Читати книгу - "Спомини"

В 1896–1898 pp. побував у Бразилії, де вивчав умови життя українських емігрантів. Під час цієї поїздки до Бразилії у Ріо-де-Жанейро померла його дружина Павлина Ганкевич (1898), так що в Україну він повернувся вже вдівцем. У 1918 р. о. Волянський був заарештований польською владою за націоналістичну діяльність і провів два роки в ув’язненні на Волині. Помер у с. Дичків на Тернопільщині. Про місіонерську діяльність о. Івана Волянського див.: Й. Кравченюк. Стежками отця Івана Волянського в Америці // “Свобода”: Альманах Українського Народного Союзу на рік 1995. Нью-Йорк 1994, с. 91–105; Й. Кравченюк. Стежками отця Івана Волянського в Бразилії // там само, с. 186–204; Й. Кравченюк. Іван Волянський — перший греко-католицький священик в Америці // Українська діаспора 3 (6) (1994) 148–154. ">[198]. Коли я заїхав, то на подвір’ю перед собою побачив я велику резиденцію. Ввійшов я досередини, одначе нікого не стрічав. Перейшовши першу, другу і третю просторі кімнати (всі були буквально пусті, а деякі стіни навіть завалювались), стрінув я, як пізніше довідався, сестрінка отця-декана, старшого вже тоді студента прав Карпінського. Це тоді було в нас досить частим явищем. В однім куті стояло кільканадцять пчільних рам. Я предложив мою справу йому як секретареві, він попросив мене заждати в сусідній кімнаті, а тимчасом пішов сам за отцем-деканом, що переглядав у саді пасіку. Отець-декан, вислухавши мене, написав сейчас свідоцтво, запечатав його і віддав мені в руки. Подякувавши отцю-деканові, я вийшов з вражінням, що був у священика-ереміта.

Елекція[199] у Львові відбувалася десь осінню. Я заїхав до бурси Сембратовича, до одного мого знакомого товариша. Елекція мала зачатись пополудні, приїхало бодай сто кільканадцять кандидатів. На елекції, в салі засідань, в капітульному будинкові сидів митрополит Андрей, крилошани: о. Білецький[200], о. Бачинський[201] і інші, о. віце-ректор Яремко[202], а викликав і предкладав отець-ректор Боцян[203]. Найперше взивали кандидатів з Академічної гімназії у Львові, опісля з Тернопільської і інших. Коли мене впровадив о. ректор Боцян, отець віце-ректор Яремко кивнув головою, щоби я приступив до Митрополита. Коли я поцілував його в руку, то він спитав мене про деяких заздрістянських священиків, а після поставив мені питання: “Що то є общеніє святих?” Коли я на нього відповів, то отець-ректор казав мені продовжувати 50-й псалом від слів: “Боже, Боже…” На те Митрополит сказав: “Ну добре, будеш прийнятий”. Я поцілував його в руку і пішов. Коротка хвилина робила незабутнє враження. За довгим столом сиділи крилошани з предсідателем-Митрополитом, на столі горіли свічки. Митрополит з бородою і в окулярах робив дуже поважне, біблійне патріярхальне вражіння. Десь по двох годинах отець-ректор прочитав імена прийнятих, і я був другим чи третім з черги, бо перше місце займала Академічна гімназія. Я вернувся домів і став приготовлятися до Духовної семінарії. Часом я здибався з о. д-ром Конрадом, який піддержував мене в постанові.