Читати книгу - "Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту"

лиш горстка люду з князем із дому Давида: дехто чинив угодне, а дехто множив гріхи. 17 Єзекія укріпив своє місто і воду провів до нього, пробив залізом скелю й поробив на воду ритви. 18 За днів його рушив Санхериб, та відійшов, Равшака пославши, -той же руку підняв на Сіон і в гордині вихвалявся вельми. 19 Затремтіли серця в них і руки, мов породіллю, схопили їх болі: 20 візвали до Господа, до Милостивого, простягнувши до нього руки, - і Святий швидко з неба їх вислухав та й спас рукою Ісаї. 21 Він ударив на асирійський табір, і винищив їх його ангел. 22 Бо Єзекія чинив Господеві вгодне, і в путях Давида, свого батька, скріпився, - як ото Ісая пророк заповідав, у видіннях своїх великий та вірний. 23 Відступило за днів його сонце, -і цареві життя він продовжив. 24 Він бачив майбутнє духом могутнім і втішав сумних на Сіоні. 25 Аж до вічности об'явив він прийдешнє і приховане, заки воно збулося!

49. Йосія 1-7; пророки 8-10; Зоровавел та Ісус, син Йоцадака 11-12; Неємія й інші 13-16

1 Пам'ять про Йосію - мов благовонна суміш, зготована способом мироварським: в устах усіх вона, мов мед, солодка і - наче музика на бенкеті: 2 був добронаставлений, народ навертавши, ще й осоружне беззаконня викорінив. 3 Він своє серце спрямував до Господа, а за часів нечестя - скріпив благочестя. 4 Поза Давидом, Єзекією та Йосією - всі вони вельми себе спроневірили; тим то, покинувши закон Всевишнього, царі юдейські прийшли до занепаду: 5 віддали вони іншим свою потугу, і славу свою - народові чужому. 6 А ті спалили святе вибране місто, геть спустошили його дороги, - 7 за словом Єремії, яким вони нехтували, а який вже в лоні матері був посвячений на пророка, - щоб викорінювати, руйнувати й нищити, а й для того теж, щоб будувати й насаджувати. 8 А й Єзекиїл побачив видиво слави - його показано йому на колісниці херувимів, 9 він бо звістив про повідь ворожу і був для тих добрий, чиї стежки - прямі. 10 Про дванадцятьох же пророків: хай їм кості розквітнуть з могили, бо вони Якова втішали й спасли його вірою сподівання. 11 Як Зоровавела нам звеличити, що мов печатка на правиці? 12 А й Ісуса, сина Йоцадака? Дім Божий за днів своїх здвигли й збудували вони святиню Господеві, яка на вічну славу призначена. 13 Та й про Неємію пам'ять велика - він вивів нам повалені мури, поставив ворота й засуви, відбудував нам наші доми. 14 Нікого на землі не створено таким, як Еноха: він бо забраний був із землі. 15 Ніхто не вродився таким, як Йосиф - провідник братів, підпора народу: кості його були в пошані. 16 Сим та Сет між людьми були славні, та Адам - понад кожне живе створіння.

50. Первосвященик Симон 1-21; заклик хвалити Господа 22-24; заключення 25-29

1 Симон, син Онії, первосвященик, за життя свого полагодив храм і за днів своїх укріпив святиню. 2 Подвійного муру висоту спорудив він, підмурівок стрімкий в огорожі храму. 3 Водозбір було за днів його висічено - ставок великий, неначе море. 4 Зберегти старавшися свій народ від занепаду, місто укріпив він на випадок облоги. 5 Який же гарний був він, оточений народом, виступивши з-поза святилища завіси! 6 Як рання зоря між хмарами, як місяць у повні, 7 як сонце, що сяє на Всевишнього святиню, як веселка, що виблискує в оболоках слави, 8 як троянди квіт весною, як лілея при джерелах водних, як парость ладан-дерева за літньої пори, 9 як вогонь і куріння в кадильниці, як посуд із кутого злота, оздоблений різним цінним камінням, 10 як та маслина, що плодами рясна, як кипарис, що аж до хмар височіє! 11 Коли він зодягався у шати пишні й вбирав на себе прекрасні оздоби, й до вівтаря священного сходив угору, - то він прикрашав святині огорожу. 12 Коли з рук єреїв він брав частки жертв, стоявши сам при вівтаря вогнищі, оточений навколо вінком братів, неначебто паростками кедрів ливанських, неначебто стовбурами фінікових пальм, 13 усі ж сини Арона у славі своїй, Господні офіри в руках тримаючи, перед сукупною громадою Ізраїля стояли - 14 аж до закінчення служби на вівтарях, щоб прикрасити жертву Всевишньому Вседержителеві, 15 а він простягнув свою руку над чашею й виливав дещо виноградної крови, возливав із неї на вівтаря підніжок для приємного запаху Всевишньому Всецареві. 16 Тоді сини Арона підносили голос, у ковані сурми сурмили, і луна від того далеко розносилась, на спомин перед Всевишнім, 17 тоді й весь народ суцільним чином негайно ниць до землі припадав, воздавши поклоніння Господеві своєму - Вседержителеві, Богові Всевишньому. 18 І співаки звеличували його голосами своїми, і в гомоні потужному той спів був солодкий, - 19 і народ благав Всевишнього Владику, молитву заносив перед Милосердним, аж поки Господня служба тривала і поки не закінчувалось те священодійство. 20 Тоді він сходив униз, свою руку підносив над синів Ізраїля сукупною громадою, устами вирікав благословення Господнє й іменням його возносив славу, - 21 і народ удруге на коліна падав, щоб від Всевишнього благословення прийняти. 22 Тепер же благословіте Бога всесвіту, що чинить усюди великі речі, дні наші збільшує з материнського лона й вчиняє з нами за своїм милосердям. 23 Хай би він дав нам сердечну мудрість серця, хай мир настав би за наших днів - в Ізраїлі на віки вічні! 24 Хай милосердя його з нами вірно перебуває, і хай за днів наших нас він визволить! 25 Двоє народів моїй душі неприємні, третій же навіть і не є народом: 26 ті, що на Сеїр-горі, також філістимляни, ще й дурний народ, що живе в Сихемі. 27 Розумне й розсудливе повчання виписав у книзі цій Ісус, син Сираха, сина Єлеазара, з Єрусалиму, ізливши дощем свого серця мудрість. 28 Щасливий той, хто вправлятиметься в ній, і хто до серця її