Читати книгу - "В оточенні ідіотів, або Як зрозуміти тих, кого неможливо зрозуміти"

Багато років тому я проводив конференцію на тему продажів — тоді мені довелося працювати з продавцями, підвищуючи ефективність їхніх вмінь. Один із учасників практично не випускав з рук свій мобільний, а тому я — ввічливо та обережно — попросив відкласти мобільний до перерви. На обличчі цієї людини з’явилася напруга, і вона не промовила ні слова. Чоловік не відповідав на програмні питання і не брав участі в загальному обговоренні. Врешті-решт до кінця дня він так і не доторкнувся своєї ручки, а коли я запитав, у чому ж проблема, ця людина просто знизала плечами.

Крім того, він продемонстрував найгірший результат, який я коли-небудь отримував від учасників тренінгів. І хоча ми мали ще п’ять днів конференції, саме перший став для нього визначальним — він відмовився працювати далі. На його думку, він ще не зіштовхувався з настільки грубим некомпетентним консультантом, і я ніби вставив ніж йому в спину. Зрозуміло, що насправді поведінка цієї людини була абсолютно безпідставною, особливо враховуючи нашу домовленість не використовувати мобільні пристрої під час занять. Втім, все це не мало ніякого значення — ЗЕЛЕНИЙ залишався при думці, що своїм зауваженням я глибоко образив його, і він провчив мене єдиним з можливих шляхів — ставши максимально пасивним. Я зателефонував йому після занять, у різкій формі пояснивши, що так справи не вирішуються. І, знаєте, він не тільки визнав свою інфантильність, але й попросив — я майже впевнений — пробачення.

Висновок: якщо ви збираєтеся прокоментувати поведінку ЗЕЛЕНОГО, переконайтеся в безневинності форми, в якій ви представляєте ваші слова. Наприклад, якщо коментар містить критику, переконайтеся, що в кімнаті ви лише вдвох. Впевніться, що ваш ЗЕЛЕНИЙ співрозмовник розуміє, що ми поважаєте його навіть попри сказане. Ви просто вірите, що він та група (робочий колектив, спортивна команда, сім’я) запрацюють більш ефективно, якщо він візьме до уваги деякі нюанси у своїй поведінці. Не запитуйте, що він міг би зробити для цього, говоріть прямо та конкретно. Імовірно, що він і сам відчуває свої недоліки, проте ніколи не почне важливу розмову першим — тож ініціативу повинні проявити ви.

Раніше було набагато краще. Набагато

Одна з моїх наулюбленіших групових вправ, якщо ми говоримо про зміни в характері — попросити піднятися всіх, хто боїться перемін. І хоча траплялося, що хтось все-таки підіймався, зазвичай учасники не виділяються.

Чому? Оскільки ми розуміємо, що повинні змінюватися, ми маємо не відставати від нововведень. Неможливо заперечувати, що більшості людей не подобаються зміни, однак прийняття цього факту відбувається виключно на підсвідомому рівні. Ми терпеливо сидимо, щоб показати, що ми не відмовляємося від необхідності змінюватися. До того ж люди навколо теж не встають.

Моє наступне питання: хто вважає, що інші в групі бояться змін? І тоді я прошу тих, хто так думає, піднятися. Несподівано встає ціла група, всі учасники трохи кумедно переглядаються одне з одним. Отож хто ті люди, які не приймають змін? Відповідь: всі інші. А враховуючи те, що змінюватися потрібно саме людям навколо, я особисто нічого робити не зобов’язаний.

Висновок: ця проблема широковідома, адже в темпераменті більшої частини населення домінує зелений колір. Саме ця причина слугує відповіддю на те, чому ми не здатні приймати зміни з розпростертими обіймами.

Все нове — зло, з яким потрібно боротися дуже категорично

Найгірші зміни — ті, що потребують швидкої перебудови. Чим швидше, тим гірше. Отже чим швидше змінюється суспільна парадигма, тим важче доводиться всі противникам нового. Підтвердження цьому з’являються регулярно. ЖОВТІ та ЧЕРВОНІ впроваджують нові порядки, ЗЕЛЕНІ та СИНІ — а їх, нагадую, більшість — намагаються втриматися на цій хвилі. Напруга лише зростає.

Висновок: якщо хочете, щоб ЗЕЛЕНІ погодилися на зміни, запасіться терпінням. Ви маєте розкласти повний процес на деталі, протягом кількох тижнів акцентуючи увагу на необхідності та розкриваючи всі ризики. Важливо пояснити кожну деталь, при цьому потрібно усвідомлювати, що ЗЕЛЕНІ не будуть робити ніяких заміток, а тому доведеться повторювати все знову й знову. Доки інформація не буде засвоєна. Група має отримати можливість самостійно прийти до цього рішення, та це довгий і багатогранний процес. Паралельно ви самі повинні усвідомлювати, якою є ваша ціль, постійно нагадуючи, навіщо ви заварили все це. Наприклад, якщо ви ЧЕРВОНІ, ви кожного дня будете елементарно нав’язувати ЗЕЛЕНИМ вашу думку силою, а мені навряд чи треба знову пояснювати, що в такій ситуації простіше припинити всю затію. Це зекономить і час, і нерви людей навколо.

Хтось має взяти штурвал, якщо ми не потонемо

Відверто кажучи, ізольовані від усього, ЗЕЛЕНІ не виступають вродженими носіями лідерських якостей. Не в останню чергу це пов’язано з тим, що в багатьох випадках лідерство синонімічне до теми минулого розділу — «зміни», хоча й зовсім не означає, що у світі не існує хороших ЗЕЛЕНИХ директорів, — їх навпаки чимало, — однак трапляються вони все ж рідше за інших. При цьому форма їхнього керівництва відрізнятиметься від аналогічної в ЧЕРВОНИХ та ЖОВТИХ.

У принципі, не брати на себе відповідальність зручно. Думаю, кожному властива певна лінь. Ви почуваєте себе пасажиром на курорті, якщо не зобов’язані думати або приймати рішення за інших. І таку позицію (звісно, залежно від обставин) ЗЕЛЕНІ возвели в ранг мистецтва. Вони стороняться будь-якої відповідальності, тому що: а) це може призвести до конфлікту, якщо хтось не погоджується з вами; б) відповідальність тягне за собою додаткову роботу, що завжди неприємно. Ці люди будуть ухилятися від відповідальності так довго, настільки це взагалі можливо.

Відповідальність, на думку ЗЕЛЕНИХ, — тягар, що потребує стійкості духу та природженої активності. Та водночас вона свідчить про зрілість людини й починається з прийняття відповідальності за себе та своє життя. ЗЕЛЕНІ (і навіть деякі інші кольори) схильні до тенденції звинувачувати всіх і кожного, крім самого себе. Я знаю жінку, яка навіть мала відповідний список з іменами людей, яких вона могла звинувачувати, коли щось ішло не так. Вона звинувачувала уряд, опозицію, податкову, роботодавця, стан ринку, її освіту, її батьків, її чоловіка та її дітей. Інколи навіть погода «отримувала на горіхи» від неї. Словом, вона звинувачувала всіх і кожного, за винятком себе.

Що вона з цього отримувала? Незрозуміло. По-перше, вона не брала відповідальності на себе, оскільки завжди знаходився інший фактор, на який можна було все скинути. По-друге, їй не доводилося вирішувати свої проблеми власноруч, не доводилося змінювати щось. Пам’ятаю, як я попросив її пояснити, чому склалося так,