Читати книгу - "Маленькі дикуни"

— Чого причепився?

— Ну годі, Семе, облиш його, — заступився за Гая Маленький Бобер.

А потім, звертаючись до Третього Вождя, додав:

— Нічого, Гаю, не ображайся. У полюванні на оленя ти найкращий — це всі знають.

— Так отож! А він заздрить. Я бачу в п’ять разів далі за нього, — відповів Гай ображеним голосом.

— Так, Гілко, біжи хутчіш за шкурами, якщо хочеш мати барабан для військового танцю. Тут лише ти один майстер по шкурах.

І Гай щодуху побіг додому.

Тим часом Калеб обробляв колоду. Він акуратно зняв кору, а потім вичистив усередині. Після цього старий мисливець поставив обрубок на землю, розпалив у ньому вогонь і повертав та піднімав його, стесував обвуглені місця, підстругував, аж поки стінки зробилися гладенькими зовні й усередині.

Друзям раптом здалося, що вони чують крики Гілки, та час минав, а Гілка не повертався. Минуло кілька годин — Гай так і не з’явився. Нарешті Калеб сказав:

— Ну от, тепер і шкуру можна напинати.

— Здається мені, що Гілка потрапив до рук старого Бернса і тепер стоїть наш Гай раком, сапає город. Мабуть, це він так верещав, коли куштував березової каші, — підсумував Сем.

«Старий Бернс», худий, згорблений чоловічок, мав дуже погану вдачу. Йому було всього лиш тридцять п’ять років, але в Сенгері кожен одружений називався «старим». А от якщо якийсь, скажімо, Том Нолан у вісімдесят років залишався без пари, сенгерці його звали «парубком». Та варто було цьому ж Томові одружитись у двадцять років, як він одразу став би «старим Ноланом».

Бернси народили купу дітей, але кілька з них померли. Живими лишилися старший Гай — материн пестунчик — і четверо дівчаток від одного до чотирьох років. Мати була огрядною, але вродливою і життєрадісною жінкою. Вона весь час воювала зі своїм чоловіком, бо вважала його запеклим ворогом дітей. Джим Бернс намагався привчати хлопця до праці, а Гай лише мріяв про безтурботне життя. Мати при цьому всіляко потурала синові. В її очах синочок був святим: все, що він робив, здавалось їй правильним. Опецькувата мармизка Гая, всіяна ластовинням, для матері була найгарнішою у світі. Вона бачила в синочку тільки позитивне.

Бернс також любив Гая, але поводився з ним дуже нерівно: іноді він просто ні за що міг віддубасити його, іншим же разом сміявся навіть із досить серйозної провини. Хлопець не знав, чого чекати від батька, а тому завжди намагався уникати зустрічі з ним. Бернсу не подобалось, що син його бігає в табір. І справа була не в тому, що він перебував на землі «старого Рафтена», просто син таким чином ухилявся від роботи. Місіс Бернс щоразу заступалась за сина. Крок за кроком вона перемагала, мов той досвідчений рибалка, якому на гачок вдалося підчепити велику рибину. Завдяки її вдалій «риболовлі» Гай приєднався до індіанців. Мати аж мліла від щастя, коли син хвастав, як перемагає своїх старших товаришів. Та нині Гаю не пощастило. Татко таки підловив його, коли малий ішов з лісу, і жорстоко відшмагав. Ось тоді-то до бівуаку й долинули репетування Гая.

— Ах ти ж гультіпако! Я тобі дам тікати з дому! Усі двері настіж! Ану негайно ставай до роботи!

І Гай був змушений взятись за ганебну, «зовсім не індіанську» роботу на городі.

Не минуло й п’яти хвилин, як він почув материн голос:

— Гаю, сину мій!

Син слухняно кинув сапу і поплентався до кухні.

— Ти куди? — гримнув батько. — Я що тобі наказав робити?

— Та ж мама гукає!

— Ану мерщій до роботи, кажу! Я тобі зараз піду до мами!

Але Гай удав, що не чув останніх батькових слів. Він був переконаний, що батько вже тільки кричатиме, але бити не стане. Незабаром Вождеві Гілці вже геть не боліло, бо мамуся зі своїх ніжних рук нагодувала дитину величезною скибкою хліба, щедро намащеною варенням.

— Моє любе дитяточко! Аж живіт до ребер присох — таке голодне, а татко ще й скривдив моє чадо. Ну їж, не плач, — сказала мати, бо Гай, щойно згадав образи, раптом знову почав було схлипувати. Потім вона прошепотіла йому на вухо:

— По обіді татко їде в місто. Щойно він зникне за ворітьми — ти втечеш. Ось тільки попрацюй старанно, щоб татко бачив, тоді він не сердитиметься, коли ти додому пізно прийдеш. Та диви не забудь підперти хвіртку, бо як свиня опиниться в Рафтеновому лісі — батько тобі всі ребра перелічить!

Гай прийшов на бівуак пізно. І щойно він вискочив з дому, його мати, й без того обтяжена безліччю хатніх турбот, кинула все і сама підгорнула кілька рядів капусти, щоб «татко» побачив, як старанно попрацював його син.

Телячі шкури виявились твердими й неочищеними.

Калеб замочив шкури в калюжі й сказав:

— Щоб їх привести до ладу, потрібно не менше двох-трьох днів.

Через три дні Калеб витяг шкури. Якщо раніше вони були тонкі, цупкі, жовтуваті й навіть прозорі, тепер зробилися товстіші, молочно-білі та м’які як шовк. Вони легко зчистилися. Незабаром обидві шкури визнали цілком придатними для барабана.

Калеб ретельно вимив їх у теплій воді з милом, щоби видалити рештки жиру, а потім обскріб з обох боків тупим ножем. Після цього він натягнув один край більшої шкури й почав обрізати навколо неї тонку смужку. Ця смужка мала піти на ремінь завдовжки близько шістдесяти футів. Із залишку шкури Калеб вирізав круглий шматок. Ще один такий самий шматок вийшов у нього з другої шкури. Склавши