Читати книгу - "Як керувати рабами"

— Я вклав у цю справу стільки сил! — казав він. — Купую дешево і знаю, коли та як продати дорожче, причому я дуже поміркований та ощадливий.

До Рима він прибув хлопчиком-рабом із Азії й був фаворитом у свого господаря впродовж чотирнадцяти років. Із часом він почав керувати всім господарством і був названий спадкоємцем господаря, від якого й отримав спадок у належний час. За його словами, «неробство не приносить задоволення», тож він вирішив зайнятися якоюсь справою. Побудував п’ять кораблів, завантажив їх вином, та всі вони потонули на шляху до Рима. Він стверджує, що втратив на цьому тридцять мільйонів сестерціїв, але люди такого штибу зазвичай перебільшують. Потім він побудував судна більшого розміру та вищої якості й завантажив їх різними товарами: вином, солоним і сушеним м’ясом, бобами, пахощами, рабами. Каже, що за один рейс одержав прибутку на десять мільйонів сестерціїв, — вірити йому чи ні, вирішуйте самі,— а потім придбав величезний будинок, багато рабів і земельну ділянку.

Такий відвертий успіх новобагатьків є просто обурливим. Вам здається, що вони просто радітимуть свободі та відчуватимуть вдячність до римлян за те, що ті прийняли їх до своїх лав. Римський народ зробився своєрідним тиглем для чужоземців усіх мастей і колишніх рабів. Інколи тут навіть ігнорується величезна різниця в статусі між вільними і рабами. Відколи імператор Авґуст постановив, що до стану вершників[45] можуть належати лише ті, хто володіє сумами більшими, ніж чотириста тисяч сестерціїв, у цьому стані з’явилося повно багатих вільновідпущеників. Соціальні межі робляться настільки розмитими, що звільнені раби навіть примудряються потрапляти на високі виборні посади. Барбарій Філіп, наприклад, був рабом-утікачем, але його незаконно вибрали претором Риму. Це змушує замислитися, чи слід усі його декрети вилучити з законодавства, чи зберегти їх заради стабільності.

Звичайно, коли виявляється, що вільновідпущеники та раби торують собі шлях до державних посад брехнею та обманом, їх необхідно суворо карати. Один раб на ім’я Максим збирався ввійти до кабінету квестора, коли господар упізнав його та потягнув геть. Але Максим, виявляється, був наділений недоторканністю державного службовця. Натомість іншого такого самого вискочня, якому теж вдалося зробитися претором, було скинуто з Тарпейської скелі Капітолійського пагорба.[46]

У наші дні все стало таким хаотичним і непередбачуваним, найкращі традиції римської держави повсюди настільки ігноруються, що раби купують свою свободу і перетворюються на римлян за гроші, які одержали шляхом пограбувань, проституції та інших недостойних громадянина видів діяльності.

Мені відомі випадки обурення з боку місцевих громад, коли якийсь багатий колишній раб починає каламутити воду на їхній території. От що сталося поблизу мого маєтку в Африці. Звільнений раб на ім’я Хресим почав отримувати значно багатші врожаї зі своєї маленької ферми, ніж його сусіди з набагато більших ділянок. Його зовсім зацькували: люди почали говорити, що він якимось чином краде їхній врожай… Мабуть, за допомогою магії чи чаклунства. Відбувся суд, під час якого Хресим приніс на загальний огляд усе устаткування ферми і привів своїх рабів. Його знаряддя були в доброму стані й готові до використання, раби були здоровими, добре одягненими та доглянутими.

— Ось моя магія і моє чаклунство! — вигукнув він. — Але є ще один невидимий складник — це моя праця і мій піт, який я проливаю з раннього ранку й до пізнього вечора.

Його було виправдано одноголосно.

Правду кажучи, існує чимало звільнених рабів і їхніх синів, які досягли великого успіху в землеробстві. Ацилій Стенел, який був сином вільновідпущеника, славний тим, що виростив виноград на ділянці, не більшій від шістдесяти югерів[47] на території Номентума і продав цей виноградник за чотириста тисяч сестерціїв. Стенел ще й допоміг своєму другові Ремію Полемону, котрий не більш ніж двадцять років тому придбав за шістсот тисяч сестерціїв маєток у тому самому Номентумі, за десять миль від Рима. Відомо, який незначний прибуток буває у всіх приміських маєтках, а там він був іще нижчим, адже Полемон купив землю в занедбаному стані. Під керівництвом Стенела він відновив виноградники, угноїв землю та відремонтував будівлі. Результат виявився приголомшливим. Уже на восьмий рік він продав увесь урожай винограду за чотириста тисяч сестерціїв. Урешті-решт великий філософ і політик Сенека купив той виноградник учетверо дорожче від його початкової ціни всього лише через десять років дбайливого обробітку.

Ми також маємо визнати, що не всі відпущені на волю раби є грубими й неотесаними. Деякі з них мають дуже світлі голови, завдяки чому зробили свій внесок у наукові дослідження. Це сталося не лише тому, що освічені господарі використовували їх як читців і секретарів. Марк Антоній Гніфон, наприклад, народився в Галлії вільним, але був покинутий батьками і вихований як раб. Власник, що виростив його, дав йому освіту й звільнив. Кажуть, що Марк виявився дуже талановитим, був наділений унікальною пам’яттю, вивчив грецьку та латину, мав приємні та невимушені манери. Він ніколи не просив плати за свої уроки, замість цього покладався на щедрість учнів. Він навіть викладав у домогосподарстві, де виріс Юлій Цезар. Або от іще Стаберій Ерос, імовірно фракієць, якого було куплено на відкритому аукціоні, а потім звільнено через його любов до літератури. Він любив республіку, навчав убивць Цезаря — Брута і Кассія. І був наділений таким шляхетним характером, що за часів диктатури Сулли[48] безкоштовно вчив дітей тих, хто потрапив у немилість тирана. А ще був Леней, вільновідпущеник Помпея Великого і його супутник майже в усіх походах. Розповідають, що коли він був іще рабом, то втік із неволі та повернувся на батьківщину, де викладав літературу. Потім він надіслав своєму господареві ту суму грошей, яку той заплатив за нього, але господар звільнив його безплатно, оскільки мав добрий характер і був високоосвіченою людиною.

Вільновідпущеники родини божественного імператора також, безперечно, не належать до вульгарних парвеню. Їхня близькість до батька держави забезпечує їм особливе становище в суспільстві. Імператор їм платить, і вони часто накопичують величезні статки, а потім і самі стають рабовласниками. Музик Скуран, наприклад, був рабом Тиберія, але при цьому сам володів шістнадцятьма рабами. Вони виконували для нього різноманітну роботу — від обов’язків рахівника і кухаря до камердинера. Більше того, унікальність таких імператорських вільновідпущеників була визнана законодавчо за правління імператора Клавдія, котрий дозволив їм брати шлюб із вільними римлянами та дарував їхнім дітям римське громадянство. Прості раби, звичайно, були б жорстоко покарані, коли б мали зв’язок із римськими громадянами, а їхні діти залишалися б рабами. І є багато імператорських вільновідпущеників, які виконують