Читати книгу - "Смерть бере відпустку, Жозе Сарамаго"

бо вбивала його не я, То він, виходить, був не з цієї країни, отой месьє марсель пруст, запитала коса, Ні, з іншої країни, що зветься франція, відповіла смерть, і в її словах чулися певні нотки смутку, Хай на потіху, що це не ти його вбила, кралечко моїх очей, тобі прийде боже благословення, спробувала розрадити її коса, Я не сумую за тим, що не я його вбила, Тоді за чим, Не можу цього пояснити. Коса недовірливо подивилася на смерть і постановила змінити тему, Де ти знайшла те, що на тобі, запитала вона, Там за дверима є з чого вибрати, то такий собі склад чи театральний ґардероб, сотні шаф, сотні манекенів, тисячі вішаків, Заведи мене туди, попрохала коса, То буде без сенсу, ти ж анітрохи не розумієшся на модах і на стилях, Неозброєним оком видно, що ти на них розумієшся не набагато краще, думаю, різні частини твого вбрання не надто пасують одна до одної, Ти ніколи не виходиш із цього підземелля, тому й не знаєш, що` тепер носять, А я тобі скажу, що оця твоя блуза дуже мені нагадує ті, які я пригадую з часів своєї роботи, Моди мають тенденцію до круговороту, вони минають і вертаються, вертаються й минають, якби я тобі розповіла, що тепер бачу на вулицях, Вірю тобі на слово, Ти гадаєш, що блузка не пасує до барви штанів і взуття, Мабуть, пасує, мусила згодитися коса, А до цього капелюшка, що я маю на голові, Теж пасує, А до шкіряної курточки, Так само, А до цієї торбинки через плече, Не скажу про неї нічого лихого, А до цих сережок у вухах, Здаюся, Я невідпорна, визнай це, То вже на кого як із чоловіків, одного тим звабиш, другого ні, В усякому разі, ти не заперечуєш моєї сьогоднішньої краси, Я це перша тобі сказала, не прохана й не питана, Тоді що ж, щасти тобі, я повернуся в неділю, щонайпізніше в понеділок, не забувай щодня висилати листи, то, мабуть, не буде затяжка робота для когось, хто цілими днями підпирає стіну, А того листа ти береш із собою, запитала коса, постановивши пропустити глузи повз вуха, Авжеж, я поклала його всередину, відказала смерть, торкнувшися торбинки кінчиками тонких і задбаних пальчиків, що їх так і кортіло б поцілувати.

На світло денне смерть виткнулася посеред вузької вулички, з обох боків затиснутої мурами, майже на самісінькому краю міста. Не видно якихось дверей чи брами, звідки вона могла б вийти, як не видно й жодного сліду, що дозволив би нам відтворити її путь від холодного підземелля до цього місця. Сонце не засліплює порожніх орбіт, тому черепи, видобуті з археологічних розкопів, не потребують замружуватися, коли їм в обличчя раптом б’є світло, а щасливий антрополог оголошує, що його кістяна знахідка за всіма ознаками скидається на неандартальця, хоча пізніша перевірка в підсумку показує, що то звичайнісінький собі homo sapiens. Однак смерть, та, що обернулася жінкою, витягає з торбинки темні окуляри й захищає ними свої очі, тепер уже людські, від небезпеки запалення, аж надто ймовірного в випадку особи, яка ще довго муситиме звикати до ранкового літнього сяйва. Смерть спускається вулицею до того місця, де закінчуються мури й починаються перші будівлі. Далі вже йде добре їй знайома околиця, серед навколишніх будинків, та й усіх інших, що бовваніють перед її очима аж до кінця міста та до кордону країни, немає жодного, куди б вона не завітала раз, а чи й не раз, навіть до оцієї-ось іще не завершеної споруди їй за два тижні доведеться зайти, щоб скинути з риштовання неуважного муляра, який не помітить, куди ступає ногою. У таких випадках ми зазвичай кажемо, життя, воно таке, хоча далеко доладніше було б сказати натомість, смерть, вона така. Оцю дівчину в темних окуларах, яка сідає в таксівку, ми напевно б так не назвали, а радше подумали б, що вона є втіленням життя, побігли б, захекавшися, за нею, дали б указівку іншому таксистові, якби той нагодився, їхати за цією автівкою, але дзуськи нам, бо її таксі вже зникло за рогом, а іншого, до якого можна було б звернути благання, Їдьте, будь ласка, за цією автівкою, тут нема. Зате тепер є глузд сказати, що життя, воно таке, й розвести руками. Хай там як, а ми принаймні маємо причину тішитися з того, що лист у смертиній торбинці призначений іншому отримувачеві й має іншу адресу, а наша черга впасти з риштовання ще не прийшла. Усупереч цілком резонним передбаченням, смерть назвала водієві не адресу віолончеліста, а адресу театру, в якому він грає. Звісна річ, по стількох неталаніннях вона поклала собі діяти певно-певнісінько, та почала вона з перевтілення себе в жінку аж ніяк не навмання й не з міркувань родової приналежности, як, відповідно до нашого попередньо висловленого припущення, могло б здатися кому-небудь із граматичним типом мислення, бо недаремно ж обидві вони, мовляв, і жінка, і смерть, жіночого роду. Попри свою цілковиту недосвідченість у справах зовнішнього світу, надто в ділянці почуттів, хотінь і спокус, коса влучила була в самісіньке яблучко, запитавши на котромусь етапі розмови зі смертю, якого саме чоловіка та` мала на меті звабити. То буле ключове слово, звабити. Смерть могла б піти навпростець до віолончелістового помешкання, задзвонити в двері, зачекати, поки він їх відчинить, закинути, здійнявши темні окуляри, перший гачок із наживкою в подобі лагідного усміху, назватися, для прикладу, продавчинею енциклопедій, зачіпка стара як світ, але напрочуд дієва, а тоді вже одне з двох, або він запросив би її зайти, щоб спокійно побалакати на цю тему за чашкою чаю, або ж він із порогу заявив би, що йому це нецікаво, й показав би, що ладен зачинити двері, водночас делікатно перепрошуючи за відмову, Якби це була, принаймні, енциклопедія музична, спробував би він виправдатися з ніяковою усмішкою. За всякого повороту справи вручити листа було б легко, уточнімо навіть, скандально легко, а це було смерті не до шмиги. Чоловік її не знав, але вона його знала, бо провела в одній з ним кімнаті цілу ніч, чула, як він грає, а такі речі хоч-не-хоч зближають, творять злагоду, започатковують узаємини, сказати йому зненацька, Ви помрете, маєте тиждень на продаж віолончелі та пошуки нового господаря для пса, така брутальність не личила б привабливій жінці, на яку вона обернулася. План вона має інакший.

Афіша, вивішена при вході до театру, доводила до відома достойної публіки, що на цьому тижні відбудуться два концерти національного симфонічного оркестру, один у четвер, тобто позавтра, другий у суботу. Природна цікавість того, хто з пильною та прискіпливою увагою стежить за розгортанням цієї оповіді, вишукуючи в ній суперечності, промахи, прогалини та логічні помилки, вимагає пояснити, звідки смерть візьме гроші для купівлі квитків на концерти, адже вона тільки дві години тому вийшла з підземелля, де, за наявними відомостями, немає ні банкоматів, ні банків на потреби всякого клієнта. І, захопившися запитаннями, він також зажадає інформації щодо того, чи таксисти вже покинули брати плату з жінок у темних окулярах, із приємною усмішкою та гарною фігурою. Отож, аби оцей недоброзичливий