Читати книгу - "Третя світова: Битва за Україну"

підписані у 2009 році контракти між «Нафтогазом України» та «Укртрансгазом» про закупівлю технічного газу, що визначали ціну за газ та аудиторський звіт міжнародної аудиторської компанії «Ernst & Young» щодо діяльності НАК «Нафтогаз України» за 2009 рік. Проведений аудит засвідчив відсутність збитків у «Нафтогазу України» по «технічному газу» при реалізації домовленостей між Україною та Росією. Ці важливі документи, проте, так і не були долучені до справи. Замість них суддя взяв до уваги «комісійну довідку з окремих питань фінансово-господарської діяльності НАК «Нафтогаз» за 2008–2009 рік», складену за вказівкою Азарова групою експертів без залучення міжнародних незалежних аудиторів. До справи не були долучені також документи, представлені екс-міністром економіки Проданом, які свідчили про те, що жодних директив Кабміну не існує. Натомість були видані «директиви» прем'єр-міністра Тимошенко, що допускається законом.

Генеральна прокуратура будувала свої звинувачення на тому, що регламент Кабінету міністрів не передбачає за прем'єр-міністром права видавати особисті директиви. Тому Тимошенко судили не тільки «за порушення закону», а й за «дії, які в законі не описані як дозволені». Хоча у перебігу судового розгляду виявили, що на документах, виданих екс-голові «Нафтогазу України» Дубині, було написано тільки слово «директиви» (без слова «уряду»), а внизу стояв підпис Тимошенко як прем'єр-міністра.

В судовому процесі у вересні 2011 року оголосили невелику перерву «для ознайомлення з матеріалами справи». Політичні аналітики вважали, що це було пов'язано з переговорами України з ЄС, які тоді проводилися у зв'язку з підготовкою договору про асоціацію України з Європейським союзом. Європейська комісія висунула однією з умов такого підписання «припинення переслідування опозиції» та зокрема Юлії Тимошенко. Пункт цей залишався одною з важливих вимог ЄС до політичного керівництва України під час всього переговорного процесу про асоційоване членство країни в ЄС.

11 жовтня 2011 року суд визнав Тимошенко винною за частиною 3 статті 365 Кримінального кодексу України (перевищення влади та службових повноважень) та засудив її до семи років ув’язнення із забороною обіймати державні посади протягом трьох років після відбуття покарання. Суд також задовольнив цивільний позов «Нафтогазу України», який вимагав у Тимошенко компенсації збитків, нанесених цій компанії внаслідок підписаних угод у січні 2009 року на суму 189,5 млн доларів США. Тимошенко ж заявила, що її судять не за підписання угод, а за те, що в результаті їх підписання усунули посередника «РосУкрЕнерго». Одночасно Янукович захотів знищити свого політичного противника та можливого конкурента на президентських виборах 2015 року. Янукович назвав арешт Тимошенко «прикрим випадком», який заважає європейській інтеграції України, й цим обмежився, не згадавши, що вирок зачитував призначений ним суддя.

Харківські меморандуми 2010 року

Запроторивши Тимошенко за ґрати, Янукович активно взявся за зовнішню політику. Спершу він вирішив віддячити Росії за підтримку в президентських перегонах, тому 21 квітня 2010 року без попереднього обговоренням з парламентом України чи громадськістю Янукович підписав у Харкові з президентом Російської Федерації Дмитром Медведєвим так звані Харківські меморандуми, що передбачали кардинальні зміни щодо умов договору про перебування Чорноморського флоту Росії в Криму.

Харків обрали місцем для підписання угод не випадково. В народі Харків давно іменувався «столицею українсько-російських відносин» через проведення там регулярних зустрічей перших осіб обох країн. І цього разу «першу столицю України», що знаходилась на Сході, що політично підтримував Януковича, знову обрали місцем для підписання важливих зовнішньополітичних документів.

Переговори заторкували широкий спектр питань двосторонніх відносин, але головними з них були взаємопов'язані домовленості щодо газу та Чорноморського флоту. Відповідно до доповнення до контракту від 19 січня 2009 року, підписаним ще Тимошенко, Росія пішла на поступки в ціні на газ, погодившись знизити ціну на 30 %, але не більше ніж на 100 доларів за тисячу кубометрів. Формально кажучи, знижена була не ціна, а митні платежі, які Україна тепер не повинна була платити Російській федерації. Щоправда, для зниження митних платежів потрібне було рішення уряду Росії, а його так і не прийняли. Крім того, в угоді вказувалося, що фактична ціна на природний газ, що поставляється в обсязі понад 30 млрд кубометрів у 2010 році та 40 млрд кубометрів на рік, починаючи з 2011 року, зниженню не підлягає. Проте фактична ціна в документі не була зафіксована, тому сторони могли в майбутньому її коригувати.

Реально ця ціна була ідентична тій, про яку на 2009 рік у свій час домовилася Юлія Тимошенко, посаджена Януковичем у в'язницю. Але Тимошенко наполягла на взаємоув’язці ціни на газ з ціною на транзит російського газу через Україну — підвищення ціни на газ вело до автоматичного підвищення цін на його транзит. У «Харківських меморандумах» Януковича цей пункт був відсутній. Щоправда, Янукович наполіг, щоби з газового контракту 2009 року було вилучено пункт 6.6, який припускав штрафні санкції для України, якщо вона придбає газу на 6 % менше місячного обсягу поставок[42].

З порушенням дипломатичного протоколу «Доповнення» було підписане тільки російською мовою, а не російською та українською — офіційними мовами обох країн. Суттєвих змін до підписаної у 2009 році Юлією Тимошенко загальної угоди не внесли. Проте, в обмін на незначні комерційні поступки в газовій угоді, Янукович зробив важливі стратегічні поступки у питанні щодо Чорноморського флоту, пішовши на порушення 17-го пункту Конституції України, який недвозначно вказував, що «на території України неможливе розміщення іноземних військових баз».

Варто зазначити, що всі попередні президенти України, за винятком Ющенка, закривали на це очі в обмін на непрозорі схеми українсько-російських газових домовленостей. Ющенко чітко поставив питання про те, що 28 травня 2017 року, після закінчення терміну базування російського Чорноморського флоту, всі об'єкти його дислокації (а їх було понад 4600) повинні перебазуватись на територію Росії. Це обійшлося б російському бюджету (за оцінками експертів) приблизно в 10 млрд доларів. Україна ж одержувала від Росії в рахунок оренди за базування російського Чорноморського флоту 100 млн доларів щорічно. За 10 млрд вона могла залишатися в Криму ще ціле століття.

Відповідно до нової угоди, затвердженої президентом Януковичем, термін оренди російським Чорноморським флотом (ЧФ) баз в Севастополі продовжувався на 25 років, аж до 2042 року. Також російська сторона отримувала дозвіл на модернізацію застарілої частини флоту, поставленої на бойове чергування ще за радянських часів. Головна проблема ЧФ для Росії полягала в тому, що російський флот в чорноморській акваторії мав серйозні обмеження в тоннажі через встановлені Туреччиною обмеження при проходженні військових