Читати книгу - "Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах"

КАРМАЙКЛ: Після того, як поїзд проїхав. Це ж очевидно. І помахали мені моєю власною рукою. Звіддалека.

МЕРВІН: І вашу руку не розтовкло?

КАРМАЙКЛ: Мою руку не розтовкло. Мою руку дуже акуратно відрізало. Я не змарнував би двадцять сім років життя на пошуки руки, якби її розтовкло.

МЕРВІН: А передпліччя вам не розтовкло?

КАРМАЙКЛ: Чи розтовкло мені передпліччя? Подивися на моє передпліччя.

МЕРВІН: Я дивлюсь на ваше передпліччя.

КАРМАЙКЛ: Воно розчавлене?

МЕРВІН: Ні, не схоже на розчавлене.

КАРМАЙКЛ: Дякую.

МЕРВІН: А з чого були поїздові колеса? З лез до бритви?

Кармайкл перестає збирати руки й дивиться на нього.

МЕРВІН: А рейки? Рейки-бритви?

Кармайкл бере свій пістолет, цілить Мервінові в голову і зводить курок. Мервін навіть не кліпає. Йому байдуже. Тільки носа чухає. Кармайкл дивиться на Мервіна довгим-предовгим поглядом, потім розслабляється.

КАРМАЙКЛ: Мервіне, ти що, дуже хочеш умерти?

МЕРВІН: Га?

КАРМАЙКЛ: Ти що, дуже хочеш умерти?

МЕРВІН: Я не хочу вмерти. (Пауза. До себе.) Чи хочу? (Пауза.) Ні, я не хочу вмерти. Я в цьому зовсім не зацікавлений.

Кармайкл опускає пістолет.

КАРМАЙКЛ: Ти не маєш нікого, кому було б не все одно, якби тебе не стало?

МЕРВІН: Колись мав. Тепер уже не маю.

КАРМАЙКЛ: О. Вона вмерла?

Пауза.

МЕРВІН: Якось приходжу ввечері, а вона лежить у глибині клітки.

КАРМАЙКЛ: У глибині чого?

МЕРВІН: У глибині клітки. Я покликав доглядача, щоб він хоч щось зробив, але всім було однаково. Мабуть, життя не має ніякої цінності в мавпятнику.

КАРМАЙКЛ: Слухай, я більше нічого не питатиму на цю мавпячу тему. Я зараз хочу зібрати свої лахи і змитися звідси к чортовій матері, але ця дрипана мавпяча лажа — я нічого не хочу про це чути. Я дуже втомився, і я не хочу бути черствим, але не треба мені зараз цього дрипаного мавпячого гівна! Добре?!

МЕРВІН: Добре. Ви самі спитали. Але добре.

КАРМАЙКЛ: Чорт, мужик! Мавпи зараз? На цю мить? Бляха!

Кармайкл зітхає й знову починає кидати руки у валізу. Мервін допомагає вкинути кілька рук.

КАРМАЙКЛ (зупиняючись): Але ти повинен знати одну штуку. Це для мене важливо, щоб ти знав.

Мервін киває.

Пауза.

КАРМАЙКЛ: Вони забрали мою руку! (Пауза.) Забрали мою руку. А не треба було. Я хочу її назад. Просто хочу її вернути.

Мервін киває.

МЕРВІН: По-моєму, це справедливо. (Пауза.) Але якщо ви колись її повернете, ви не зможете нічого з нею зробити. Ну там, пришити.

КАРМАЙКЛ: Я знаю. Але, розумієш... вона моя. (Пауза.) Вона моя.

Мервін киває. Кармайкл продовжує збирати руки. Мервін допомагає.

МЕРВІН: Не знаю, це має бути страшно — кидати справжні людські руки в чемодан, але знаєте, що? Не страшно! Це забавно! (Пауза.) Окрім маленьких дитячих рук. Вони не такі забавні. Вони тривожні. Чи це не дитячі руки, це просто руки, які з часом усохли?

КАРМАЙКЛ: Ні, це дитячі руки.

Мервін киває, кривиться й кидає руки у валізу до інших. Потім знаходить якусь особливу руку звичайного розміру й оглядає її.

МЕРВІН: Оця кльова.

КАРМАЙКЛ: Що в ній кльового?

МЕРВІН: У неї на пальцях наколото «hate».

Мервін кидає руку Кармайклові й продовжує збирати інші. Кармайкл зупиняється, тихо вивчає кинуту кисть.

