Читати книгу - "В.І.Н. (Вибору іншого немає)"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Із чергового забуття його вивів вибух петарди, яку кинули прямо йому під ноги двоє підлітків. Побачивши, що вони досягли мети, злякавши «дядька», хлопчаки зі сміхом побігли далі. Шульц подивився на годинник: була одинадцята вечора. Усвідомивши, де він і котра зараз година, Шульц уперше за весь день відчув важку втому, яка раптом навалилася на нього з усією силою, і вирішив їхати додому. Якраз цієї миті на його телефон прийшло СМС:
«Завтра Його фан-клуб відзначить свято Нового Року акцією з живим рок-концертом, спогадами про Нього і активним спілкуванням між Його друзями. Будемо раді бачити всіх Його прихильників! На вас чекає незабутній сюрприз! Початок — о 12-00, збір — в приміщенні фан-клубу. Ольга Ч. і Зомбі».
Шульц посміхнувся, приречено і сумно, і рушив на зупинку. Вже вдома він допив весь наявний в холодильнику алкоголь і, не роздягаючись, забувся важким сном…
Опівдні він вже стояв, похмурий і зосереджений, біля підвалу, в якому знаходився Його фан-клуб. Поруч купчилося близько сотні волохато-альтернативних малоліток, кілька знімальних груп розпаковували камери та розкладали штативи, осторонь перешіптувалися якісь підозріло-зосереджені перехожі. Трохи збоку, під стіною будинку, кілька чоловіків у шкірянках і з довгим волоссям налаштовували сяку-таку апаратуру, гупаючи в барабани і клацаючи язиками у ввімкнені мікрофони. Перед цією імпровізованою «сценою» коцюрбився від холоду і через це голосно матюкався на своїх помічників маленький кудлатий звукорежисер у легких дірявих джинсах і кросівках, якого не рятувала від пронизливого вітру навіть паруюча кава у великій чашці із емблемою Його групи. Дивлячись на звукорежисера, Шульц аж пересмикнув плечима — в останній день року температура повітря різко впала нижче нуля, з півночі повів колючий вітер, від якого ніде було сховатися, а з неба почали падати, ніби вальсуючи у передчутті концерту, поодинокі великі сніжинки.
Хвилин за п’ять з підвалу до народу вийшли керівники фан-клубу Ольга та Зомбі, а з ними ще декілька активних членів клубу. Оглянувши присутніх, Ольга підійшла до мікрофону і промовила:
«Ми раді бачити тут всіх, хто любить і пам’ятає Його музику, Його творчість і Його самого! Не зважаючи на холодну погоду і свято, яке нам всім сьогодні ще належить відзначити, ви все-таки відгукнулися на наш заклик і прийшли сюди, аби разом ще раз згадати Його, послухати гарну музику і поспілкуватися. Ще раз дякуємо!», — Ольга почала голосно плескати в долоні, спонукаючи до цього ж усіх присутніх.
«І перш н-ніж р-розпочати наш невеличкий к-концерт, ми пропонуємо вам обіцяний с-сюрприз!», — взяв слово Зомбі, — «На наше с-свято з-завітав вельмишановний кандидат у мери м-міста, пан Валерій Нахабцев! З-зустрічайте!»
Лише тут Шульц помітив, що за кутом будівлі причаїлися два велетенських чорних джипи, напевно, броньовані, із затемненими вікнами. Щойно ведучі оголосили виступ кандидата в мери, з першої машини, наче таргани, повискакували четверо однакових з лиця охоронців кандидата. Секьюріті у чорних окулярах, костюмах і краватках, з раціями в руках і навушниками у вухах блискавично прослизнули крізь натовп, утворивши коридор для свого шефа. Побачивши, що все готово до його тріумфальної появи, з другого джипу поважно виліз високий чорнявий чоловік з вічною білозубою усмішкою на тонкому смаглявому обличчі, котрий цього року вже вкотре марно штурмував омріяне мерське крісло. Дивлячись поверх людських голів, він повільно, як султан у гаремі, пройшов утвореним коридором і знехотя ухопився рукою за крижаний від північного вітру мікрофон. Кандидат невдоволено зморщився, відсмикнув пещену руку від нахабно-холодного мікрофону і обвів байдужим поглядом тих, хто зібрався на концерт. Біля нього запопадливо виблискувала підфарбованими очима чарівлива прес-секретарка з великим планшетом в руках, будь-якої миті готова підказати шефові потрібне слово.
«Добридень, земляки! Від усієї душі я вітаю вас у цей щасливий і святковий день! Ми всі зібралися тут, аби ще раз згадати ім’я нашого славетного митця, твори якого назавжди залишаться в наших серцях. Наша команда вирішила ініціювати подання на керівний орган міста, аби наступний рік було оголошено роком Його пам’яті!», — за порадою своєї прес-секретарки кандидат у мери зробив значущу паузу, аби люди привітали його слова гучними оплесками. Нахилившись до неї, він ствердно кивнув і продовжив, — «І ось що я вам скажу: чим більше я дослухаюся до думок нашої молоді, чим більше я заглиблююсь у її проблеми та інтереси, тим більше розумію — Його твори відображають прагнення і бажання всіх нас! Він завжди писав про нас і для нас, Він сам був одним з нас! Тож тепер ми всі маємо право називатися Ним! Бо всі ми є частинкою Його великих творів, Його душі, Його життя, а, значить, їхніми повноправними співавторами! І я перший кажу вголос: Він — це я!», — помітивши, що його слова викликали деяке хвилювання серед присутніх, кандидат у мери швидко додав, — «І коли наша команда рано чи пізно прийде до влади, ми доб’ємося, аби кожен з вас також міг з гордістю називатися Ним! Бо ви маєте на це повне право! Я і моя команда...», — проте договорити він не встиг. З натовпу у його бік несподівано вилетіло яйце і влучило прямо в груди кандидату, розтікшись жовтогарячою плямою по його дорогому шкіряному пальті.
На мить завагавшись, кандидат все-таки вирішив, що йому боляче, і, підкотивши очі, впав на руки двох своїх секьюріті. Інші двоє міцно зімкнули плечі перед кандидатом, щось горлаючи у свої рації і хапаючись вільними руками за боки піджаків, де, вочевидь, знаходилася зброя. Підкошеного яйцем кандидата швиденько віднесли до броньованого джипу і незабаром він та його команда зникли з місця, ніби їх і не було. Заскочені несподіваною пригодою телевізійники кинулися знімати натовп, шукаючи камерами ймовірного винуватця яйцевого замаху, в народі зчинився галас й сміх, дехто несамовито аплодував — чи то сміливцю, який не убоявся перервати полум’яну промову кандидата у мери, чи то артистам, які з гітарами в руках вже танцювали від холоду на виході з підвалу. Ольга із Зомбі, підскочивши до мікрофонів, намагалися заспокоїти людей, звукорежисер голосно ввімкнув у колонках записи Його групи, а між глядачами почали
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В.І.Н. (Вибору іншого немає)», після закриття браузера.