Читати книгу - "Пригоди Тома Сойєра"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ти посидь тут, Геку, доки я не прийду.
Том миттю зник. Йому не хотілося, щоб його бачили разом із Геком на вулиці. За півгодини він повернувся. Виявилося, що в кращому трактирі номер другий уже давно зайнятий молодим адвокатом; зайнятий він і зараз. У другому трактирі, трохи гіршому, другий номер був якийсь таємничий; син власника трактиру сказав, що цей номер увесь час на замку і він жодного разу не бачив, щоб звідти хтось виходив або заходив туди, хіба що вночі; він не знав, чому це так, жодних особливих причин нібито не було. Йому це навіть здалося цікавим, але не дуже, і він вирішив, що в цій кімнаті, певно, «нечисто». Минулої ночі він бачив, що там горіло світло.
— Ось що я дізнався, Геку. Думаю, це саме той другий номер, який нам потрібен.
— Я теж так думаю, Томе. Що ж нам тепер робити?
— Дай подумати.
Том думав досить довго. Потім заговорив:
— Значить, так. Задні двері цього номера другого виходять на маленький провулок між трактиром і старим цегляним складом, який нагадує мишоловку. Ти роздобудь якомога більше ключів — ну, скільки вдасться. Я теж витягну всі тітчині ключі. І першої ж темної ночі ми підемо туди і спробуємо, чи не підійде котрийсь із них. А ще пильнуй, чи не з’явиться індіанець Джо. Він же хотів побувати в місті й подивитися ще раз, чи не трапляється зручна нагода помститись. Як тільки побачиш його, йди за ним назирці; якщо він не піде до цього номера другого, значить, ми помилились.
— О, Господи, як же мені не хочеться стежити за ним одному!
— Але це ж буде вночі. Він тебе, може, і не помітить; а якщо й помітить, нічого особливого не подумає.
— Ну, добре, якщо буде дуже темно, то я піду за ним. Нехай так… Спробую…
— Будь певен, я б за ним стежив, якби ніч була темна. До того ж, може, він одразу побачить, що помститись не вдасться, і тоді піде одразу по гроші.
— Правильно, Томе, діло кажеш. Я за ним піду, слово честі, піду.
— Ну от, це нормальна розмова! Так що дивись, Геку, не підведи, а я точно не підведу.
Розділ XXVIII
Того вечора Том із Геком були готові до всього. Вони до дев’ятої вечора тинялися біля трактиру: один із хлопчаків стояв віддалік та сторожив провулок, а другий — двері будівлі. Ніхто не заходив до провулку і не виходив із нього; і до трактиру не заходив ніхто схожий на «іспанця». Ніч обіцяла бути місячною, і Том попрямував додому. Перед цим хлопчики домовились: якщо буде дуже темно, Гек прибіжить до будинку Тома і нявкне, а Том вилізе у вікно і спробує підібрати ключі. Але темніше не ставало, й Гек, простоявши на варті до дванадцятої, заліг спати у порожній бочці від цукру.
У вівторок хлопчикам знову не пощастило. В середу також. Зате в четвер ніч була темною. Том завчасно виліз у вікно, прихопивши тітчин жерстяний ліхтар і широкий рушник, щоб закривати світло. Хлопчик сховав ліхтар у бочку з-під цукру, де ночував Гек, і заступив на варту. За годину до півночі трактир закрився, всі вогні в ньому погасли, а ліхтарів поблизу не було. «Іспанець» так і не з’явився. Ніхто не завертав до провулку і не виходив із нього. Все нібито складалось, як треба. Місто поглинула непроглядна темрява, і глибоку тишу порушували тільки віддалені розкати грому.
Том дістав ліхтар, запалив його в бочці, щільно обгорнув рушником, і обидва шукачі пригод у темряві пробралися до трактиру. Гек зайняв сторожовий пост, а Том навпомацки подався до провулку. Потім потягнулося тривожне очікування, яке тиснуло на Гека, наче гора. Йому захотілося, щоб перед ним зблиснуло світло ліхтаря; він, звісно, злякався б, але принаймні знав би, що Том ще живий. Здавалося, минули години з того часу, як приятель зник у мороці. Певно, він лежить непритомний чи й навіть помер. Може, в нього серце розірвалося від хвилювання та страху? Стривожений Гек непомітно для себе просувався дедалі ближче до провулку; йому ввижалися всілякі страхіття, і щомиті він очікував: ось-ось станеться щось таке, від чого можна віддати Богу душу. Якщо по правді, він і так ледве дихав, а серце кожної хвилини завмирало, ледь не зупинялося. Раптом зблиснуло світло, і Том стрілою пронісся повз Гека.
— Тікай! — вигукнув він. — Швидше, якщо тобі життя дороге!
Повторювати не довелося, одного разу виявилося досить. Гек кинувся бігти так, що тільки курява слідом піднялася. Хлопчики не зупинялися, доки не добігли до навісу біля старої бійні на іншому кінці міста. Щойно вони забігли під навіс, почалася злива. Том, ледве переводячи подих, сказав:
— Оце я страху набрався! Почав пробувати ключі, тихесенько, як тільки міг; спробував два, а наробив такого шуму, що навіть дихати не міг, так злякався. А в замку вони все одно не поверталися. Я вже й сам не знав, що роблю, смикнув за ручку, а двері й відчинилися! Вони навіть зачинені не були! Я проскочив туди, зняв із ліхтаря рушник, і…
— Ну, що? Що ти побачив, Томе?
— Геку, я ледь не наступив на руку індіанцеві Джо!
— Не може бути!
— Правду кажу! Лежить на підлозі й спить, як убитий, руки розкинув, а на оці — пластир.
— Господи! Що ж ти зробив? Він прокинувся?
— Ні, не поворухнувся навіть. П’яний, певно. Я схопив рушник і бігом звідти!
— Чесно кажучи, я б про рушник і не згадав.
— Ага, ще чого! Знаєш, як мені перепало б від тітоньки Поллі, якби я його загубив!
— Зажди, Томе, а скриню ти бачив?
— Геку, я навіть не дивився. Скрині не бачив і хреста не бачив. Нічого не бачив, крім пляшки та жерстяного кухля на підлозі поруч з індіанцем Джо; а ще я бачив у кімнаті дві бочечки і багато пляшок. Так що тепер зрозуміло, чому там нечисто.
— Чому ж це?
— А тому, що там віскі ховають, ось що нечисто! Може, в усіх трактирах є такі кімнати, де віскі ховають, як ти думаєш?
— Певно, що так. Ну, хто б міг подумати? А знаєш, Томе, зараз якраз можна поцупити скриню, якщо індіанець Джо валяється п’яний, як чіп!
— Ага, легко казати! Спробуй-но сам! Гек здригнувся:
— Ой, ні, тоді не треба.
— І я теж думаю, що не треба. Одна пляшка поруч з індіанцем Джо — цього мало. Було
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Тома Сойєра», після закриття браузера.