Читати книгу - "Буба : мертвий сезон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Над дідусем вочевидь теж чував якийсь таємничий добрий янгол, бо старенький не вередував під час приготувань і не нагадував батькам, як завжди, що на столі за традицією повинна стояти карафка з горобинівкою.
— А чому ти жодного разу не згадав про горобинівку? — поцікавилася мама.
— Хіба ж я міг, Марисю, псувати такий чудовий час власними забаганками? — відповів дід із чарівною посмішкою.
— Павле, батько захворів! — занепокоїлася мама, відчиняючи шафку з тонометром.
— Я чудово себе почуваю!
— Важливо не те, як ти себе почуваєш, а те, що я чую. А я чітко чую, що ти занедужав.
— Бо не хочу випити?
— А чому ти не хочеш випити? — Бубин тато недовірливо придивився до тестя. — Що трапилося?
— Павел спеціально купив тобі горобинівку, а ти тепер капризуєш! — набурмосилася мама.
— Якщо ви так наполягаєте, що ж, я вип’ю, — здався дідусь із щасливою посмішкою. — 3 любові до вас навіть закурю якусь невеличку сигару, — додав він, уражений своєю великодушністю.
— Доведеться тобі почекати на святого Миколая, — озвалася Буба.
— Тільки не кажи, доню, що ти купувала сигари! Зрештою, тобі однаково ніхто б не продав, бо дітям не можна…
— У мене є дорослі друзі, — відказала Буба. — Клеменс виявився настільки люб’язним…
— Не хочу про нього навіть чути! Добре, що ти мені нагадала! — мама з розмаху гепнулась на диван, аж кілька вареників випали з полумиска якраз під ніс Добавки. — Пані Юрковська, ця наша сусідка, знаєш?
— Знаю, та, що оселилася в костелі.
— Ага, саме вона, — притакнула мама. — Бубо, не можна кепкувати із сусідів!
— Я й не кепкую, це правда, — запевнила донька.
— Ну, то вона мені вчора сказала, що ти роздягалася перед якимсь волоцюгою! Пані Юрковська обурилася, бо вже колись бачила тебе з ним. «Пані Марисю, — заговорила вона голосом сусідки, — я нічого поганого не хочу сказати… але ваша доця, яжбознающоцегарнадитина, і мені шкода, щоб вона зналася з такими бомжами. Ну, а взимку оголюватися, це вже взагалі…».
Буба вибухнула реготом, так схоже мама пародіювала сусідку.
— До нас що, пані Юрковська прийшла? Помолитися разом? — засміявся й собі тато.
— Браво, Марисю! — приєднався до них дідусь. — Якби не отой Прот, ти могла б зіграти у власному фільмі!
— Послухайте, але я серйозно, — мама зашарілася від компліментів. — Щоб мені така собі Юрковська на щось натякала!
— Здається, я знаю, що вона мала на увазі! — Буба глянула на маму сяючими очима. — Я показувала панові Клеменсу намисто, яке він мені подарував на Різдво.
— Не можна брати подарунків від чужих.
— Цей Клеменс зовсім не чужий, Марисю, — заступився за Бубиного знайомого тато. — Це він приніс нам цю чудову ялинку і вже другий місяць, як чистить від снігу мою машину! А якось я з ним побалакав, виявилося, що він дуже цікавий! Вірите, пан Клеменс дивиться мою передачу? Каже, що крамниць не любить, але ця йому подобається. Навіть сказав, щоб більше показували мене, а менше асистенток, які демонструють товари…
— А син Юрковської, якщо вже про неї мова, — додала мама, — має бінокля, і підглядає за сусідами з будинку по той бік вулиці. Пані Пенцикова мені казала.
— Ну, сама бачиш, мамо, у кого тут проблеми, — закінчила цю тему Буба.
Олька з Робертом виглядали, наче пара нав’ючених верблюдів, які нарешті дісталися оази.
— Тобі не можна стільки носити, — зауважила мама.
