read-books.club » Сучасна проза » Мелодія кави в тональності сподівання 📚 - Українською

Читати книгу - "Мелодія кави в тональності сподівання"

150
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мелодія кави в тональності сподівання" автора Наталія Гурницька. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 45 46 47 ... 69
Перейти на сторінку:
спальні, понад міру гостро відчувалася самотність і занадто важким тягарем лягали на душу спогади. Напевно, доведеться перебратися спати в будуар. Сьогодні переночує там на канапі, а завтра треба наказати, щоб туди принесли старе односпальне ліжко. Нехай трішки втихнуть емоції і звикнеться до маєтку. Тоді можна буде спробувати перебратися спати сюди. Анна вийшла зі спальні, пройшла в іншу частину будинку і зазирнула в канцелярію. Вікна канцелярії виходили у внутрішній двір та на господарські будівлі садиби, а ще ця кімната мала другий, цілком осібний, вхід для відвідувачів-прохачів. Тут Адам розмовляв з управляючим, вів господарську книгу, перевіряв цифри та звіти, писав ділові листи, приймав орендарів, клієнтів і прохачів, віддавав розпорядження прислузі, читав часописи та листи. Розуміла, що й цю частину роботи їй тепер доведеться взяти на себе, і трохи непокоїлася. Чи стане їй мудрості, досвіду та вміння для цієї суто чоловічої роботи? Зрештою, вагатися чи уникати такої роботи – це теж не вихід у її ситуації. Войцех навіть не намагається вчитися вести господарські справи. Йому лише гульки та карти в голові. Добре, що хоч у борги великі не залазить, проте декілька разів таки доводилося виділяти гроші на його картярські програші.

Вона важко зітхнула. Ні, від нього роботи в маєтку не дочекаєшся. Може, коли нагуляється, посерйознішає та одружиться зі спадкоємицею хорошої фамілії, тоді й візьметься за господарювання, а наразі їй доведеться давати всьому раду самій. Не святі горщики ліплять, і жінці так само доступно все, що робить у маєтку господар. Це ж не важка фізична праця, а лише вміння хазяйнувати так, щоб отримати прибуток. Опустити руки та сказати, що вона нерозумна жінка, і тому їй нізащо з цим не впоратися, легко. Але чим це їй допоможе? Абсолютно нічим. Дітей треба годувати і ставити на ноги, а після смерті Адама це крім неї зробити нікому. Нема сенсу забивати собі голову сумнівами. Якщо людині справді чогось дуже треба і нема на кого перекласти роботу, то вона швидко перестає байдикувати чи вдавати нездатність виконувати цю роботу. Легко відкидає сумніви чи відмовки, закасує рукави і мовчки береться до справи.

Анна обвела поглядом канцелярію. Просто умебльована, вона нічим не вражала. Звичайний письмовий стіл, шафа для паперів, вогнетривкий сейф для важливих документів, стільці для клієнтів та відвідувачів, комод для дрібних речей, фотель перед каміном, барометр із ртутною трубкою, термометр для вимірювання температури на вулиці, дві крушуарки[53] по кутах. Все аскетично і зручно. Саме так, як завжди любив Адам.

Не втримавшись, Анна зазирнула ще й у кабінет чоловіка. Ця кімната була суміжною з канцелярією, проте не мала виходу на вулицю, а лише другі двері в коридор. Тут Адам теж проводив левову частку свого часу. У кабінеті навіть запах його тютюну досі не вивітрився, а в заскленій шафі є ціла колекція файок.[54] Воно й не дивно, Адам завжди курив лише тут. Добре виховання не дозволяло йому курити при дамах, а в житлових кімнатах вона й сама не дозволяла йому диміти файкою.

Як гарна господиня почувалася зобов’язаною слідкувати, щоб у помешканні гарно пахло і не соромно було запросити гостей. Підлогу наказувала посипати дрібно порізаним аїром, у спальні розбризкувала пахучу олійку, у салоні використовувала спеціальні порцелянові посудинки з дірочками і наповнювала їх сушеними квітами та пижмом, а всю постіль та білизну перекладала маленькими полотняними мішечками, у які вкладала сушену лаванду, запашну гвоздику і кору кориці. Дух тютюну вносив би дисонанс у цю приємну мелодію запахів. Це ж не корчма, а родинний дім. У товаристві взагалі куріння тютюну в кімнатах відкидають як поганий смак.

Анна постояла в нерішучості біля кабінету Адама, але таки переступила поріг. Знала ще у Львові, що їй нелегко буде сюди зайти, проте розуміла, що мусить це зробити. Для того щоб прийшло майбутнє, треба навчитися жити поряд із найболючішими спогадами з минулого. Та й кабінет Адама – це таки не спальня. Тут їй засинати щовечора не треба, то й душевний спокій не такий важливий. Можливо, з часом спогади про життя в маєтку з Адамом відболять і вона навіть до спальні перебереться. Час. На все потрібен час.

Анна ступила декілька невпевнених кроків досередини і зупинилася біля заскленої шафи з мисливською зброєю та ловецьким знаряддям. Замислено торкнулася дверцят. Колись Адам дуже пишався цією колекцією зброї, але зараз їй треба якомога далі все це заховати. Не приведи Господи, малий Адась зацікавиться цією шафою і полізе щось звідси добувати. Хтозна, що і як тут зберігається. Адам цілком міг залишити зарядженими декілька рушниць. Безпека родини в нього була на першому місці. Якщо б у маєток заліз грабіжник чи, не приведи Господи, сталися б заворушення селян, то він би мав під рукою заряджену зброю. Треба взагалі уважно слідкувати за малим Адасем у маєтку. Побут тут не пристосований до появи маленької дитини. Коли вони з Адамом від’їздили з садиби, то не сподівалися ані на народження дитини, ані на те, що Адам більше ніколи сюди не повернеться.

Зачинивши за собою двері на ключ, Анна попрямувала до дитячих. Для дівчаток тут були обладнані власні дівочі кімнати. Шпалери з малюнком польових квітів, пофарбовані набіло меблі, однакове покриття туалетного столика, маленькі жіночі секретери, засклені шафи для книжок і дівочих дрібничок, канапи для відпочинку та сентиментальні образочки на стінах для краси. Кімнати Елі, Ясі і Люцини різнилися хіба кольором шпалер, а ще кількістю та виглядом дрібничок, які доповнювали інтер’єр. Для Елі кімнату облаштували в рожевому кольорі, для Ясі – у кремовому, а для Люцини в її улюбленому небесному. Марися тепер теж мешкатиме в подібній кімнаті. Тільки колір шпалер зелений.

Для Адася і його няні Анна теж виділила окрему кімнату, проте її облаштуванням ще мусила зайнятися. Наразі тут поставили лише ліжка для Адася та пані Стасі, маленький секретер, декілька стільців, а за ширмою мийник із мармуровою плитою та шафкою для відра. На підлозі розстелили килим, а на стіні над головою сина Анна повісила образочок Ангела-хоронителя і Матері Божої з дитям. Ще щось зробити за один вечір їй не вдалося. Завтра за цілий день можна встигнути більше.

Анна навшпиньках підійшла до синового ліжечка. Адась безтурботно спав на спині, ледь повернувши голову набік, і виглядав уві сні ще зовсім маленьким. Майже як немовля. Такі ж округлі щічки, маленький носик і м’яке волоссячко. Невже колись і Адам був таким же маленьким, як зараз його

1 ... 45 46 47 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мелодія кави в тональності сподівання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мелодія кави в тональності сподівання"