Читати книгу - "Карпатський капкан"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вони випили не чаркуючись.
Хелен вдавала, що їй нудно, неуважно роздивлялася малюнки на картинах, оббивку декору в шотландську клітинку, те, як одягнена ресторанна співачка, й навіть про себе зауважила, що даремно Ернесто говорив, мовляв, місцеві жінки погано одягаються… І ця думка враз її злякала: вона настільки вжилася в образ Марі Монтень, що навіть стала мислити її категоріями. «Утім, — подумала, — це не так вже й погано — стати іншою людиною, хоч на якийсь час». Вона важко шмигнула носом, висякалася й сумно подивилась у вікно. Але зосередитися на своїх власних думках не давав Трохимович голосними балачками. Його прокурений бас домінував за столом. Чоловіки давно звикли до цього й мало на нього звертали увагу, та Хелен він чомусь дратував. Вона змусила себе переключитися на вид за вікном. А Трохимович, не вгаваючи, заволодів увагою Наконечного; вони вели вельми цікаву бесіду. Хмільний лейтенант переконував Крижневого ординарця:
— Неправильно це — старшому офіцеру носити на грудях хрест! У нього ж — радянські погони! Він — полковник!
— На вайнє, синок, няма атеїстав!.. Тут люді вєраць у Бога, ходяць у церкву, і я хаджу, — відказав на те повчально Трохимович. — На вайнє такога наглєдзєвся, што зразумєв: толькі Бог мянє і Івановіча спас… Толькі Бог!
— Это все предрассудки, дедушка. Бога нет и не было. Темный вы народ, хотя войну прошли… Попы вас одурачивают, чтобы сделать безвольным стадом…
— Але Іосіф Вісарийонавіч, наш родни правадир і наставнік, адкрив для нас царкви, калі антихрист Гітлєр падійшов в Маскву. І з Божай дапамогай ми пагналі супостатов! Усьо ад Бога в гетим свєцє, синок, усьо гета ад Бога.
Почувши про Сталіна, Наконечний як підірваний зірвався на ноги й гаркнув:
— Товарищи! Слава нашему дорогому и любимому вождю товарищу Сталину!
За ним на ноги зіскочив Сербін, спробував звестися, поскрипуючи протезами, й голова. Трохимович лише скривився, а Крижень продовжував стиха розмовляти з Ернесто. Сербін обурено на нього накинувся:
— Я не понял, что это за неуважение к имени нашего вождя, да еще в присутствии иностранных гостей?!
Крижень перервав розмову, подивився примружено знизу вгору на Сербіна, знизав плечима й зі спокійними, твердими нотками в голосі сказав:
— Не так давно я обідав на прийомі у Йосипа Віссаріоновича, і один телепень несподівано почав кричати йому здравицю… Товариш Сталін на те сказав (зімітував скрипучий голос «вождя»): «Некоторые имеют глупую привычку произносить тосты за здравие товарища Сталина в пьяном виде и в не совсем приличных местах, как то: в пивных, привокзальных ресторанах и даже в общественных банях… Это недопустимо, товарищи. Кому это надо — пить за мое здоровье? Моим здоровьем опекаются лучшие врачи Советского Союза! Светила нашей науки! Поэтому я за свое здоровье спокоен. А такое поведение несознательных граждан подрывает авторитет партии, правительства и самого товарища Сталина»…
Крижень закінчив свій спіч, глянув на Сербіна й запропонував:
— А тепер пий, старлей, пий… Не лазня, звісно, але й не ресторан «Прага», — той розгублено дивився на Крижня, роздратовано виграючи вилицями. — Не п’ється?.. — Сербін ніби закляк із чаркою в руці, не знаючи, що на те відповісти. — Тому пропоную залишити любов до товариша Сталіна у своєму серці, а самим продовжити таке славне дружнє застілля, — й повернувся до керівника оркестру:
— Маестро, “Ay Carmela”, будь ласка, тільки з душею, ніби сам був на Ебро, в тій бійні, й віриш, що колись повернешся додому з перемогою…
Той із розумінням кивнув, узяв мандоліну, сів на стілець і після недовгого вступу ритмічно повів красивим тенором:
El ejército del Ebro rumba la rumba la rumba bá la rum una noche el río pasó ay Carmela ay Carmela.Сербін, геть розгубившись, хвильку постояв, випив, під носа пробубонівши:
— Извините… Я от души, с уважением…
Трохимович смикнув за руку Наконечного, всадовив його на стілець і, немов нічого не сталося, продовжив балачку:
— Скажу табє так: тут справди усьо нє як вас училі у развєдшколє… Тут людзі ваююць з чатирнаццатага года. У кожнага свайо паняццє довгу пєрад Бацькавшчинай.
— «Исполнение долга дает человеку славу, польза от которой больше, чем вред от врага»… — сказав лейтенант на філософський лад. — Франческо Гвіччардіні, італійський історик і філософ, п’ятнадцяте століття…
— Разумни чалавєк! — у захваті похвалив Трохимович. — Вєльмі разумни чалавєк! І ти вєльмі разумни! Мароз па скури ад такіх слов! Вось я цябє падиму чарку! Малайчина, ой, малайчина!
— Дякую, батьку, дякую… — розчулився Наконечний, зітхнув і випив чарку.
Враз Трохимович на нього подивився із сумом в очах, задумався й сказав:
— Мой син зараз бив би такім, як ти. Твайго взросту. Пригожи бив,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карпатський капкан», після закриття браузера.