Пауза.

КАРМАЙКЛ: Це не... Це не татуювання. Це ручкою. Я так думаю.

МЕРВІН: Так?

КАРМАЙКЛ: Так. Це, е... Так, це той чорний пацан мене дурив.

Кармайкл оглядає підлогу в районі батареї, де Мервін знайшов кисть, а Мервін визирає у вікно. Проблискові маячки поліційних машин і досі блимають.

МЕРВІН: Клятий чорний пацан. Знаєте, що я зроблю? Я зійду вниз, скажу лягавим, що бачив чорного пацана, який зістрибнув з пожежної драбини й погнався за білою дівчиною. Він думає, що найстрашніше для нього вже минуло.

КАРМАЙКЛ (неуважно): Зроби так, Мервіне.

МЕРВІН: І краще не впускати їх у фойє. У мене там у вазонах дещо росте. Не хочу, щоб вони винюхували — якщо ви мене розумієте.

КАРМАЙКЛ: Трава?

МЕРВІН: Ні, я там посадив кактус — витяг з одної хавіри крізь вікно, як був п’яний. Він мені дуже потрібний і він загинається, але знаєте, я за нього все віддам. Дуже я його люблю!

КАРМАЙКЛ: Він засихає? Я думав, кактуси взагалі не треба поливати.

Пауза.

МЕРВІН: Не треба поливати? Ох. Ясно...

Кармайкл кидає у валізу кілька останніх рук.

КАРМАЙКЛ: Як ти поясниш весь цей бензин і кров?

Пауза.

МЕРВІН: Скажу, що в нас були музиканти.

Закінчивши, Кармайкл закриває валізу й ставить її вертикально, поклавши зверху кисть з написом «hate».

МЕРВІН: Ви класний мужик, містер Кармайкл, ви це знаєте?

КАРМАЙКЛ: А ти, Мервіне, хоробрий реєстратор.

На слові «реєстратор» Мервін трохи звужує очі. Кармайкл усміхається, робить з пальця «пістолет» і «стріляє». Мервін усміхається.

МЕРВІН: Може, це початок прекрасної дружби?

КАРМАЙКЛ: Ні. Не початок.

МЕРВІН: Я не мав на увазі нічого голубого...

КАРМАЙКЛ: Я знаю, що не мав. Але ні.

Пауза.

МЕРВІН: Ви серйозно думаєте, що я хоробрий?

КАРМАЙКЛ: Я не впевнений, чи це хоробрість, якщо людина хоче смерті, але, е...

МЕРВІН: Але щось трохи є, так?

Пауза.

КАРМАЙКЛ: Так. Трохи є.

Вони тепло тиснуть один одному руки, і одночасно говорять...

МЕРВІН (тихо): То була самиця гібона. Що вмерла.

Довга пауза.

КАРМАЙКЛ: Гібон — король мавп.

МЕРВІН: Це правда?

Пауза.

КАРМАЙКЛ: Мабуть, король таки горила. Це не зовсім моя сфера.

Мервін киває і йде до дверей.

МЕРВІН: Піду, заб’ю баки лягавим.

КАРМАЙКЛ: Удачі тобі, Мервіне.

МЕРВІН: Якщо буду потрібний, я, е... я на ресепшені.

Мервін виходить. Пауза. Кармайкл сідає на валізу поряд з кистю, дивиться на неї. Приміряє до свого лівого зап’ястя. Вона пасує непогано, але не бездоганно. Він заперечливо хитає головою, знову кладе кисть на валізу біля себе, потім знову заперечливо хитає головою. Пауза. Він зиркає туди-сюди на гармидер у номері, на розлитий бензин під ногами. Нюхає бензин на пальцях, витирає їх об піджак і при цьому відчуває, що в кишені щось є. Виймає срібний портсигар, якусь мить на нього дивиться, потім вправно дістає з нього сигарету, встромляє в рот, відкладає портсигар... виймає запальничку. Знову оглядає кисть і номер, відкидає кришечку запальнички і кілька разів черкає, намагаючись добути вогонь. Ні іскри, ні вогника. Він повторює спробу ще кілька разів. Ні іскри, ні вогника. Він трясе нею. Видно, в ній нема газу. Він черкає знову. Ні іскри, ні вогника. Він кидає запальничку об підлогу, виймає з рота сигарету і спирається підборіддям на