Читати книгу - "“Галатея” (укр.), Микола Олександрович Дашкієв"

Кім з Астою довго стояли мовчки, схиливши голови. Ще і ще перегортали вони в пам’яті все почуте, зважували всі обставини. І ось, нарешті, Аста випросталась. Підняла руку.

— Іменем людства… Іменем гуманізму… Ви, Круз, психодвійник таотянина Круза… виправдані!.. Ваше бажання буде виконано!

Вона підпливла до ніші. Кім посвітив прожектором. Там і досі клубочів розворушений Астою пил. Але вже проступали контури масивних дверцят.

Аста відчинила їх, намацала кнопку.

— Прощавайте, Круз!.. Прощавайте назавжди!

— Прощавайте, люди Землі!.. — сумно відгукнувся голос. — Прощавайте і спасибі вам!.. Дуже шкодую, що не бачу вас у свою останню мить… Але перед моїм єдиним оком стоїть ваш залитий сонцем “Сіріус”. Я повернув його сюди… Щасливої вам путі!

Аста натиснула на кнопку. Глухо здригнувся грунт, повільно поповз віковічний пил, здіймаючись млявими густими хмарами. І запала тиша—страшна, значуща тиша, нескінченна, як Космос.

Повільно-повільно йшли земляни до свого зорельота. Зупинились на тому місці, де тільки чорний шар порохна лишився від таотянина Круза. Не змовляючись озирнулися.

Просто перед ними поміж бескиддя скель блиснула яскрава кругла пляма — фотоелемент. Але астероїд обертався й далі, сонячний промінь сповзав з фотоелемента, і той тьмянішав, зникав, танув у непроглядній чорноті.

І здалося їм: це востаннє прощається з ними істота, яка не бувши ніколи людиною, зазнала надлюдських страждань, спокутуючи чужу провину.

Винахідник виспівував, як соловей. Винахідник підіймався на вершини патетики, описуючи всезагальний світ гармонії й краси, де кожна людина дістане змогу показати в якнайкращому світлі свою зовнішність і приховати ті дрібні вади, що часом здатні перетворити найвродливішого на неприємного. Винахідник проголошував і провіщав…

А слухачі мовчали. Мовчали холодно, вороже.

І винахідник затнувся, розгублений. І широко розкритими очима, в яких почав проступати справжній жах, обвів переповнений зал фешенебельного “Салону краси”.

Далебі, він нічого не розумів. Ну, хай “Король кравців” назвав його “божевільним дурнем” і “шантажистом”. Хай Профспілка перукарів і Ліга косметологів обрушили на його винахід цілу зливу наклепів та прокльонів. Це зрозуміти можна, бо і кравці, і перукарі, і косметологи такі здирачі та зажери, що краще оскальпують самі себе, аби тільки не втратити бодай цент… Але ж ті, що зібрались отут, — не монополісти бізнесу “людська краса”, а його споживачі й об’єкти: “кінозірки” і манекенщиці, продавщиці магазинів і клерки, люди молоді, яким тільки врода й може дати якийсь зайвий шанс на щастя в житті, — невже і вони проти такого простого — і такого людяного! — винаходу?!

Ні, вони, мабуть, не зрозуміли, в чому суть. Ну, звісно ж: він почав торочити про кібернетику й статистику, замість того щоб яскраво й стисло пояснити суть відкриття, а потім продемонструвати машину в дії. Отже, треба все почати знову.

— Кгм… Вельмишановні леді й джентльмени! Після дещо розтягнутої преамбули я дозволю собі дуже коротко повторити пояснення принципу дії моєї машини… Як я вже вам казав, за допомогою кібернетичної злагоди мною було цілком чітко визначено дванадцять тисяч триста основних типів людських облич і дві тисячі триста типів загального складу тіла. На основі гармонійного аналізу сконструйована мною машина з максимальною точністю обчислила для кожного з цих типів оптимальні просторові елементи одягу й зачіски. Що це означає?

Винахідник зробив ефектну паузу і поглянув у зал уже з меншим острахом: йому здалося, що слухачі зацікавились.

— Мабуть, ви чули крилатий вираз: “Краса жінки — в руках кравця й перукаря”? Але справжні кравці та перукарі, талановиті кравці й перукарі, майстри своєї справи, — це божества, на вівтар яких треба кинути десятки доларів, щоб вони зробили бодай рух. А хто має таку можливість? Тільки нечисленні одинаки. Їм, отим щасливим одинакам, справді личать і пасують навіть найекстравагантніші зачіски та сукні, припасовані саме до них, з майстерним урахуванням особливостей їхніх облич та форм тіла… А що лишається всім іншим, — тим, хто неспроможний промостити золоту стежку до осяйного храму Майстрів Людської Краси? Тільки одне: по-мавпячому копіювати кращі зразки. Так, так, по-мавпячому, бо оце сліпе мавпяче копіювання і називають модою…

Глухо й погрозливо загув зал. Але бідолашний Винахідник не зрозумів небезпеки. І одчайдушні знаки своєї дружини він теж витлумачив по-своєму, як докір багатослів’ю.

— Я кінчаю, леді й джентльмени… І скажу вам: я теж за моду. За моду епохи, бо криноліни й шлейфи, скажімо, просто небезпечні для жінок, коли в містах вирує шалений вуличний рух, — не кажучи вже про санітарно-гігієнічні міркування… В програмі моєї кібернетичної машини зважено на всі ці обставини. Більш того, на мікрофільмах моєї машини зафіксовано кільканадцять тисяч зразків сучасного вбрання, створеного кращими модельєрами Парижа, Лондона, Нью-Йорка, Москви та інших центрів сучасної моди; електронна пам’ять моєї злагоди зберігає багато тисяч фотографій кращих представників усіх типів людей, — в тому числі і портрет нашої шановної Едіт Грейз, яка присутня в цьому залі…

— Це жахливо! — вигукнув хтось з обуренням.

— Ні, це — прекрасно! — з запалом заперечив Винахідник. — Тепер краса кожної жінки — в її власних руках! Ось, дивіться!

Він підбіг до машини, яка стояла посеред естради, скинув з неї запону.

Примітивна й непоказна, вона справляла жалюгідне враження. Видно було, що Винахідник стягався на цю машину, як убогий на кисіль. Це було щось схоже на гібрид зуболікарського крісла з кабіною індивідуального душу, до якого з усіх боків припасовано рулони м’якого кольорового паперу. Та ще стояв поруч ніби дещо перероблений автомат для продажу напоїв, у якого замість табличок з назвами коктейлів сяяли інші: “костюм”, “сукня”, “блузка” тощо.

І по залу прокотився гомін, у