Читати книгу - "Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем"

це не було його справою розмовляти, надто багато балаканини з питань, які його особливо хвилювали, часто, на жаль, виходило від людей на високому місці, які мали б знати краще, і іноді Мей була трохи їдкою, тому що вона взнавала щось, що він вважав за потрібне приховувати від неї. Що ж, це не його провина, якщо його начальство було необережним. Але все це належало минулому. За роки Мей усвідомила, що частина його роботи - тримати язик за зубами, і перестала цікавитись його справами.

Він не міг зрозуміти, на що вона повинна скаржитися. Звичайно, він був дуже далеко, але це знову ж таки було частиною його роботи, і він не міг взяти її з собою. Керівники місій іноді брали з собою дружин, а це означало різноманітні соціальні ускладнення, які, безумовно, не полегшували роботу місії. Це правда, коли він був далеко, він не дуже про неї думав, він взагалі був занадто зайнятий для цього, але коли він це робив, то з ніжністю; і коли йому наставав час повернутися до Англії, його перша думка викликала задоволення, що він знову буде з нею. Йому й на думку не спадало, що їй було самотньо. Вона має друзів в Лондоні, і вона завжди могла поїхати в Грейвні. Шкода, що у неї немає дітей. Вони були одружені вісім років і, можливо, вже мали б трьох до цього часу. Тоді вона б і не подумала залишити його. У неї було б багато праці, і вона б так за ним не сумувала. Він ніколи не дозволяв їй побачити, що її бездітність була для нього горем, і коли вона нарікала на це, він робив усе можливе, щоб переконати її, що він не проти. Наскільки його статки дозволяли, він давав їй все, що вона хотіла. Вона ніколи не висловлювала бажання, яке б він не був дуже задоволений виконати. У нього не було підстав припускати, що вона не така щаслива у їхньому шлюбі, яким був він.

Безумовно, ніхто не міг більше нього захоплюватися нею. Він відчував, що ніхто не в захваті, як він, від її трохи крихкої краси. Йому подобався її тонкий ніс, її широко-брові очі та вишукана текстура шкіри. Йому подобалося її гарне виховання, її невибаглива впевненість у собі, її такт і врівноваженість. Можливо, після війни відбудуться зміни, і багато речей, які раніше здавалися важливими, перестануть здаватися такими, але, незважаючи на це, не можна заперечувати, що вона відповідала своєму становищу в житті з вищою відзнакою.

Вона не була щаслива. У Роджера стиснулося серце, коли він дізнався про це, і найболючіше було те, що він не знав, що з цим робити. На мить він розлютився, що якраз в той момент, коли настала криза, вона повинна була внести це несподіване ускладнення в його життя. Це було так, наче ви бігли на поїзд, а хтось зупинив вас, щоби спитати безглузде запитання. Але це було нечесно; природно, вона не знала, що війна неминуча. Тепер, на своєму сіннику, Роджер побачив, що там, в Грейвні, в цій мирній сцені, було неможливо уявити , що світ вже тоді мчав до руйнування. В усякому разі, він повинен був поглянути фактам в обличчя. Вона закохалася в Діка і заради нього була готова відмовитися від усього, що він, Роджер, міг їй запропонувати. Шкода, що в ній не було нічого від сноба і що вона була абсолютно безкорислива.

Він якимось чином підвів її. Що такого міг дати Дік, чого не міг дати він сам? Він уявив собі свого друга. З його сивим хвилястим волоссям, прекрасними блакитними очима з темними віями — міцною статурою, щирою добродушністю і легкою доброзичливою посмішкою - так, він вважав, що Дік володів сексуальною привабливістю, що могла подобатись деяким жінкам. Але Мей була останньою жінкою, яку він сподівався б зацікавити цим. Він ніколи не вважав її чуттєвою жінкою і був би дурнем, якби подумав, що вона жадає сексуального конгресу. Він не дуже заперечував проти цього. Він цього і не очікував. Він багато працював, і йому було про що подумати, про речі які здавалися терміново важливими. І врешті решт, вони були одружені вже вісім років.

Він виріс з думкою, що вони одружаться. Хоча ні батько, ні мати не чинили на нього ніякого тиску, він прекрасно розумів, що вони сподівалися на це. До одруження у нього були звичайні пригоди молодих людей, але він ніколи не зустрічав жодної жінки, яка б йому сподобалася хоча на половину того, як йому подобалась Мей. Він ніколи не знав так же добре іншої. Можливо, в цьому і полягала частина проблеми. Вони були настільки ж близькі, як брат і сестра, і коли вони відправились у свій медовий місяць, це було без відчуття дивовижності або навіть великого хвилювання; з таким успіхом він міг би піти на прогулянку зі своєю сестрою Джейн. Звичайно, медовий місяць був веселим; вони чудово провели час у Парижі. Було приємно спати в одному ліжку з Мей і в той же час досить комічно та трохи непристойно. Це було чимось схоже на здійснення кровозмішення з благословення Церкви. І те, що зробило це таким чудовим, полягало в тому, що між ними не було ніякого збентеження; вони цілувалися, сміялися і кохалися, і все це було так само природно, як піти повечеряти на Монмартр перед сном або випити cafe au lait перед тим, як встати вранці. Це було прекрасно.

Відтоді він жодного разу не глянув на іншу жінку. Під час своїх довгих відлучок у нього часто була можливість розважитися з іншими, але він ніколи цього не робив. Він не міг сказати, що встояв перед спокусою; він ніколи не зваблювався. Завжди була Мей, до якої можна було повернутися, і в світі не було жінки, яка могла б зрівнятися з нею. Вона була милою. І тепер його шлюб був на межі; Мей хотіла розлучитися з ним, і він обіцяв дозволити їй, якщо вона все ще захоче після закінчення війни. Він шкодував, що зробив це; він не хотів втратити її; він кохав не тільки її красу, він кохав її характер, ніжний, але твердий, з тонким почуттям гумору, але стриманий; вона була жінкою з тисячі. І він до неї звик. Можливо, саме тут він помилився, що він так звик до неї, що сприймав її як належне. Це вона