Читати книгу - "Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»"

Рут, яка обожнювала Нінні, перепитала:

— Ох, Нінні, ти ж так насправді не думаєш?

— Ну, люба, так мені сказав Клео.

«Слеґтаун ньюз»

Розділ «Усілякі дрібнички» (новини чорних кварталів Бірмінгема) містера Мільтона Джеймса

19 листопада 1940 р.

У довірливої жінки вкрадено 50 доларів готівкою

Місіс Саллі Джинкс, яка мешкає в будинку 86-С по Гавелл-стрит у південно-західній частині міста, учора повідомила в поліцію, що стала жертвою шахрайської оборудки. За словами місіс Джинкс, до її дому прийшла жінка, яка представилася сестрою Белл. Скориставшись довірою господарки, невідома вдала, що зав’язала в серветку її 50 доларів і поклала до скрині, наказавши розв’язати не раніше, ніж за чотири години.

Коли ж серветку було розгорнуто, виявилося, що гроші зникли, повідомляє потерпіла.

Тонсилль Робінсон і Е. К. Робінсон повідомляють своїм друзям, що їм байдуже до справ одне одного.

Наші ряди рідішають

Восьма авеню вже не та, що була раніше. Артис О. Піві, відомий кожному в Бірмінгемі, нагострив лижі до Міста вітрів.[26] Без сумніву, жіноча половина населення неабияк сумуватиме за ним.

Ми чули, що міс Гелен Рейд довелося телефонувати в поліцію, коли до її будинку на авеню Ф. намагався проникнути нічний злодій та заподіяти їй тілесної шкоди… І коли прибули офіцери поліції, вони заарештували джентльмена, який ховався за її будинком з кайлом у руці та запевняв, що він продавець льоду.

Чи, може, той джентльмен — містер Бейбі Шепард, що останнім часом був такий небайдужий до міс Рейд?

…Клуб «Есквайр» готується до своєї щорічної «Гулянки».

Новини звукозапису

«Фантазія в чорних і жовтих тонах» Еллінґтона — новинка студії «Декка», якій притаманна певна новизна й цікавість. Піаніст гурту «Креол» грає в жанрі бугі-вугі, що звучить трохи дивно, але вражаюче.

Десята авеню

Чикаґо, Іллінойс

20 листопада 1940 р.

У Чикаґо дощило. Біжучи вулицею, Артис О. Піві пірнув у дверний прохід під вивіскою: «Обід із морепродуктів, смажена риба за 35 центів». На тому боці вулиці в кінотеатрі «РКО Алгамбра» йшли «Партнери за злочином» і «Злочинна імперія». Він і сам почувався трохи втікачем, що вдалині від дому ховається від темношкірої панянки на ім’я Електра Ґрин.

Стоячи там, він палив цигарку «Честерфільд» і розмірковував над життям із його марнотами. Мати завжди казала, що, як буває не в дусі, однієї думки про милого її серцю Ісуса вистачає, аби розвіяти смуток.

Але не такі думки розвіювали смуток Артиса. Ні, його настрій радше підіймався від споглядання якої-небудь чорної довгоногої красуні з повними губами — і не лише настрій, на радість згаданій красуні. У коханні він був надто пристрасним і не надто розважливим, і наразі це становило головну проблему його життя.

Він постійно вів ризиковану гру, в якій були задіяні чоловіки прекрасних дам, адже Артис не визнавав жодних меж. Усіх жінок навколо він вважав своєю власністю, і через цей брак поваги до територіальних прав йому нерідко доводилось обмацувати власне тіло на предмет колотих ран і зламаних кісток — і часто-густо він їх таки знаходив. Упіймавшись у невдалий час не з тією жінкою, він дістав штопором від однієї бронзової амазонки. Після цієї нещасливої пригоди він став обережніший, зберігши на згадку про неї цікавий, так би мовити, шрам і природне побоювання надалі жартувати з жінками, більшими за нього. І все одно він був серцеїдом. Він так багато наобіцяв, що чимало людей тепер бажали зустрічі з ним і зараз його невтомно шукали…

Худий невисокий чоловік із чорним, майже темно-фіолетовим кольором шкіри, він постійно вносив сум’яття в душі осіб протилежної статі. Одне дівчисько наковталося засобу для миття підлоги й запило відбілювачем — так прагнуло піти зі світу, в якому існував він. Дівчина спромоглася вижити і кляла хімікати, що назавжди зіпсували їй колір обличчя. А йому тепер стало небезпечно ходити вечорами по вулиці, адже розлючена месниця кілька разів підкрадалася до нього ззаду і щосили била його по голові сумочкою, повною каміння.

Але ситуація з Електрою Ґрин була значно небезпечнішою, ніж грудка каменюк. Електра носила в сумочці 38-каліберний револьвер і вміла ним користуватися. Вона робила вульгарні погрози на адресу його чоловічої гідності, обіцяючи відстрелити її після того, як спіймала хлопця на зраді — і не один, а цілих вісім разів, якщо бути точним. З міс Делайлою Вудз, її запеклою суперницею, якій теж довелося поспіхом покинути місто.

Але зараз, стоячи у дверному проході, Артис відчував таку тугу, що ладен був умерти. Він сумував за Бірмінгемом і страшенно хотів повернутися.

Щодня, аж до квапливої втечі з Бірмінгема, він гнав свій двоколірний синій «шевроле» з білими покришками на Червону гору й зупинявся там, аби помилуватися заходом сонця. Звідти він міг глянути вниз і побачити чавунно- і сталеплавильні заводи з їхніми височенними трубами, що видихали жовтогарячий дим, застеляючи ним небо аж до Теннессі. Для нього не існувало нічого кращого за місто о цій порі доби, коли небо омивалося червоно-пурпуровими спалахами заводів і по всьому місту загорялися неонові вогні, блимаючи й танцюючи вулицями міського центру аж до Слеґтауна.

Бірмінгем — місто, яке, за словами Рузвельта, під час Великої депресії «зазнало найтяжчого удару в усіх Сполучених Штатах»… Там люди були настільки бідні, що Артис знав чоловіка, який дозволяв стріляти в себе за гроші, і дівчину, яка три дні поспіль вимочувала ноги в розсолі й оцті, аби виграти танцювальний марафон… Місто, яке мало найнижчий прибуток на душу населення серед усіх американських міст, і все одно славилось видовищами й розвагами, як жодне місто на Півдні…

Бірмінгем, де рівень неписьменності, а заразом і рівень захворюваності на венеричні хвороби певний час був вищий, ніж будь-де в Америці, і який водночас гордо тримав першість за кількістю слухачів недільних шкіл по всіх Сполучених Штатах… Де раніше містом їздили вантажівки «Імперської пральні» з написами на боках «Ми перемо тільки для білих», і де темніші за кольором містяни досі сиділи в трамваях за дерев’яними огорожами з написом «Кольорові» й користувалися вантажними ліфтами в універмагах.

Бірмінгем, південна «столиця вбивств», де в самому лише 1931 році було вбито 131 особу…

Та незважаючи на все це Артис палко любив Бірмінгем, від південного краю до північного, у сльотаву погоду взимку, коли руда глина сповзала зі схилів і розтікалася просто по вулицях, і серед буйно-зеленого літа, коли ніжна пуерарія оповивала гірські схили, обкручувала дерева й телефонні стовпи, а у вогкому повітрі стояв сильний запах гарденій і барбекю. Він мандрував усією країною, від Чикаґо до Детройта, від Саванни до Чарльстона, устиг побувати