read-books.club » Фантастика » Зламані янголи 📚 - Українською

Читати книгу - "Зламані янголи"

160
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зламані янголи" автора Річард К. Морган. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 44 45 46 ... 129
Перейти на сторінку:
неодмінно мала штовхнути мене туди, це аж напрошувалося.

Та нічого не відбулося.

Я повернувся до неї й побачив, що вона злегка тремтить.

— Агов, Таню, — я охопив її обличчя руками. — В тебе все гаразд? Що сталося?

Втім, я знав, що за хрінь сталася.

Бо прийоми посланців прийомами посланців, а зцілення — це складний, поступовий процес, і варто лишень відвернутися, як він неодмінно заглючить.

Чортів табір.

Легке збудження зникло, витікши з мого організму, наче слина з напханого лимоном рота. Мене охопила лють.

Бісова війна.

Якби там, серед усієї тієї райської краси, біля мене були Айзек Каррера та Джошуа Кемп, я б вирвав їм нутрощі голіруч, зв’язав би їх і копняком викинув би в басейн — хай потопають.

У цій воді не потонеш, — посміялася та частина мого «я», що не затикалася ніколи, гордовите самовладання посланця. — В цій воді можна дихати.

Може, таким людям, як Кемп і Каррера, не можна.

Так, справді.

Тож я натомість схопив Таню Вардані за талію, притиснув до себе і стрибнув за нас обох.

Розділ шістнадцятий

Я вийшов з віртуальності з лужним запахом у ніздрях і липким від свіжого сімені животом. Яйця в мене боліли так, ніби по них ударили ногою. У мене над головою очистився екран, перейшовши в режим очікування. В одному кутку пульсував хронометр. Я провів у віртуальності менше двох хвилин реального часу.

Я невпевнено сів.

— Бляха. Муха.

Я прокашлявся й роззирнувся довкола. З валика за автоформою звисали свіжі рушники з самостійним зволоженням, вочевидь, саме для таких випадків. Я відірвав трохи та обтерся, ще намагаючись кліпанням прогнати віртуальність з очей.

Ми злягалися в басейні водоспаду, безвільно осівши під воду, коли Вардані перестала тремтіти.

Ще раз ми зробили це на пляжі.

Ми злягалися після повернення на палубу завантаження — можна сказати, заскочили в останній вагон потяга, що вже поїхав.

Я відірвав ще трохи рушника, витер обличчя й потер очі. Повільно вдягнувся, сховав розумний пістолет і скривився: опинившись у мене під паском, він уперся в мій чутливий пах. Знайшовши на стіні кімнати дзеркало, я подивився в нього, намагаючись допетрати, що сталося зі мною там. Психоклей посланців.

Я підлатав ним Вардані, не подумавши як слід, а тепер вона спокійно функціонувала. Цього я й хотів. Шок залежності був майже неминучим побічним ефектом, та й що з того? У звичайному житті посланця такі речі не мали значення: він, як правило, бився й мав інші проблеми, а коли це ставало проблемою для пацієнта, той часто-густо вже перебував деінде. А от такі відновлювальні чистки, як та, яку прописала і влаштувала собі Вардані, були рідкістю.

Я не міг передбачити, до чого це призведе.

Я ще ніколи не чув, щоб таке траплялося. Ніколи такого не бачив.

Також я не міг збагнути, які почуття вона викликала в мене.

А дивлячись на себе у дзеркало, я не усвідомлював нічого нового.

Я знизав плечима й усміхнувся на весь рот, а тоді вийшов з кімнати в передсвітанковий морок, до зупинених машин. Вардані вже чекала на мене біля однієї з сітей відкритої системи і не сама.

Ця думка струснула мою розм’яклу, до болю загальмовану нервову систему, а тоді до мого карка хтось притиснув шип із кільцем, які могли бути лише на кінці проектора «Сонцеструма».

— Краще не роби різких рухів, братухо, — акцент був дивний, з екваторіальною гугнявістю, якої не заглушував навіть викривлювач голосової спектрограми. — Бо інакше залишишся без голови, як і твоя подружка.

Вправна рука обвилася довкола моєї талії, висмикнула «Калашникова» з-за пояса й закинула на протилежний кінець приміщення. Зброя з приглушеним брязкотом вдарилась об застелену килимом підлогу й ковзнула.

Спробуй це ідентифікувати.

Екваторіальний акцент.

Кемпісти.

Я поглянув на Вардані, на її дивовижно обм’яклі руки та на постать чоловіка, що приставив до її потилиці менший ручний бластер. На ньому була обтисла чорна форма для прихованих атак і маска з прозорого пластику, що рухалася по його обличчю непередбачуваними хвилями, постійно спотворюючи його риси; не рухалися тільки два маленьких пильних блакитних віконечка на місці очей.

На спині в нього був наплічник, де, певно, лежало те обладнання, за допомогою якого вони сюди вдерлися. Швидше за все, там як мінімум були установка візуалізації біоознак, семплер коду протиподачі та пристрій для маскування від систем безпеки.

Високі технології, щоб їх.

— Хлопці, ви дуже мертві, — промовив я, намагаючись вдати веселий спокій.

— Суперсмішно, братухо, — чолов’яга позаду потягнув мене за передпліччя й розвернув мене обличчям до похилого жолоба «Сонцеструма». Те саме вбрання, та сама маска з рухомого пластику. Той самий чорний наплічник. За ним височіли ще дві постаті, однакові, наче клони, і стерегли протилежні кінці приміщення. Вони з оманливою невимушеністю тримали свої «Сонцеструми» дулами донизу. Мій оптимізм щодо наших шансів згас, наче кілька відключених від живлення рідкокристалічних дисплеїв.

Тягни час.

— Хлопці, хто вас послав?

— Розумієш… — заговорив речник; його голос то набував чіткості, то глухнув. — Тут усе нечесно. Вона нам потрібна, а ти — просто ходячий вуглець. Як будеш менше пащекувати, то ми, може, й тебе з собою прихопимо, просто для чистоти. А як будеш і далі мене діставати, я насвинячу, аби тільки побачити, як летять твої сірі клітини посланця. Шариш, що я кажу?

Я кивнув, відчайдушно намагаючись позбутися посткоїтальної млявості, що охопила мій організм. Легка зміна пози…

Орієнтування по пам’яті…

— Добре, тоді давай руки, — він опустив ліву руку до свого паска й витягнув контактний станер. Приціл «Сонцеструма», що його він тримав правою рукою, при цьому не зсунувся. Маска розтягнулася в якійсь подобі усмішки. — Звісно, по черзі.

Я підняв ліву руку і простягнув йому. Праву напружив за спиною, переборовши почуття безсилого гніву, так, що її долоня аж зарябіла.

На мій зап’ясток опустився маленький сірий прилад, на якому блимав вогник зарядки. Моєму полонителю, звісно, довелося відвести «Сонцеструм», бо інакше моя рука впала б на нього мертвою вагою, наче кийок, з пострілом станера…

Зараз. Так непомітно, що навіть нейрохімія майже цього не вловила. Тоненьке вищання в кондиційованому повітрі.

Станер вистрілив.

Безболісно. Холодно. Такі самі відчуття, як від пострілу з променевого станера, тільки локалізовані. Рука впала мертвою рибою, трохи не діставши до «Сонцеструма» попри його нове положення. Чолов’яга, який мене тримав, злегка відхилився вбік, але без напруження. Маска широко всміхнулася.

— Добре. Тепер другу.

Я всміхнувся й вистрілив у нього…

Гравітаційна мікротехніка — прорив у конструюванні зброї від дому «Калашников».

1 ... 44 45 46 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зламані янголи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зламані янголи"