Читати книгу - "Розстрільний календар"

Галич, де він працював відповідальним секретарем у редакції місцевої газети. В арештантському вагоні його доправили до Києва. Тут старший слідчий, лейтенант держбезпеки Розумний звинуватив Бердника у тому, що «будучи затятим ворогом радянської влади, він систематично займався контрреволюційною пропагандою і агітацією, спрямованою на повалення соціалістичного ладу, паплюжив постанови партії і уряду, дискредитував учення Маркса—Енгельса—Леніна—Сталіна, компрометував колгоспні засади...»

Жодного з цих обвинувачень Бердник не визнав. А на суді, який відбувся 23 квітня 1950 року, повідомив ще й про насильство та катування у внутрішній тюрмі МДБ, за що додатково був звинувачений у наклепі на органи правопорядку. Вирок: 10 років ізоляції у виправно-трудових таборах, 5 років заслання, 3 роки обмеження у правах.

Спочатку Олесь Бердник відбував покарання на ст. Біличі поблизу Києва. Потім його відправили на Печору, де він потрапив у роз’їзний табір, що ремонтував залізниці. Тяжкі побутові умови спричинили дистрофію. Після лікування в госпіталі Бердник готувався до втечі, але був викритий провокатором і відправлений до режимного табору в Кажимі, а звідти груповим етапом — до Картабу Карагандинської області.

Смерть Сталіна заронила надії на торжество справедливості й визволення. Але 1953 рік приніс розчарування. Бердник знову вирішив тікати, маючи на меті дістатися до інформаційних каналів, щоб повідати людству про жахливі зловживання в післясталінських таборах. 10 жовтня 1953 року він таки здійснив втечу, проте невдовзі був спійманий і вдруге засуджений табірним спецсудом як контрреволюційний саботажник. Непокірливого в’язня направили до закритого режимного пункту у Джардасі, поновивши відбутий строк.

У таборах Олесь Бердник продовжував писати вірші.

У 1954 році почався масовий перегляд справ несправедливо засуджених. Верховний Суд зняв із Бердника звинувачення в замаху на державний лад СРСР, а за кілька місяців його було звільнено.

Джерело

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/8sN26d

25 квітня 1935 року заарештований журналіст Петро Свашенко

Журналіста Петра Свашенка, одного з найпопулярніших авторів тогочасної преси, затримали у Харкові у квартирі № 40 будинку «Слово». На початку весни йому висунули підозру: «Веде підривну роботу в складі підпільної націоналістичної організації з метою відриву України від СРСР».

Слідство тривало кілька місяців. 27 серпня 1935 року рішенням Спеціальної колегії Київського обласного суду журналіста було засуджено за статтями 54-10 та 54-11 Кримінального кодексу УСРР до 5 років ув’язнення у виправно-трудовому таборі з позбавленням прав на 3 роки.

Того самого дня Свашенка етапували до Біломоро-Балтійського табору. Покарання він відбував поблизу Медвеж’єґорська. Перед початком Другої світової війни дружина змогла приїхати до нього на побачення. Перед нею «стояла худа, бліда, змучена постать, що сказала голосом Петра: “Настусю, я звідси не вийду...”»

Радянська влада часто підробляла документи, аби зняти відповідальність за смерть мільйонів людей. Така сама доля випала і Свашенкові — офіційно він загинув на фронті 17 січня 1943 року.

17 жовтня 1956 року вирок було скасовано судовою Колегією з кримінальних справ Верховного Суду УРСР, справу припинено за відсутністю складу злочину. Клопотання про реабілітацію журналіста Петра Свашенка подали письменники Андрій Головко й Олексій Полторацький.

Джерела

Дукина Наталка. Додому, до «Слова», або Хто, де, коли? Режим доступу: https://goo.gl/AzPtYz

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/8sN26d

Свашенко Петр Андреевич // Жертвы политического террора в СССР: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/8DCacv

25 квітня 1937 року виписаний ордер на арешт поета Михайля Семенка

Невловимий Семенко, який фактично жив у потягах між Харковом і Києвом, отримав від слідства аж два ордери на арешт. Один був виписаний Управлінням держбезпеки НКВС УРСР 25 квітня 1937 року, другий — Харківським облуправлінням НКВС УРСР 26 квітня 1937 року.

Впіймали поета-футуриста 26 квітня 1937 року в Києві у готелі «Континенталь» на вулиці Карла Маркса, 5, кв. 72 (тепер — вулиця Архітектора Городецького). Обшуки відбулися як у Києві, так і в Харкові — у квартирі поета в будинку «Слово».

Семенка звинувачували в активній контрреволюційній діяльності, участі в «українській фашистській націоналістичній терористичній організації». Під час слідства органи не гребували жодними методами впливу — ні фізичними, ні словесними, тож скоро він «зізнався» у спробі скинути радянську владу в Україні за іноземної підтримки, підготовці низки терористичних актів проти діячів радянської влади та інших наклепах.

За версією слідства, Семенко планував 1 травня 1937 року підірвати секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора. «Я поступово і систиматично отруював свідомість молодняка отрутою націоналізму», — зізнавався Семенко. Дізнання вів уповноважений Мирон Акімов (Егідес).

На закритому судовому засіданні 23 жовтня 1937 року Військова колегія Верховного Суду СРСР у складі голови армвійськ’юрис­та А. Орлова, бригадвійськ’юриста С. Ждана, військ’юриста І рангу Ф. Кліміна, військ’юриста І рангу А. Батнера та за уча­сті помічника Прокурора СРСР М. Рагінського «приговорила Семенко Михайла Васильевича к высшей мере уголовного наказания — расстрелу с конфискацией всего имущества, лично ему принадлежащего». В останньому слові поет попросив не страчувати його, але жорсткий вирок залишився в силі. Наступного дня в одній із київських в’язниць Семенка розстріляли. Тіло одного з найяскравіших письменників України поховане у Биківнянському лісі під Києвом.

Михайло Семенко реабілітований посмертно. Головний військовий прокурор 17 квітня 1957 року підписав висновок про безпідставність репресій. Цьому сприяли не лише листи рідних у комітет партконтролю при ЦК КПРС від 21 жовтня 1956 року, а й листи письменників, зокрема Олеся Гончара і Юрія Смолича.

У Галузевому державному архіві СБУ зберігається архівно-слідча справа Михайля Семенка за № 817.

Джерела

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/8sN26d

Якимчук Любов. Михайль Семенко: від футуризму до тероризму // ЛітАкцент: [Електронний ресурс]. — 2012. — 27 грудня. Режим доступу: goo.gl/PNH2By

26 квітня 1939 року засуджена письменниця, співачка Олена Котова (Журлива)

О другій годині ночі до квартири Олени Журливої увірвались із обшуком. Це був її другий арешт. Уперше поетку заарештувала царська поліція у 1914 році за участь у демонстрації з нагоди 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка.