Читати книгу - "Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І Жак пообіцяв.
… Вигадка Бабети стала в пригоді сім'ї Пежо. Жак і справді домовився про найм в оренду ще одного приміщення для кабінету в самому Пале-Роялі. Це була надзвичайно вигідна з усіх поглядів угода, і тепер ішлося тільки про термін відкриття нового кабінету для читання. Спочатку переговори, потім клопоти по влаштуванню кабінету розв'язали Жакові руки. Він більше не повинен був звітувати перед тіткою Франсуазою і міг ходити в Пале-Рояль безборонно.
Що тільки вигадував Шарль, аби зайвий раз вийти з крамниці і побути разом з другом в Пале-Роялі! Це вже був не той Пале-Рояль, який оточував відвідувачів всілякими звабами та забавками. Не той, що вражав на кожному кроці розкішшю та винахідливістю вигадок. Це був клуб, де кипіла й вирувала політична думка.
Тут повсякчас мінялися люди: деякі, раз з'явившись, безслідно зникали. Багато хто, побувавши в Пале-Роялі, перетворювався на завсідників. Одні ставали улюбленцями парижан на кілька годин. Слава інших утверджувалася надовго. Серед останніх часто згадували імена Дантона й Каміля Демулена. Незважаючи на природну ваду — заїкання, Демулен захоплював слухачів, виголошуючи полум'яні промови, складав вірші, кидав у натовп сатиричні куплети, які висміювали найненависніших народові вельмож, близьких до двору, і натовп, сміючись, вторував йому.
У Пале-Роялі можна було купити аркуші з текстом його віршів, а також інших авторів, відозви, накази й газети. Їх було безліч. Після відкриття Генеральних штатів у самому лише Парижі налічувалося сто п'ятдесят газет, і кожна знаходила свого читача й прихильника. Купці й ринкові торговки скаржилися, що газети відбивають в них покупців, бо люди готові витрачати на них свої останні гроші замість того, щоб купувати їстівні припаси.
Скаржились і власники кафе. Раніше прийдуть два-три чоловіки, познайомляться, заведуть розмову і візьмуться до карт… І дивишся, карти картами, а вже мало хто з партнерів обійдеться однією склянкою. Вип'ють, зіграють партію і знову вип'ють, тож власники кафе не залишаються в накладі… А тепер ті ж люди прилаштуються будь-де на бульварі, на вулиці, на ґаночку — і читають вголос новий випуск газети. Їм і на думку не спадало промочити горлянку!
Ось і зараз підлітки десяти-дванадцяти років бігають від Пале-Рояля до друкарень і назад і приносять ще вологі від друкарської фарби аркуші. Аркуші не затримуються в юних продавців. Тільки-но встигли принести велику пачку, кинути її на землю, глядь — від неї не лишилося й сліду.
Для промовців нема спеціальних трибун: хто вилазить на стіл, на лавку, а хто просто перекине ящика і здереться на нього. Кожен прагне лише, щоб його почули. Моторніші імпровізують промови, а ті, хто позбавлений дару імпровізації, читають приготовлене завчасно. Натовп настроєний до промовців доброзичливо. Майже завжди їх проводжають вигуками: «Браво!» Ну, а коли промова дуже сподобається, то ораторові, як артистові, доводиться повторювати найвдаліші місця.
Не марнують часу й вуличні глашатаї-аматори. Вони переходять від однієї групи людей до іншої і, хто як уміє, повідомляють останні новини: один надає повідомленню іронічного характеру, другий інтонацією підкреслює те, що здається йому важливим, третій не чекає, щоб його попросили, а додасть від себе своє тлумачення подій.
І сьогодні, як звичайно, друзі зупинялися біля кожного гурту, намагаючись не пропустити щось цікаве. До промовців ставилися вони по-різному: Шарль сприймав усе і всіх, Жак критикував, роз'яснював другові почуту промову.
Ось взяти промовця, якого вони щойно слухали: слів багато, а до суті не доберешся. Повторює щохвилини, що треба прагнути до рівності, а як цієї рівності досягти, не каже.
Вони нагодилися саме тієї хвилини, коли трохи далі інший оратор, довготелесий і худорлявий, закінчував свою промову словами:
— Хай знають Генеральні штати, що люди народжені вільними й рівними в правах і влада повинна належати народові. Хай пам'ятають, що всі громадяни повинні мати право думати, говорити, писати і публікувати усе, що їм хочеться!
Гучні оплески були відповіддю на слова оратора тих, що зібралися в цьому куточку Пале-Рояля.
— Запізнився! У нас нема більше Генеральних штатів! У нас є Національні збори! — вигукнув молодик, що стояв поруч Жака і Шарля. — Ура Національним зборам! — І він підкинув угору свій капелюх.
Жак і Шарль, а за ними і весь натовп закричав:
— Ура Національним зборам!
— Зачекайте галасувати! Послухайте краще, яку штуку я вам зараз прочитаю. Цей памфлет називається: «Попередження народу, або Викриті міністри», а написав його пан Жан-Поль Марат.
— Слухайте! Слухайте!
— «Співвітчизники! Стережіться міністрів! Вони задумали розпустити наші Національні збори! Вони оточують нас солдатами. Вони тільки й чекають, щоб нам урвався терпець, і тоді повернуть проти нас багнети!»
— