Читати книгу - "Спроба Павла Скоропадського"

також встановив юрисдикцію судів на випадок можливого захоплення «ворожих країв, захоплених армією під час війни», та загальні принципи підсудності. Законом від 21 червня створили вищі (Київський та Катеринославський) та штабні (при штабах дивізій, корпусів та Головному штабі) військові суди, їх колегії, порядок обрання останніх, встановив межі їх компетенції, порядок проведення засідань, визначив штати.

5 серпня Рада Міністрів створила тимчасовий військовий контрольний орган – його «сховали» в нетрях відомства Держконтролю. Основне завдання – «ревізія грошових та матеріальних оборотів військових частин місцевих урядувань, установ, організацій та інших інституцій Військової офіції, в тій частині, котра належала раніш ревізії краєвих контрольних палат». На чолі, як водиться, поставили головного контролера. Бюджет встановили у розмірі 223 575 карб. 6 серпня зробили наступний крок – фактично конспіративно утворили у складі МВС (а не військового! – Д. Я.) «Головну управу військової повинності», аналогічну тій, яка існувала свого часу у колишній російській державі, та асигнували на її діяльність 183 434 карб. Цікаво, що управа ця з'явилася за два тижні по оголошенню закону про обов'язкову військову повинність та про призов 5 тис. осіб до лав Сердюцької дивізії. Останній, на жаль, передсмертний акорд у справі розбудови національних Збройних сил – закон «Про штати Військової академії Української Держави» та про асигнування 127 600 карб, на її утримання в 1918 р. із бюджетом 127 600 карб.[182]

Присяга

Інший закон, ухвалений того ж дня, містив текст «урочистих обітниць урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі». Військовослужбовці-христия-ни повинні були скласти таку присягу: «Я, нижчепідписаний, обіцяю і клянуся Всесильним Богом перед Святою Євангелією в тім, що бажаю служити Українській Державі і Ясновельможному пану Гетьману, як найвищому вождю українських армій і флоту, не дбаючи про життя своє до останньої краплі крові. Ворогам Української Держави у всіх військових випадках хоробрий і міцний буду чинити опір; всьому, що користі державній сприяти може, старатимусь допомогти, та кожну довірену мені по службі таємницю хоронити буду. До поставленого надо мною начальника, з боку того, що користі служби й Держави торкатиметься, належним чином безумовно слухатися і обов'язки свої по совісті виконувати буду і для своєї користі нічого проти служби й присяги чинити не буду. Від своєї частини і прапору ніколи не відходитиму і у всіх випадках так себе поводити і робити буду, як чесному, вірному, слухняному, хороброму і дотепному (старшині чи козаку) належить. В цих справах нехай допоможе мені Господь Бог Всесильний. На кінці цієї своєї присяги цілую Святі Слова та Хрест Спасителя мого. Амінь». Військовослужбовці-нехристияни та агностики мали присягатися так: «Я, нижчепідписаний, обіцяю, що бажаю і повинен вірно й щиро служити Українській Державі і Ясновельможному пану Гетьманові, як найвищому вождю українських армій і фльоту, не дбаючи про життя своє до останньої краплі крові. Ворогам Української Держави у всіх військових випадках хоробрий і міцний буду чинити опір; всьому, що користі державній сприяти може, старатимусь допомогти, і кожну довірену мені по службі таємницю хоронити буду. До поставленого надо мною начальника, з боку того, що до користи служби й Держави торкатиметься, належним чином безумовно слухатися і обов'язки свої по совісті виконувати буду і для своєї користі нічого проти служби й обітниці чинити не буду. Від своєї частини і прапору ніколи не відходитиму і у всіх випадках так себе поводити і робити буду, як чесному, вірному, слухняному, хороброму і дотепному (старшині чи козаку) належить».

Деполітизація Збройних сил

1 серпня – вперше після лютого 1917 р. – ухвалили принципово важливе рішення: про деполітизацію Збройних сил.

«Громадянам Української Держави за час перебування на дійсній службі» заборонили «користуватися активним виборчим правом», «входити в склад і приймати участь в яких не було б спілках, гуртках, товариствах, партіях, радах, комітетах та інших організаціях, які мають політичний характер», «знаходитися на мітингах і взагалі на всяких зібраннях політичного характеру, як випадкових, так і спеціально скликаних», «приймати безпосередню участь в маніфестаціях та демонстраціях політичного характеру».

Чорноморський флот

Розуміючи геополітичне та військове значення збереження виходу до узбережжя Чорного моря та його портів, а також збереження бодай частини Чорноморського флоту, вже 8 травня уряд ухвалив «найкатегоричнішим чином протестувати проти захоплення судів (військових та цивільних австрійською та німецькою військовою владою. – Д. Я.) і у випадку необхідності доводити розв'язання до вищих урядових установ Центральних держав». 27 травня за поданням військового міністра призначили капітана 1-го рангу Максимова товаришем (заступником) військового міністра по морських справах. За три місяці діяльність керівництва Морського відомства набула такого масштабу, що вже 23 вересня уряд ухвалив сформувати окреме від військового Морське міністерство та поставити на чолі його окремого міністра – адмірала Немітца (вдруге чомусь його кандидатуру затвердили ще й 30 вересня).

Хто такий адмірал Немітц?

Немітц Олександр Васильович. Народився 26 липня 1879 р. в с. Котюжани Бессарабської губернії в родині мирового судді. В 1899 р. закінчив Морський кадетський корпус (з відзнакою), службу почав на Чорноморському флоті. 1903 р. закінчив курс Артилерійського військового класу. 1905 р. виступив захисником 200 матросів, учасників повстання на броненосці «Потьомкін», відмовився