Читати книгу - "Вітер у верболозі"

— Якщо справді так, — одразу полагіднішав добрий Щур, — то ось тобі моя порада: оскільки вже пізно, сідай вечеряти, я зараз накрию на стіл, і наберися терпіння. Бо я певен, що ми нічого не вдіємо, доки не побачимося з Кротом та Борсуком і, не почуємо від них останніх новин. А тоді вже все ретельно обміркуємо й порадимося, що робити, бо справа таки нелегка.

— Так, так, авжеж, Кріт і Борсук! — підхопився Жаба. — Де ж вони, любі друзі? Я зовсім забув про них.

— Уже давно міг би згадати! — дорікнув Щур. — Поки ти там роз’їжджав у дорогих автомобілях, гарцював на чистокровних скакунах та споживав вишукані обіди, двоє бідолашних самовідданих звірят жили просто неба, навіть у негоду, сиділи надголодь удень і спали на твердій землі вночі, бо стерегли твій дім, охороняли твої володіння, не спускали недремного ока з тих тхорів та куниць і все метикували, міркували, обмишляли плани, як повернути твоє добро.

Ти, Жабо, просто не гідний таких щирих і відданих друзів, справді — не гідний. Дивись, жалкуватимеш потім, що не цінував їх, та буде пізно!

— Знаю, я — невдячна тварюка, — гірко схлипував Жаба. — От зараз побіжу і знайду їх серед холодної, темної ночі, поділю з ними всі злигодні, доведу... Стривай, стривай! Ніби посуд бряжчить на таці! Вечеря готова, ура! Ходи, ходи, Щуре!

Щур пригадав, що бідолаха Жаба довгенько сидів на тюремних харчах, тож дещо йому можна пробачити. Він гостинно запросив приятеля до столу й щиро заохочував його героїчні спроби надолужити згаяне.

Вони вже закінчували вечеряти і збиралися знову вмоститись у кріслах біля вогню, коли в двері гучно постукали.

Жаба захвилювався, але Щур тільки загадково кивнув йому, а сам побіг відчиняти. Увійшов Борсук.

Відразу було видно, що він уже багато днів не бував удома й не знав звичних домашніх вигод. Черевики заляпані багнюкою, сам весь кошлатий і скуйовджений; а втім, Борсук ніколи не мав слави чепуруна, навіть у свої найліпші часи. Він повагом підійшов до Жаби й поплескав його по плечу:

— Вітаю тебе вдома, Жабо! Гай-гай! Що це я кажу? Вдома, овва! Нещасливе вийшло в тебе повернення. Бідолашний ти Жаба!

А тоді повернувся до нього спиною, підсунув стільця до столу, сів і відломив собі шмат пирога.

Жабу страшенно стривожило його аж надто серйозне, ба навіть лиховісне привітання. Але Щур шепнув йому:

— Не хвилюйся і не зважай. І поки що нічого не кажи. Він завжди похмурий та грубуватий, як добряче виголодніє. За півгодини буде зовсім інший.

Так вони мовчки чекали, коли це хтось іще легенько постукав у двері. Щур, моргнувши до Жаби, пішов відчиняти і привів Крота, пошарпаного, невмитого, всього в сіні та соломі.

— Ура! І любий Жаба тут! — закричав Кріт, і мордочка в нього аж засяяла. — Подумати тільки: ти повернувся! — Він танцював навколо Жаби. — Ми й гадки не мали, що ти повернешся так скоро! Напевне втік, бо ти ж наш розумний, кмітливий, винахідливий Жаба!

Щур занепокоєно штовхнув його ліктем, та було вже пізно. Жаба почав чмихати й пиндючитися.

— Розумний? Ой, ні! — сказав він. — Супроти моїх друзів я зовсім не розумний. Я лише пройшов крізь стіни найсуворішої в’язниці в усій Англії, тільки й того! А ще захопив залізничний поїзд і втік на ньому, ото й усього! А ще змінив свою зовнішність і ходив по країні, дурячи всіх, кого хотів, та й годі! Так що ні! Я дурний осел, еге ж! Я розповім тобі, Кроте, про кілька своїх маленьких пригод, і ти впевнишся в цьому сам!

— Гаразд, гаразд, — мовив Кріт, прямуючи до накритого столу. — Ти розповідай, а я їстиму. Бо після сніданку не мав і крихти в роті! Ох-ох-ох! — І він заходився коло холодної телятини під маринадом.

Жаба, що стояв на килимку біля каміна, засунув лапку в кишеню штанів і витяг жменю срібла.

— Погляньте! — гукнув він, показуючи гроші. — Не так воно й погано — заробити стільки за п’ять хвилин, еге ж? Як ти гадаєш, Кроте, звідки вони у мене? Одна спритна оборудка — і от маю!

— Кажи, кажи далі, Жабо, — мовив Кріт, вдаючи, ніби його все те страшенно зацікавило.

— Жабо, та заспокойся, прошу тебе! — втрутився Щур. — А ти, Кроте, не під’юджуй його, бо ж знаєш, який він у нас. Краще розкажи мерщій, яке там, у Теремі Жаб, становище і чим можна зарадити лихові, коли вже повернувся Жаба.

— Становище — гірше нікуди, — сердито озвався Кріт. — А чим зарадити, дідько його знає! Ми з Борсуком крутимося там день і ніч — і весь час одне й те саме. Повсюди вартові, а ті наставляють на нас рушниці, жбурляють камінням. Постійно хоч одна тварюка, а стоїть на чатах. А побачать нас — ой, як же вони регочуть! Це мене лютить найбільше!

— Так, становище складне, — задумливо мовив Щур. — Але у мене в голові ніби трохи починає прояснятися, що слід зробити Жабі. Зараз я скажу, йому слід...

— Ні, йому не слід! — урвав його Кріт, давлячись, бо в нього був повен рот. — Нічого схожого! Ти не розумієш! Якщо вже він має щось зробити, то це...

— Е, ні, цього я нізащо не робитиму! — обурено підхопився Жаба. — Я не дозволю, щоб ви, хлопці, командували мною! Це ж мій дім, і я сам добре знаю, що робити. І вам скажу що. Треба...

Тепер вони кричали всі троє, на всю міць горлянок, тож гамір стояв неймовірний. Раптом почувся голос, тонкий та сухий;

— Замовкніть зараз же всі!

І кожен умить принишк.

То гримнув Борсук. Він упорався з пирогом, повернувся кругом на стільці й похмуро дивився на звірят. Упевнившись, що вони затихли й чекають на його слово, він знову повернувся до столу й потягся за сиром. І таку велику повагу викликала непохитна вдача цього визначного звіра, що жодного слова не