read-books.club » Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

175
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 2" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 45 46 47 ... 231
Перейти на сторінку:
наші письменники починають жити розкішно і тут потрапляють у пастку. Тепер їм доводиться писати, щоб підтримувати цей спосіб життя, своїх жінок і так далі, і вони пишуть погань. У них погань виходить не навмисне, а тому що вони поспішають. Бо пишуть тоді, коли не мають чого сказати, коли, так би мовити, воду в колодязі вичерпано. Бо в них заговорило честолюбство. Далі, раз зрадивши собі, вони виправдовують це, і в них виходить ще більше погані, А ще буває: вони починають читати критику. І якщо вірити критикам, коли ті співають тобі хвалу, то доводиться вірити їм, коли вони обзивають тебе нездарою: і тоді ти втрачаєш віру в себе. Нині в нас є два хороших письменники, які не можуть писати,

бо втратили віру в себе, начитавшись критики. Коли вони ще писали, то їхні твори часом були хороші, часом посередні, а часом і зовсім погані, але все хороше залишилось би. Та вони начитались критичних статей і вважають, що треба писати тільки шедеври. Такі самі шедеври, які, як твердили критики, виходили в них раніше. Звісно, то не були шедеври. То були просто хороші книжки. А нині вони зовсім не можуть писати. Критики зробили їх нездарами.

— Хто ж це такі?

— їхні імена нічого вам не скажуть, але, можливо, за цей час вони написали щось нове, знову злякались і знов стали нездарами.

— Та що ж усе-таки відбувається з американськими письменниками? Говоріть ясніше.

— Нічого не можу вам сказати про давніші часи, бо мене тоді й на світі не було, але зараз з ними відбувається всяке. У певному віці письменники-чоловіки перетворюються на метушливих бабусь. Письменниці ж стають Жаннами д'Арк, тільки без її уміння боротися. І ті й ті вважають себе духовними вождями. Байдуже — ведуть вони кого-небудь за собою чи ні. Якщо вони не мають послідовників, то вигадують їх. І марно протестувати тим, кого вони назвали своїми послідовниками. їх звинуватять у зраді. Хай йому дідько! Чого тільки не буває з нашими письменниками! Але це ще не все. Є й такі, що намагаються врятувати свої душі писаниною. То найлегший вихід. Інших занапащають перші гонорари, перша похвала, перша критика, перша думка про те, що вони більше нездатні писати, перша думка, що вони нічого іншого не можуть робити, або ж, налякавшись, вони вступають до організацій, які думатимуть за них. Трапляється й таке, що письменник сам не знає, чого, власне, йому треба. Скажімо, Генрі Джеймс хотів розбагатіти. І, звісно, це йому не вдалося.

— А ви?

— Я маю багато інших інтересів. Я задоволений своїм життям, але мушу писати, бо якщо не напишу певної кількості сторінок, то життя втрачає для мене свою принадність.

— А чого ви хочете?

— р- Писати якомога краще і, пишучи, вчитися. А до того ж я живу й іншими інтересами й радощами.

— Полюванням на куду?

— Так, полюванням на куду й іще багато чим.

— Чим саме?

— Та багато чим.

— А ви знаєте, чого ви хочете?

— Так.

— І вам справді подобається те, чим ви займаєтесь зараз, — оце безглузде полювання на куду?

— Не менше, ніж відвідання Прадо.

— І ви вважаєте, що одне варте другого?

— Перше мені так само необхідне, як і друге. Не кажучи вже про інші речі.

— Звичайно. Інакше й бути не може. Але хіба це справді щось дає вам?

— Дає.

— І ви знаєте, що вам потрібно?

— Безперечно. І те, що мені потрібно, я маю.

— Але ж на це треба грошей.

— А я завжди можу заробити гроші, до того ж мені щастить.

— То, виходить, ви щасливий?

— Коли тільки не думаю про інших.

— Виходить, ви думаєте й про інших?

— Звичайно.

— Але нічого для них не робите?

— Нічого.

— Анічогісінько?

— Ну, може, трошки.

— Як ви гадаєте, ваша творчість варта, щоб нею займатись, вона може бути самоціллю?

— Звичайно.

— Ви певні цього?

— Цілком.

— Така певність, мабуть, дуже приємна.

’— Так, — відповів я. — Це єдина приємна річ у письменницькій роботі.

— Усе це починає звучати серйозно, — зауважила моя дружина.

— Бо це дуже серйозна тема.

— Бачите, він може серйозно дивитись на деякі речі,— сказав Кандіскі.— Я так і знав, що для нього мають існувати й інші серйозні проблеми, крім куду.

— Причина, через яку нині кожен намагається уникнути цієї проблеми, заперечити її важливість, довести, що займатися нею марно, що це вкрай важко. Необхідно поєднати багато факторів, щоб це виходило.

— Про що це ви?

— Про те, як можна писати. Про те, чого прозаїк може досягти, якщо він досить серйозний і йому щастить. Тут є четвертий і п’ятий виміри, і їх можна опанувати.

— Ви так гадаєте?

— Я це знаю.

— А коли письменник опанує їхтоді що?

— Тоді все інше не має значення. Це найзначніше з усього, що він спроможний зробити. Можливо, він зазнає невдачі. Але якийсь шанс на успіх у нього є.

— Таж це ви все говорите про поезію.

— Ні. Це куди важче за поезію. Це проза, якої ще ніхто ніколи не писав. Але її можна написати, без вивертів і шарлатанства. Без усього того, що не витримає перевірки часом.

— Чому ж її й досі не написано?

— Бо для цього потрібно надто багато факторів. Перше, потрібен талант, неабиякий талант. Такий, як скажімо, у Кіплінга. Далі потрібна самодисципліна. Самодисципліна Флобера. Далі повне усвідомлення того, якою може бути ця проза, й чисте сумління, таке саме незмінне, як, скажімо, еталон метра в Парижі, щоб не допуститися фальшу. Далі від письменника вимагається інтелект і об'єктивність, а головне — уміння вижити. Спробуйте поєднати оце все в одній особі та ще щоб вона переборола всі впливи, які тяжать над письменником. Найважче для нього — через брак часу — вижити й довести свою роботу до кінця. Як би я хотів, щоб ми мали такого письменника й могли читати його книжки. Ну, а тепер, може, поговорімо про щось інше?

— Мені цікаво вас слухати. Звичайно, я не з усім згоден,

— Ну, звичайно.

'і'ч — А може, вип'ємо по чарці? — спитав Старий. — Вам не здасться, що чарка тут зарадить?

— Ні, ви спершу скажіть мені, що саме, що конкретно за-лапащає письменників?

Я вже стомився від цієї розмови, яка перетворилась на інтерв’ю. Ну, гаразд, дам йому інтерв'ю, і кінець. Тепер, перед сніданком будувати фрази із тисячі невловних понять — це казна-що!

— Політика, жінки, спиртне, гроші, честолюбство. І так само відсутність політики, жінок, спиртного, грошей і честолюбства, — глибокодумно відповів я.

1 — Ну, тепер воно

1 ... 45 46 47 ... 231
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 2"