Читати книгу - "Сибіріада польська"

горлі. Пам’ятає тільки те, що притулилася до грубої сосни, яка заслоняла її перед сніговицею. Коли вона опритомніла, Владек до болю натирав їй змерзлі скроні, хукав на руки, рятував від замерзання.

Це вона намовила його, щоб допомогти Корчинському в навчанні дітей.

— Не зумію, Целінко, — пробував відмовитись.

— Зумієш, зумієш! — і цмокнула його в щоку. Владек зарум’янився, як панночка. Целіна вчила польської, бо в заліщицькій гімназії справді добре з цим справлялася. Владек вчив арифметики і географії. Вчили в неділю. Разом перевіряли, що діти вміють, разом вчили їх пісеньок.

Барабанов з допитами дочекався ночі. А почав їх з Біалерової. Від молоденької недосвідченої дівчини сподівався найлегшої добичі. Свідомо держав її у вкритій інеєм темній комірчині, голодну й промерзлу. Цибулько допомагав у перекладі. Барабанов почав з того, що не дозволив дівчині присісти, казав їй стояти в середині кімнати. Грізно насуплений, згорблений карлик кружляв навколо, кидав питання за питанням.

Прізвище? Ім’я? Імена батьків? Національність?

— Єврейка.

Стримався, зіронізував:

— Єврейка? Справді? А я думав, по тому що ти робила, що ти польська патріотка...Єврейка, говориш?

— Єврейка. Польська жидівка.

— Не жидівка, тільки єврейка! То тільки у вас, у тій колишній панській Польщі, можна було прозивати вас жидами. У нас шанують всі народи. Єврейка, жидівка. Ти краще мені скажи, за що тебе арештували?

— Не розумію... За що мене арештували? Прошу пана, то саме я хотіла довідатися, за що мене тут тримаєте?

— Невинне дитя! Дивіться на неї! Ти мені краще розкажи, і то детально, до якої польської контрреволюційної організації ти була причетною і як ви діяли проти Радянського Союзу. Ну, говори!

— Але ж товаришу начальнику...

— Арештована, я для тебе не товариш. Ані пан. Говориться до мене: громадянине.

— Перепрошую. Але, громадянине начальнику, я ні, я справді нічого не знаю. Ніколи не була причетною.

— Не знаєш, ніколи не була причетною, ніколи?

— Ніколи.

— А проти радянської влади не діяла?

— Я... проти радянської влади? А що я таке робила?

— Ти добре знаєш, що робила. Признаєшся щиро, розкажеш усе, поставимося до тебе більш лагідно. Не признаєшся, жалій сама себе. Ясно?

— Громадянине начальнику, я справді ні про що не знаю. Не розумію, чого ви, пане, від мене хочете. Пустіть мене до барака. Батько журиться, брат. Мама недавно у нас померла.

— Ось, яка хитра єврейка, жаль хоче в мене до себе викликати. Добре, як хочеш зі мною поторгуватися, то дуже прошу: ти признаєшся про контрреволюційну польську організацію, розкажеш про власну діяльність, далі всі прізвища, а я подумаю, що з тобою дальше зробити. Може, навіть звільнимо тебе? Ну, торгуємося?

— Я маю признатися про щось, чого не було і про що не маю найменшого поняття? Я справді ні до чого не належала і жодної діяльності проти радянської влади не вела.

— Не вела?

— Ні, не вела, громадянине начальнику.

— А хто в бараку польських дітей вчив, хто їм у голову антирадянську агітацію вбивав?

— Адже я не є вчителькою. Я сама учениця. То значить, я вчилася в Польщі.

— Не вчила? А може, Корчинського не знаєш? І Лютковського, може, не знаєш?

— Не вчила, звичайно, знаю пана Корчинського і Владека, то значить Лютковського. Адже ви, пане, добре знаєте, що живемо в однім бараку, в одній бригаді працюємо.

— А співати дітей не вчила?

— Співати?

— Цибульку, як то там у них буде по-польськи?

Перекладач вигріб зі скирти паперів зошит.

Десяте лютого будем пам’ятати, Прийшли Совіти, коли ми ще спали, І наші діти...

— Досить! — перебив його Барабанов. — Ну що, може, й цього не знаєш? Не чула?

— Чула. Знаю. Ціле Калюче знає цю пісеньку.

— Ціле Калюче, говориш? А ти, ти звідки її знаєш?

— Чула десь, усі її знають, то і я.

— Конкретно, де, від кого?

— Люди в бараках співали.