— Нічого зі мною не станеться! — Олька виглядала щасливою. — Після того, що мені сказали, я можу вас усіх носити на руках.
— Мене не чіпай! — застеріг дідусь.
— Почекай з розповіддю, — попросила Буба. — Цього свят-вечора кожен з нас повинен сказати, що його найдужче втішило, а що засмутило…
— Хто це придумав? — Олька нашвидку поправила макіяж.
— Я, — гордо зізналася Буба.
— Як це, у нас немає коропа на свято? — здивувався тато, обшукавши холодильник.
— Це теж моя ідея, — тихенько зізналася Буба, — щоб цього року дарувати коропові життя…
— Зате завжди можна, Павле, запросити пані Коропову знизу, — запропонував дід. — Живих коропів Буба любить…
Коли вже всі поділилися облаткою й сіли до столу, розчервонівшись від емоцій, обіймів і взаємних побажань, настала хвилина урочистої тиші, яку порушив Францішек.
— Бубо, я напісяв!
— Мій килим! — перелякалася мама, але махнула рукою. — Подумаєш, килим! Зате в мого онука гарна вимова, правда?
Всі охоче погодилися, а тоді настав час розповідей.
— Мене найдужче засмутило те, що ми з Оленькою не могли порозумітися, — почав Роберт. — А найбільша радість, звісно, наша друга дитина. І те, що ми знову щасливі.
— А я лише додам до цього, що вчора підписала контракт, — таємничо зізналася Олька.
— Тобі не варто зараз працювати… — заперечила мама, але Олька зупинила її.
— Контракт на участь в передачі… «Щаслива вагітність»!
— Клас! — зрадів тато. — І я про це дізнаюся останнім?
— Так, бо це передача на твоєму каналі, а я хотіла домогтися чогось сама, — пояснила дочка, вислуховуючи поздоровлення.
— А ти, можна сказати, у сорочці народилася! — промурмотів дідусь. — Мало того, що будеш під наглядом найкращих лікарів і тебе годуватимуть коштом нашої бідної вітчизни, то ще й уся Польща носитиметься із твоєю вагітністю й ставитиметься до тебе, як до національного надбання!
— Запишу на відео всі серії! — раділа мама. — А колись мій онучок дивитиметься фільм, де він зіграв головну роль.
— За умови, що Протек не буде до цього причетним! — нагадав тато.
— До того ж, Олі непогано заплатять! — докинув Роберт.
— Не забувай, що це й завдяки тобі, — підморгнув йому дід Генрик. — Якби не ти, кого б цікавив Ольчин живіт?
— Мене він завжди цікавить, — несміливо зізнався Роберт, який нагадував закоханого голубка.
Дідусь довго вагався.
— Тату, та кажи вже! — нетерпеливилася мама. — Адже успіхів і нещасть у тебе було не так уже й багато!
— Я хочу сказати дещо важливе, тому й думаю, як краще це зробити, — спокійно пояснив дідусь. — Почну від поразок. Бубо, — звернувся він до онуки, — мушу тебе перепросити, бо я виявився жахливим студентом. Пропустив стільки лекцій, що потім уже посоромився ходити до університету.
— Ти невиправний! — стенула плечима мама. — Якщо тебе не виганяють, то ти сам перестаєш відвідувати заняття!
— У цьому семестрі обіцяю виправитися, — запевнив дід, переводячи погляд на Бубиного тата. — А якщо йдеться про важливі й приємні події, то… я знайшов друга…
— Мабуть, такого самого, як ти! — усміхнулася мама.
— Марисю, не перебивай тата! — заступився за тестя зять. — Я переконаний, що це людина приємна… розумна… розсудлива…
— Стільки хорошого навіть про тебе, Павелку, не скажеш, — мама поплескала чоловіка по коліні.
— Маєш рацію, Павле, — погодився дід. — Це людина, яку я пізнав, так би мовити, зовсім з іншого боку.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Буба : мертвий сезон», після закриття браузера.