Читати книгу - "Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає"

зміну в гірший бік, а така зміна за здорового глузду не може бути бажаною. Вона означала б самознищення. Сократ у тюрмі — щаслива людина, адже не бачить жодної причини змінювати себе на краще. Він не намагається вийти з ситуації, в якій перебуває. Він задоволений собою таким, яким він є у цю мить. Але таке щастя має стосунок лише до його внутрішнього стану і характеру.

Чому він не тікає? Якби він утік, принаймні умови його життя покращились би. Але оскільки він уміє правильно міркувати, то вирішує, що втеча — ніяке не рішення. Я не стану з’ясовувати тут, чому Сократ дотримується такої думки. Достатньо визнання того, що він усе обміркував і дійшов вис­новку, що не має ніякої причини для втечі. Найкраще взяти келих з отрутою, випити його і покинути цей світ. Важливо те, що доброчесна людина приймає правильне рішення щодо завдання і його вирішення. Коли вона знає, що робити, вона це робить. Доброчесність — це знання.

3.4.2. Керування економікою моральних вад

Сократ і Аристотель шукали пригод на сторінках підручників і завжди викликали у нових поколінь учнів подив. У наш час це видається безглуздим і дивним, але саме тому настільки цікавим. Ці історії кидають світло на колишні способи мислення, дивні та неможливі, але в той же час такі захопливі. Думка про досконалі чесноти і доброчесне життя без помилок видається смішною. Втім, і розпуста приваблює і обіцяє бути сіллю життя. Вдаватися до розпусти заманливо, але хіба в міру. Ми звикли думати, що чесноти мають своє місце, але мають його і вади. Інколи весело брехати і зраджувати. Наркотики варто спробувати. Багато хто щовечора мріє про секс із заміжньою сусідкою або її чоловіком. Дух зазвичай залишається сильним, і найгірших порушень закону вдається уникнути, та, якщо казати правду, порочність досить приємна. Курити і не спати допізна означає виявляти незалежність, коли мати більше не стежить. Самовияв здебільшого базується на моральних вадах. Саме вони дають характерові ту грань, передумовою якої є індивідуальність. Добропорядний — як булочка без родзинок. Хто хотів би мати справу з повністю доброчесною людиною? Вона має бути як Матті Ванганен[42] до розлучення і пліток про Танью.

Що сказали б на думку про те, що вести повністю доброчесне хороше життя неможливо і хороше життя без моральних вад немислиме? Під цим кутом зору хороше життя є здатністю керувати вадами. Їх потрібно покорити, аби творити і визначати свій спосіб життя і характер. Хороше життя — правильне керування моральними вадами. Погане життя — некерована порочність, що призводить до нещастя. Натомість керована порочність збагачує і огранює життя. Таке життя і людина викликають захоплення, заздрість і усіляке наслідування. Така людина вміє жити. Вона йде своїм шляхом, а інші слідують за нею, якщо вміють і сміють.

Економіка моральних вад має бути керованою. Втім, усе базується на доброчесності. Якщо її немає, тоді потрібно остерігатися порочності. Моральні вади доброчесної людини викликають інтерес. Їх можна підігрівати. Якщо я сам керую своїм життям, я з таким же успіхом можу час від часу викурювати косяк. Порочність вабить.

Важливо знати закони розвитку і керування моральними вадами. Те саме важливо знати про чесноти. Економіка моральних вад хорошого життя працює так, що спочатку будуються чесноти і доброчесний характер. Це закладає надійну основу для взаємодії з іншими людьми. Інші не бояться і навіть імуть віру. Людина сильна духом, приваблива й усіляко добра. Вона порядна людина і громадянин, якого не потрібно одразу закривати у психлікарні, виправній інституції чи тюрмі. Це базова структура, яка задає тло і плекає вади. Як уже було сказано вище, вади обов’язкові і їх не слід соромитися. Найкраще залучити їх до активного використання. Мій девіз: якщо привести до ладу економіку моральних вад, усе піде у лад само собою. Саме так будується хороше життя. Я певен, моя характеристика нікого не вразить, чого не скажеш про дивні Сократові нісенітниці про щастя в тюрмі. Я сказав би, що тюрма псує людину, хоча сам там не сидів. Декого з колег забирали в буцегарню. Та вони не надто діляться досвідом. Мій тесть свого часу працював у поліції Турку, завдяки чому мені вдалося одного разу зазирнути до буцегарні. Моє власне порочне життя, як бачите, було порівняно нікчемним. Власне, я сказав би, що взагалі не маю вад.

Дві різні теорії пропонують себе на розгляд допитливому шукачеві у його прагненнях самовдосконалення. Перша полягає в тому, що спершу слід розібратися з чеснотами, а вже потім — з вадами. Чесноти мають привілеєве право. Друга теорія не розділяє чесноти і вади за черговістю у розвитку. Наскільки це виправдано, побачимо згодом. До того ж зауважте, що такий розклад, за якого вадам надається пріоритет у розвитку, неможливий. Якщо надати вадам пріоритет, вони ошаліють і заполонять геть усе відведене чеснотам місце. Вади підлягають контролю і без контролю з боку чеснот будуть цілком некерованими. Про хороше життя годі й казати. Бо існуватиме лише божевільний безконтрольний убивця, з яким ніхто не захоче дружити. Вада — це чорт, який увесь час шарпає свої кайдани, хоча в усьому іншому досить милий шибеник.

Ми дійшли до фундаментальних питань філософії розвитку. Як на мене, дуже сумно, що наші педагоги-вихователі й учителі більше не беруться обмірковувати великі питання хорошого життя. Раніше обдумували, тепер перестали. Навіщо вивчати розташування парт у класі чи рівень розуміння дітьми прочитаного, якщо проблема полягає у спільному розвитку чеснот і вад у процесі формування цікавої цілісної особистості та пошуку щастя? Виховання значно відрізняється від навчання. Освіту добре здобути, аби знати важливі речі й отримати роботу, але виховання готує до хорошого життя і щастя. Моральні вади — наслідок виховання. Педагогічний факультет за фінансової підтримки з боку церкви міг би започаткувати кафедру науки, яка займається вивченням моральних вад. Багато церковників і церковниць майстерно їх культивували.

Розгляньмо обидві теорії — про паралельний і послідовний (чесноти спочатку) розвиток чеснот і вад. Мені здається, що теорія послідовного розвитку не надто хороша. Якщо спочатку повною мірою зростити чесноти, для вад більше не зостанеться місця. Чесноти їх заглушать, і ті обов’язково залишаться кволими і безбарвними. Або ж вади під великим тиском прориватимуться на поверхню, як з кратера вулкана. Вади вимагають свого місця, але безжальні чесноти перепиняють їм шлях. Так виникає тиск, який призводить до виверження вад. Візьмемо, наприклад, пияцтво. Це чи не найбільш рекомендована і приємна з моральних вад, однак унаслідок постійного тиску і звинувачень з боку чеснот вона переходить у форму