Читати книгу - "Говорить сьомий поверх"

— Тільки спробуй!

Таня с, як видно, спробувала, і репродуктор замовк. Потім він знову ожив — і чийсь третій голос сповістив:

— З технічних причин передачі почнуться через півгодини. Вибачте, будь ласка!..

Півгодини сварилися на «сьомому поверсі» Таня і Льонька.

— З пияцтвом треба боротися! — уперто наполягав Льонька.

— Правильно, треба. Але ж він не п'яниця, — спокійно відповідала Таня. Вона поклала мікрофон на дерев'яний стіл, сіла на нього й навіть близько не підпускала Льоньку.

— Ти зрозумій, — почав утовкмачувати Льонька, — він уже двічі приходив додому напідпитку. Владик бачив.

— Бачив! Бачив! На власні очі! — квапливо запевнив Владик.

— Ну от… Значить, він уже починає регулярно пиячити, і ми повинні покласти цьому край від самого початку. Тим більше, що Юхим переживає. Рюмсав навіть…

— Плакав! — тихо і твердо поправила Таня.

— Ну, плакав… А батько дуже соромиться Юхима, коли той бачить, що він напідпитку…

— Ще й як соромиться! Я сам бачив. На власні очі! — заторохтів Владик. — Навіть ховається у чужі під'їзди. І весь червоний якийсь…

— Ну от, бачиш! — Льонька закрокував по радіостудії. — Отже, у нього є совість. І якщо ми його вчасно пошпетимо, він усе зрозуміє і виправиться. Я такий фейлетончик напишу, що вмерти можна!

— От сам і вмирай!..

— Та ти повір мені, — продовжував своєї Льонька. — Я ж краще за тебе розумію. Хто «Жері-внучку» перевиховав? Я!.. У мене є досвід! І взагалі я — найголовніший! І наказую тобі увімкнути мікрофон!..

— А я не увімкну!

І не увімкнула! Передача почалася через півгодини, та Льонин фейлетон, від якого «просто вмерти» можна було, так і не прозвучав.

Це трапилося днів із п'ять тому. Льонька затаїв образу.

— Ну гаразд, — заявив він Тихій Тані. — Коли ще хоч раз побачу його п'яним, зачинюсь один у студії і так йому всиплю! І ти вже мені не завадиш! Захисниця знайшлася! З пияцтвом боротися треба!.. А ти, Владику, стеж!

Владик почав стежити — і вистежив. Рівно через п'ять днів, увечері, він, захекавшись, увірвався у дев'яту квартиру. Ні з ким не привітавшись, одразу пробіг до Льониної кімнати.

— Мої бесіди про гарні манери поки що подіяли не на всіх, — зауважила йому услід Калерія Гаврилівна, що стояла в коридорі.

Та Владикові було не до гарних манер.

— Бачив! Сам бачив. На власні очі!

— Кого? — сполошився Льонька.

— Юхимового батька — ось кого!.. До горілчаної крамниці зайшов. Там на розлив дають… Зараз він вип'є — це вже факт! І крадькома, щоб ніхто не помітив, додому прослизне.

— Ага, так?! Знову, значить, за своє?! — погрозливо промовив Льоня. — Е, ні! На цей раз він уже не прослизне!

— Давай побіжимо на горище, завчасу увімкнемо мікрофон, поки Таня не прийшла, і фейлетончик твій прочитаємо! — захлинаючись від передчуття скандальної історії, запропонував Владик.

— Немає у мене фейлетона! — гірко зітхнув Льонька. — Таня витягла з кишені й розірвала.

— А ти напам'ять!

— Напам'ять я не можу… До того ж хвилюватимуся і зовсім усе переплутаю. Ні! У мене… у мене… — Льонька переможно забігав по кімнаті. — У мене є інший план! У-ух який! Він, значить, людей соромиться, коли вип'є, еге? Соромиться?..

— Еге ж! Ще й як соромиться! — поспішив запевнити Владик. — Одного мешканця побачить біля під'їзду — й одразу ховається.

— Ну, сьогодні вже він у нас не сховається! Швидше! Нагору! На горище! У студію!..

— Увага! Увага! — пролунав на все подвір'я торжествуючий Льонин голос. — Увага! Усіх мешканців будинку просимо негайно вийти до своїх під'їздів. Повторюємо!.. Усіх мешканців будинку просимо негайно вийти на подвір'я, до своїх під'їздів!..

Через п'ять хвилин на подвір'ї будинку номер дев'ять дріб три зібрався натовп. Багато хто з мешканців, послухавши Льоню, вийшли до своїх під'їздів. Вони з подивом перезиралися й запитували один одного:

— У чому справа? Що сталося? Навіщо сказали виходити?..

На «сьомий поверх» не прибігли, а буквально злетіли Олег, і Тиха Таня, і Юхим Трошин, і Левко Груздєв, і Семен Блошкін, і Танина подруга Люба Казачкіна… З тими ж запитаннями вони накинулися на Льоню й Владика:

— Що сталося? У чому справа?..

— Про тебе, Юхимчику, дбаємо! Батечко твій знову в горілчаний магазин на розі заглянув. Ось він зараз крізь стрій сусідів пройде і під впливом громадського обурення одразу перевиховається! Більше тобі плакати не доведеться! Повір мені!

— Здорово придумано! — підтакнув Владик.

Юхим зблід і, ні слова не сказавши, кинувся по сходах. «Тільки б не запізнитися! Тільки б не запізнитися!..» — думав він, судорожно притискуючи руку до грудей.

Юхим вибіг на подвір'я. З досадою глянув на старий дерев'яний стовп і на сріблястий репродуктор, що поблискував, ніби нічого й не сталося, у променях вечірнього травневого сонця.

І мешканці також дивилися на репродуктор. Але не злостиво, а з очікуванням і здивуванням: навіщо він викликав їх усіх на подвір'я? Що сталося?..

Опинившись, на вулиці, Юхим, не дивлячись по сторонах і не звертаючи уваги на сюрчання міліціонера, перебіг дорогу в недозволеному місці й помчав просто до горілчаного магазину на розі… Він зіткнувся з батьком у дверях. У руках батько тримав пакет з яблуками і пляшку з мінеральною водою.

— Тату!.. Ти?! Ти?! — Юхим пильно глянув в обличчя батькові.

— Звісно, я, — лагідно відповів батько й нахилив до сина своє бліде, втомлене обличчя. — Що з тобою?..

Сльоза котилася по Юхимовій щоці: