніколи не сміялися! Смійтеся! Страшний виродок Антоніо Престо говоритиме вам про свою любов.
І він говорив. Він неймовірно кривлявся. Він пустив у хід весь свій багатий арсенал найрізноманітніших кривлянь і гримас.
Люкс сміялася дедалі більше, глибше, сильніше. Цей сміх уже був схожий на істеричний припадок. Гедда корчилася на дивані в припадку сміху і благаюче дивилася на Престо. На її очах були сльози. Переривчастим від сміху голосом вона ледве промовила:
— Перестаньте, прошу вас!..
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв», після закриття браузера.