Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Латифа й Сета з криками:
— Фу! Харам! Тебе шайтан спокушає! — затулили вуха.
Тина вчинила за їхнім прикладом. Зуля засміялася, Кассі підсунулася ближче, а я думала, як усе це запишу, і намагалася ні слова не пропустити.
— Я хочу кохатися з Хасиком-забіякою! — зненацька випалила Заїра. — Тільки потрібно берегтися. Зрозуміло?
Може, вона чекала, що ми щось відповімо, але ми всі оніміли: це ж треба отаке морознути!
Заїра ще півгодини розповідала про свої фантазії, що і як у неї з Хасиком-забіякою буде, але потім я її все ж таки перебила.
— Звичайно, ми нікому не розповімо про тебе, — пообіцяла я. — Але коли всій нашій школі розповість про це сам Хасик-забіяка, ото буде ганьба!
— А мені начхати! — хоробро відповіла Заїра. — Я його кохаю.
Загалом, любий Щоденнику, я сьогодні багато від неї дізналася про секс. У нашій родині про таке ніхто не говорить.
Поля
17.09.
Я починаю новий зошит № 6. Мої пригоди не в Країні див. Нехай будеш ти щасливішим за попередні!
Заїра + Зуля + Сета + Кассі + Арина + Тина + я = Друзі.
Уранці першими до нашого класу на третьому поверсі прийшли: Кассі, Сета й Арина. Я саме підіймалася сходами слідом за ними. Тепер, коли я ходжу сама, без дворових дівчат-сусідок, то ніколи не спізнююсь.
Ось що постало перед нашими очима. На столі стояла пляшка з-під горілки, поряд лежала пробка від неї, помідори, крихти від хліба, цибулина (яку хтось погриз) і виноград. Словом, повний безлад!
Парти були перевернуті, смітник на підлозі, а на шкільній дошці написано: «Лур’є-Левиця, Лінда, Німа й Тара — повії і тварюки! Я вас ще трахну. Стережіться! 11-й клас». Ну й ще багато чого такого написано. Плюс картинки дуже паскудні. Це все про нашу круту банду дівчисьок, які після уроків залишались із хлопцями з 11-го класу.
Більшість народу в нашому 8-му «А» стали на бік банди й пообіцяли 11-му класу розбірки. А ми з Кассі вирішили все додати й відняти й подивитись на результат. І ось що вийшло.
По-перше, сьогодні вранці Лур’є-Левиця, Тара, Німа й Лінда з’явилися прямо на перший урок (!), а не в середині дня. Усі були з опухлими обличчями. Швидко прибрали всі недоїдки та пляшку. І мовчки стерли всі непристойності зі шкільної дошки. По-друге, який дурень стане приносити горілку й закуску, сам їстиме все це в нашому класі, потім розкидатиме шкоринки й писатиме імена дівчат?! По-третє, дещо можу довести саме я. Учора, хоча Лур’є-Левиця та її компанія клянеться й стверджує, що ні з ким не залишалися після уроків, я їх бачила особисто!
Ми з дівчатами збирали горіхи в шкільному дворі, а потім ходили на базар — купили насіння. Додому не хотілось, і ми грілися на сонечку. А коли години дві по тому йшли повз шкільний двір, далеко на лавці, серед дерев, я бачила Лур’є-Левицю, Німу, Тару й Лінду з якимись хлопцями.
Я не можу стверджувати, що хлопці ті були з 11-го класу. Відстань величезна — не роздивишся. Але я можу стверджувати, що уроки в школі дві години як закінчились, а наші бандитки не йшли додому!
Оце три факти. А факт є факт — тут уже нічого не поробиш. Особисто моя думка така: учора Лур’є-Левиця, Тара, Німа й Лінда з невідомими мені хлопцями (з 11-го класу), після того як інші школярі розійшлися по домівках, повернулися до нашого класу. Поїли. Випили. А коли хлопці стали до них чіплятися, дівчата втекли! Ті розлютились і, щоб їх знеславити, написали непристойності на шкільній дошці. Але оскільки я не Шерлок Холмс, це лише мої припущення.
Поля
18.09.
Я на ринку. Торгівля не йде зовсім. Але я купила собі стаканчик морозива.
І ще: вчора Мага написав на шкільній стіні: Мага + Поліна = Love.
От зараза!
20.09.
У мами болить апендицит. Доведеться, мабуть, вести її в лікарню. Вона боїться. Думає, що поголодує і мине.
Арина сьогодні в школу не з’явилась, і я сиділа на її місці. Бо мій стілець пропав. Побилася з хлопцем із класу. Його звати Сулім. Він мене смикнув щосили за заколку, ну ми з Зулею за ним. А він мені руку викрутив і знов тікати. Я його наздогнала і стусанів надавала. Після цього Сулім пообіцяв мене зарізати зі старшим братом. Аліхан, Кассі й Зуля кинулися, його скрутили і змусили просити пробачення. Сказали, що пустять його собакам на корм, якщо він мене ще хоч пальцем зачепить.
Аліхан їде від нас до Москви — столиці Росії. Його батьки не хочуть жити в Чечні — кажуть, тут бардак.
Маги сьогодні не було.
П.
21.09.
У школі не була. На ринку торгувала, ходила з коробкою товару. Спочатку торгівлі не було, а потім пішла. Бачила Арину. Вона теж торгувала.
Завтра встану раніше, зайду до Заїри. Разом підемо до школи. Сусід Рамзес учора сказав, що ми — красуні. А моя мама нам сказала, щоб ми йому не вірили. Цей хлопець уже прославився в нашому дворі тим, що впіймав дівчинку з четвертого поверху, дочку тьоті Федоти, і стягнув з неї труси. Дочку тьоті Федоти звати Ліка. Має 15 років. Це наші сусіди-росіяни. Ліці вдалося втекти. Вони тепер із Ґрозного виїхали. Бояться тут жити.
А на мою думку, Рамзесові треба було набити пику, а ніяк не мовчати або тікати.
Поля
22.09.
Із цієї школи дурної треба йти, поки не пізно! Ні уроків, ні вчителів! Нічого.
Я переконалася, що з Заїрою краще не дружити. Вона поводиться зухвало: сестру, яка старша за неї на двадцять років, називає «сука, блядь, сволота», посилає її куди схоче.
Зі старою матір’ю лається — страшно слухати. Моя мама ще говорить, що я, трапляється, погано поводжуся! Подивилася б вона на Заїру і її стареньких батьків-чеченців, що вони терплять!
Через Хасика-забіяку Заїра зовсім з глузду з’їхала. Дуріє! Ми з Тиною просто чудуємося через її дурниці.
У мами знову болить правий бік. Апендицит. Піду-но я робити вправи з йоги.
П.
Ми з мамою торгували. Купили їжі. Грошей завжди вистачає на один раз — поїсти макаронів або рису.
У школі билася. Мені «забили стрілку» за школою. Тина, худенька маленька дівчинка-чеченка, прийшла і стала поруч зі мною, хоча я її не кликала. Ми билися разом проти старшокласників, які загрожували мене прибити за «погане російське ім’я». Словом, ми
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.», після закриття браузера.