Читати книгу - "Застосування практики Європейського суду з прав людини в адміністративному судочинстві: Науково-методичний посібник для суддів."

48. У світлі вищевикладеного Суд вважає, що органи влади Російської Федерації не навели обґрунтованих й достатніх причин, які могли б виправдати втручання у право заявника на свободу зібрань і вираження поглядів. Незначний розмір штрафу не применшує значимість того факту, що таке втручання не було необхідним у демократичному суспільстві. Таким чином, мало місце порушення статті 11 Конвенції, що тлумачиться у світлі статті 10.

«Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine) від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11 — ЄСПЛ відзначив, що парламентом України не було введено в дію жодного закону, який би регулював порядок проведення мирних демонстрацій, хоча статті 39 та 92 Конституції чітко вимагають того, щоб такий порядок було встановлено законом, тобто актом парламенту України. Хоча Суд погоджується з тим, що державі може знадобитися певний час для прийняття законодавчих актів протягом перехідного періоду, він не може погодитися з тим, що затримка у понад двадцять років є виправданою, особливо коли йдеться про таке фундаментальне право як свобода мирних зібрань. Таким чином, Суд доходить висновку, що втручання у право заявника на свободу мирних зібрань не було встановлене законом.

«Алексеев проти Російської Федерації» (Alekseyev v. Russia) від 21 жовтня 2010 року, заяви № 4916/07, 25924/08 та 14599/09 — ЄСПЛ визнав, що неодноразові заборони проведення демонстрацій на підтримку прав і свобод і рівності сексуальних меншин не відповідали гострій соціальній потребі і таким чином, не були необхідні в демократичному суспільстві. Окрім порушення статті 11 Конвенції, ЄСПЛ визнав порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 11 Конвенції.

Рекомендовані рішення ЄСПЛ:

«Корецький та інші проти України» (Koretskyy and others v. Ukraine) від 3 квітня 2008 року, заява № 40269/02 — ЄСПЛ визнав, що втручання в свободу об'єднання заявників (відмова в реєстрації громадського об'єднання під назвою «Громадянський комітет за збереження дикої (корінної) природи Березняків» не було виправданим і порушувало права, гарантовані статтею 11 Конвенції.

Окрім того, жодне обмеження не може бути застосоване дискримінаційним чином (стаття 14 Конвенції та Протокол № 12).

У статті 14 Конвенції згадується низка захищених ознак. Захищена ознака — це індивідуальна характеристика, що не повинна братися до уваги для цілей відмінного ставлення чи користування конкретним благом[49]. Водночас, перелік «захищених ознак» у ст. 14 ЄКПЛ є невичерпний, оскільки словосполучення «за іншою ознакою» дозволяє ЄСПЛ застосовувати, наприклад, ті ознаки, що містяться в Директивах ЄС або інші ознаки[50].

Необхідно наголосити, що не кожна відмінність у ставленні становитиме порушенні статті 14 Конвенції — має бути встановлено, що інші особи в аналогічних чи відносно подібних ситуаціях зазнають привілейованого ставлення, і це становитиме дискримінацію[51]. Відмінність у ставленні є дискримінаційною тоді, коли немає об'єктивного і обґрунтованого виправдання; іншими словами, якщо не переслідується легітимна мета чи якщо немає достатнього зв'язку між пропорційністю заходів, використаних для досягнення мети чи якщо мета потребує зусиль для реалізації[52].

Для прикладу розглянемо одну із захищених ознак — стать.

Типова ситуація дискримінації за ознакою статі — це коли жінка зазнає менш сприятливого ставлення порівняно з чоловіком. Але буває й навпаки.

У справі «Унал Текелі проти Туреччини» (Unal Tekeli v. Turkey)[53] заявниця скаржилася на те, що, відповідно до національного права, після укладення шлюбу вона зобов'язана взяти прізвище чоловіка. ЄСПЛ визнав, що хоча закон дозволяє залишати своє дівоче поряд із новим прізвищем чоловіка, це, втім, становить дискримінацію за ознакою статі, оскільки закон не зобов'язує чоловіків змінювати своє прізвище.

У справі «Зарб Адамі проти Мальти» (Zarb Adami v. Malta)[54] заявник стверджував, що його дискримінують у контексті здійснення обов'язків присяжного засідателя. Він скаржився, що виходячи з практики формування списків кандидатів у присяжні, існує набагато більша ймовірність, що до складу суду буде викликаний чоловік. Згідно із статистичними даними, понад 95 % присяжних за 5 років були особами чоловічої статі. ЄСПЛ вирішив, що оскільки чоловіки та жінки знаходяться в аналогічній ситуації стосовно їхніх громадянських прав та обов'язків, така ситуація дійсно становить дискримінацію.

Згідно з позицією ЄСПЛ, концепція «статі» охоплює випадки дискримінації за ознакою статі у більш абстрактному розумінні, тобто включає в себе деякі гарантії захисту гендерної ідентифікації