read-books.club » Сучасна проза » Руїни бога 📚 - Українською

Читати книгу - "Руїни бога"

194
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Руїни бога" автора Кейт Аткінсон. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 45 46 47 ... 121
Перейти на сторінку:
тепер усе прикрашали смужки, рослинні орнаменти й бежеві килими. У кожній кімнаті були вигоди. Ейсвік змінився до невпізнаваності — власне кажучи, перетворився на «Ферв’ю» — а від нього і його минулого не лишилося й сліду. Ніхто, крім Тедді, вже не знає, як вони з Ненсі тулилися біля великої грубки на кухні, доки вітер, який віяв із пагорбів, свистів у кімнатах, намагаючись заглушити «Тоску» у виконанні Беньяміно Джильї і Марії Канільї з їхнього улюбленого грамофона. Ніхто не знає, що їхнього чорно-білого коллі звали Мох, і він спокійно куняв на килимку перед грубкою, доки Тедді писав «Нотатки натураліста» у репортерському записнику, а Ненсі, як зрілий стручок, в’язала одяг для дитини, з якою вони мали ось-ось зустрітися.

Усе це помре разом із ним, зрозумів він, намазуючи маслом тост у їдальні «Ферв’ю» (колись то була порожня запилючена кімната, а зараз, мусив визнати, з неї зробили гарненьку залу з трьома круглими столиками з букетиками й білими скатертинами). Він встав першим і вже поснідав беконом, яєшнею й сосисками (за словами Віоли, з вуст якої це звучало як докір, у нього досі був «добрий апетит»), тож тепер доброзичливо базікав із власницею готеля, доки не спустився ніхто інший. Він не сказав, що колись тут жив — вирішив, що це було б дивно. Та й ясно, як тоді розвивалася б розмова. Вона висловила б подивування і сказала: «Мабуть, відтоді все так змінилося», — а він сказав би: «Так, звісно!». Це не передало б того, як кричали граки в деревах за фермою, чи того, що захід сонця, якщо дивитися з пагорба, виглядав велично, як поезія Блейка.

*

— Ейсвік, — сказала Ненсі, — це ферма.

Місіс Тейлор-Скотт підняла брову, мовби не схвалювала такий вибір.

— У селі, — поспіхом додала Ненсі. — Себто на краю села. З усіма вигодами тощо.

Вони змогли зняти Ейсвік виключно тому, що його власник збудував собі сучасний цегляний будинок «з усіма вигодами», стару ферму вважав «білим круком» і тішився, що знайшлися дурні, згодні оселитися у цьому мощеному каменем домі, де коридорами завжди гуляли протяги, а вікна завжди деренчали.

— Таке колоритне місце! — Ненсі тішилася, що вони підписали договір про аренду.

Мишиний котедж був крихітний, а ця ферма — величезна, завелика для двох. Зведені у середині XVIII століття сірі кам'яні мури точив вітер, але всередині їй не бракувало певної вишуканості: дубові дошки на підлозі, фарбовані георгіанські панелі у вітальні, рельєфні карнизи. Найсимпатичніше те, що на великій кухні, за словами Ненсі, куняла стара кремова грубка, «як велика тварина». У них досі не було власних меблів, крім піаніно Ненсі, і цього разу ніяка старенька не лишила їм свого майна, тож вони були вдячні фермерові та його дружині, які не стали вивозити величезний кухонний стіл. За ним можна було нагодувати цілий натовп голодних робітників.

Свою маленьку, але нічим не захарещену вітальню дружина фермера обставила простими новомодними меблями від «Еркол». «Мило», — ввічливо сказала Ненсі, коли завітала до них у гості. Вона занесла їм квіти, щоб подякувати, і тепер сиділа за простим в’язовим столом і пила каву, заварену на молоці. І Тедді, і Ненсі мали суворі уявлення про те, що таке добра кава. Супермаркет у Йорку надсилав їм обсмажені по-італійськи зерна. Поштаря, здавалося, обурювали пахощі з коричневого паперового пакунка. Вони самі мололи зерна ручним млинком, який навіть не прибирали з кухонного столу, й робили каву у старій кавоварці, яку Тедді привіз із Франції ще до війни.

— У нової ферми нема ніякого колориту, — повідомила йому Ненсі. — Немає нічого особливого.

Ще там не було павуків і мишей, а також пилу, тріщин на стелі, вогких плям на стінах, від яких їхня довгоочікувана донька зимами нестримно кашляла. Нову ферму захищав пагорб, а Ейсвік височів над долиною, відкритий лютим вітрам. Вони могли вийти на поріг і дивитися, як насувається на них погода, мов ворожі лави. Погода жила з ними, як справжня сусідка — «сонце намагається виборсатися на небо», «думаю, дощ рветься на свободу», «сніг стримується».

Була субота. Повернувшись із нової ферми, Ненсі застала Тедді у доброму гуморі.

У лісах зараз повно наперстянок. Німецький ботанік XVI століття Леонгарт Фухс дав цій скромній лісовій квітці латинську назву «digitalis», себто «пальцевий», — і справді, у Йоркширі її часом називають «відьмині пальчики». У наперстянки багато інших назв — феїні рукавички, лисячі дзвоники, жаб'ячі хвостики, — проте більшість знає її під назвою «foxglove». Найімовірніше, це слово походить від англосаксонського «Foxes glófa».

— Я ніколи не замислювалася, звідки походить це слово, — сказала Ненсі.

Вона стояла за ним, поклавши руки йому на плечі.

Цю скромну квітку століттями використовували у народних медичних засобах від цілої низки хвороб, доки не виявили, що вона — ефективний засіб від серцевих захворювань. Напевно, багато із вас пам’ятає, що під час війни створили Сільські комітети зіль (може, хтось із читачів навіть належав до цієї організації). Вони збирали наперстянки для медичного препарату «дигіталіс», коли ми не могли імпортувати їх, як раніше.

— Це тобі моя мама розказала, — зауважила Ненсі.

— Так. Вона очолювала комітет.

— Твоя мама думає, що моя мама — відьма, — сказала Ненсі. — Триста років тому вона домоглася б, щоб її втопили.

У їхньому власному садку, садку при Ейсвіку, росли лише наперстянки й нічого більше. Вони сяк-так викосили газон, позичивши коси у фермера, а решту лишили на відступ природі. Нащо клопотатися із садом, якщо навколишній пейзаж його все одно затьмарить? Коли вони переїхали до Йорка, Тедді здивувався, що навіть десять соток у передмісті можуть дарувати таку втіху.

Ненсі поцілувала його у маківку і сказала:

— Мені треба перевірити домашню роботу.

Вона вже не викладала старанним дівчаткам із приватної школи — совість змусила її перейти туди, де вона була «справді потрібна». Вона щодня їздила машиною до Лідса, де викладала математику в середній державній школі, яка була їй безмежно вдячна. Там Ненсі представилася своїм прізвищем — «місс Шоукросс» лишилася у приватній школі. У новій школі, де було повно учнів із «непривілейованих» класів, спокійніше ставилися до заміжніх жінок. Ненсі казала, що вони й безголову шкапу взяли б, аби математику викладала.

Тедді тим часом поволі перебрав на себе редакторські повноваження у «Віснику» — Білл Моррісон відходив від справ. Найнудніші завдання Тедді доручав чоловікові, що мав заледве середню освіту, але писав більшість статей.

Вони повідомили місіс Тейлор-Скотт, що на вихідних гуляють горбами й долинами, споглядаючи природу «у різних шатах», як

1 ... 45 46 47 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Руїни бога», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Руїни бога"