Читати книгу - "Привид Чорного острова"

Мері глянула на океан і побачила: до острова наближається біла яхта Морісона.

— Прощай, матусю. Я не знаю, чим усе скінчиться і чи прийду ще до тебе. Та скрізь до неба відстань однакова. Я молитимуся, і ти мене почуєш.

Біла чайка згорнула крила — опустила вітрила яхта Морісона. Вона безсило застигла на синьо-зеленому дзеркалі бухти.

Сонячний день хилився до вечора. Перш ніж сісти в шлюпку, Морісон підійшов до Кауфмана і сказав:

— Ось що, мій фюрер…

— Прошу вас.

— Вам личить таке звеличення навіть тепер, коли від тих фюрерів лише огидний і смердючий попіл на землі лишився. Та не це хотів сказати. Я, можливо, повернуся на яхту зі своєю нареченою. Хоч не певен того, бо не вийшов ще строк її трауру по матері. Вона чарівна. Ця вогняна дівчина ще зовсім не зіпсована цивілізацією. При ній — ані слова про скарб. І, взагалі, не мрійте про нього. Коли він тут-таки справді є, то ним заволодію я. В юнацькі роки була у мене така мрія: оселитися десь у затишному куточку, створити з найкращих дівчат світу гарем, утішатися життям і здалеку спостерігати, як під мою музику танцюють політичні маріонетки.

— Честолюбство завжди псувало людей, — сумно зауважив Кауфман.

— Цілком згодний. Коли ще на одного зіпсованого типа на землі буде більше, нічого страшного не скоїться. Згадайте лишень, як мені було тоді, коли служив у вас? Скільки разів ви били мене по пиці — не підраховували часом? Ви тоді вигрівали свою бридку душу біля пташок, бо іншої розваги не могли добути. Ну, а по пиці били, бо ви були «фон», а я ніщо. Хоч уже тоді мав мундир майора. Тепер ми помінялися ролями.

— Ви запросили мене подорожувати, — спробував заперечити Кауфман. — Ви обіцяли мені цілковитий спокій! І до того ж я мав побачити цей острів.

— Ну, то й дивіться на нього. Хіба цього з вас не достатньо? — Морісон, насвистуючи пісеньку, пішов до борту.

Кауфман пригадав: тисяча дев'ятсот сорок третій рік. Гестапо дізналося, що в найвищі кола фашистської еліти проник шпигун на прізвисько Mopp. Особисто Гіммлер, а потім Канаріс дали завдання знайти і знешкодити шпигуна. Шукали до кінця війни, але марно. Одного ранку Кауфман узнав, що його служник, випорожнивши сейф із грішми й важливими Документами, зник безслідно. Минуло два роки після війни, і Кауфман довідався: за тими списками закордонної агентури, які захопив служник, американська розвідка завербувала чималенько шпигунів і диверсантів.

Потім на земній кулі настала пора військових мемуарів. Настала завдяки тому, що колишні генерали й ті, хто робив війну, вийшли у відставку і їм заманулося все пригадати для наступних поколінь. Морісон також видав книжку, в якій розповідав про свою роботу в кублі фашистів. Особливою популярністю книжка не користувалася.

Коли Кауфман прочитав книжку, то, може, вперше в житті розлютився. Кажуть, навіть його пергаментна шкіра розчервонілася.

Ще б пак! Найчистопородніший арієць став посміховищем у тих кубла:і, де ще зараз висиджують мрії про всесвітній рейх.

Морісон кивнув Кауфманові й спустився по трапу в шлюпку. Настрій мав чудесний. Невже справді закохався в оте дівчисько? Ні, він не такий дурень, щоб на шостому десятку життя дати комусь забити памороки. Звичайно, буде приємно з'являтися в своєму товаристві з молодою дружиною. Всі шепотітимуть за його спиною — яку чарівну квітку зірвав Морісон. Його приятелі, безперечно, впадуть перед Мері навколішки. Хоч зроблять це жартома, та кожен із них заздритиме йому. Бережися, Морісоне, не давай зайвої волі красуні Мері, бо станеш загальним посміховиськом.

Морісон милувався сам собою — вважав же, біс його забери, що не лише долари приваблюють Мері. Він ще має досить пристойний вигляд. За такої думки Морісон випинав груди і втягував черевце.

Потім з гіркотою подумав:

«А хіба є на світі такий чоловік, який би не милувався собою і не думав, що навкруг нього крутиться земля?»

— Олесю, в мене погане передчуття. Дивися, вже шлюпка причалила до берега. Зараз Морісон сюди прийде. Що ми маємо діяти?

Сивокінь намагався бути спокійним, але його також бентежила ця не передбачена зустріч. Що він може вдіяти? Фред і Джон скажуть Морісонові, що він знайшов скарб. А чого чекати від Морісона? Та ще йому обов'язково стануть відомі його взаємини з Мері. А вона ж — наречена Морісона. Напевне, й приїхав до неї…

— Заспокойся, Мері. Зустрічай його як гостя, як свого нареченого.

— Не можу! Ненавиджу його! Тільки стане на поріг — усе йому й випалю. Це брехня лежить каменем на моєму серці. А ти йому не признаєшся — де скарб?

— Ні.

— А мені?

— Як помиратиму — скажу. Ти подбаєш, щоб скарб потрапив до моєї країни.

— Гаразд, Олесю. — Мері підійшла до нього, пригорнулася й вимовила: — Йди до кімнати Білла. Я його сама зустріну.

— Навіщо ховатися? Все одно він довідається про мене, як зустріне Фреда.

— Йди, прошу тебе. Він зопалу може накоїти лиха. Тільки Олесь вийшов, Мері стала перед люстерком, розпатлала волосся на голові, скривила губи. Вона не знала, як гарно падає те волосся на її плечі, а губи все одно були чарівні й звабливі. До кімнати ввійшов Морісон.

— Здрастуй, моя мила дівчинко! Я хвилювався, чи не трапилося якогось лиха на острові. Так довго не було з вами зв'язку. — Морісон підійшов до Мері, схилив голову, щоб поцілувати руку, раптом передумав, притяг її до себе, намагаючись поцілувати в губи.

Мері вивернулася з його рук:

— Не смійте!

— Чому ж, дикунко моя? Адже ми скоро поберемося.

— Ніколи того не буде! —