Читати книгу - "Москва Ординська. Книга друга"

— Казанське ханство,

— Кримське ханство,

— Астраханське ханство,

— Ногайська Орда тощо.

Саме в ці роки було створено й Касимівське ханство для середнього сина Улу–Мухаммеда–Касима. А на сході Джучі–улуси з’явились:

— Казанське ханство,

— Сибірське ханство і т. д.

Терени православної частини Золотої Орди, звичайно, не могли називатися ханствами чи ордами, тому й отримали назви князівств, а їхні володарі — Великих князів, як от:

— Велике Московське князівство,

— Велике Тверське князівство та інші, незначні.

Про весь цей поділ (розпад) поговоримо пізніше.

Зазначимо: і в мусульманській частині Золотої Орди, і в християнській титул Великого хана чи Великого князя отримували тільки нащадки роду Чингісхана: у першому випадку — мусульманського віросповідання, у другому — православного. Приклад — хан Сеїд–Булат, у хрещенні — Симеон Бекбулатович.

Сучасна російська історична наука зазначає: «Даже лишившись престола в Касимове, которым не мог владеть христианин, Симеон сохранил за собой царский титул…».

Поговоримо ж про хана Улу–Мухаммеда і його часи послідовно. Розпочнемо оповідь від останніх років життя хана Тохтамиша. Хоча професор М. Г. Сафаргалієв чітко зазначав:

«Источники, рисующие намгдеятельность Тохтамыша в 1399–1405 гг. до нас не дошли» [14, с. 181].

А чому не дійшли — ми знаємо: Москва чи приховала, чи знищила.

* * *

Уже розповідалося, що хан Тохтамиш, найпевніше, загинув, захищаючи Москву від навали Едігея, бо похований у Московському Кремлівському Архангельському Соборі під іменем Василя Дмитровича. Треба звернути увагу: спалення Москви Едігеєм в історичних джерелах подається під 1407 і 1408 роками — це ті ж роки, коли настала смерть хана Тохтамиша.

Не міг Тохтамиш тікати в Сибір, за Урал, де були свої, сибірські, хани із родів Орди (Ічена) і Шайбана. Там мешкали інші татарські (тюркські) роди, які не мали нічого спільного з ним. Тому підтримки сибірських татарських родів знайти там він не міг.

Надзвичайно дружніми були стосунки Тохтамиша з Великим Литовсько–Руським князем Вітовтом, вони разом у 1397–1399 роках кілька разів ходили військовими походами на ворогів хана — Тимур–Кутлука та Едігея. Союз Вітовта з Тохтамишем не закінчився 1399 роком. Є давнє джерело — спогади іспанця Клавіхо «Дневник путешествия ко двору Тимура в Самарканд в 1403–1406 гг.», де він пише: «Тохтамыш, император татарский и Тимурбек помирились и стали вместе стараться обмануть этого Эдигея» [14, с. 181].

Тобто на 1403 рік у хана Тохтамиша існували воєнні договори як із Вітовтом, так із Тимуром, проти головних ворогів: Едігея та його роду — мангитів.

Звичайно, Едігей ніяких військових походів проти Тохтамиша у 1400–1405 роках вчинити не міг. Бо за його улусом, а це більша частина сучасного західного та північного Казахстану, дуже пильно стежив емір Тамерлан із Самарканда.

А Тимур–Кутлука у 1400 році не стало. Напевно, був знищений. Є всі підстави вважати, що у 1400–1406 роках Великим ханом Золотої Орди був Тохтамиш. Клавіхо жодним словом не обмовився про інших «татарських імператорів», окрім Тохтамиша та його ворога — «мангитського еміра Едігея». Тому й наніс Едігей свій підступний удар Тохтамишу та Москві тільки чи 1407, чи 1408 року, після смерті Тимура. Бо іспанець Клавіхо у своєму «Дневнике…» ні про смерть Тохтамиша, ні про похід Едігея на Золоту Орду в 1406 році не знав. Це треба мати на увазі.

Варто також пам’ятати, що один із синів Тохтамиша був одружений з донькою Вітовта. Напевне той, який отримав у спадок від Тохтамиша Московське князівство. Звичайно, Вітовт не міг віддати заміж доньку за мусульманина, тож обоє, і син Тохтамиша, і донька Вітовта одночасно прийняли православну віру.

Всі ці твердження можна перевірити. Хан Тохтамиш був 1355–1360 року народження. Не будемо з цього приводу наводити цитат. У кого є бажання, може звернутися до книги М. Г. Сафаргалієва «Распад Золотой Орды», сторінки 138–139.

Від старшої дружини Тавлін–беку у Тохтамиша до 1387 року народилося «шестеро дітей» — із них п’ятеро синів і донька. Ось їх тюркські імена: Жалал–ад–дін (Зелені–Салтан), Кепек, Керим–Берди, Жабар–Берди, Кадир–Берди, Жаніка (донька).

На час смерті Тохтамиша, усі його сини від старшої дружини, які мали право, наслідування царського трону в Золотій Орді, були дорослими. Наймолодший із них Кадир–Берди на 1408 рік досяг 20 років.

У 1413–1414 роках (за московськими офіційними джерелами — у 1412 році) у Великого Литовсько–Руського князя Вітовта перебував з візитом французький лицар Гільбер де–Ланноа. Він засвідчив: «Из Трок я приехал в. одно селение и замок, называемый Позурь, лежащий на реке Маммель (Неман), которая есть очень большая река; этот замок очень велик, весь из дерева и земли и укреплен самым положением своим; одной стороной на очень обрывистой горе, другой стороной расположен на ровной земле. И там в этом замке я нашел герцога Витовта, князя Литвы, его жену и дочь, жену… (князя. — В. Б.) Московского и дочь его дочери» [147, с. 30].

Київський професор Ємельянов переконливо пояснив чому відвідини Гільбера де–Ланноа відбулися саме в 1413–1414 роках: у 1412 році лицар Л анноа перебував у Парижі, а до Пруссії вирушив тільки навесні 1413 року, коли приймав участь у прусському поході на поляків.

Одночасно польський хроніст Длугош засвідчив перебування доньки Вітовта Анни у Литві в 1412 році. Що свідчить про її постійне проживання у Литві, при батькові під час смути в Золотій Орді (1412–1416 роки), коли із п’ятьох синів Тохтамиша четверо старших загинули.

Зятем Великого князя Вітовта, напевне, був молодший син хана Тохтамиша. І саме його син, що народився у 1412–1416 роках, у Литві, згодом посів Московський великокнязівський стіл з іменем — Василь II, або Василь Темний.

Цікаво зазначити, що під час других відвідин Великого Литовсько–Руського князя Вітовта, уже в якості посла королів Англії та Франції у 1421 році, Гільбер де–Ланноа зустрічався за великокнязівським столом з його зятем — «татарським князем».

Послухаємо: «Оттуда я (отправился и) поехал в один русский город, по имени Бельц, к княжне Мазовецкой, которая оказала мне почести и прислала в мой отель много разного рода жизненных припасов. Она была сестра короля Польского. Я проехал через Нижнюю Русь и прибыл к князю Витольду (Витовту. — В. Б.), великому князю и государю Литовскому, которого я нашел в Каменце (Білоруському. — В. Б.) на Руси, вместе с женой и в сопровождении татарского князя и многих других князей, и княгинь, и рыцарей (бывших в большом количестве)» [147, с.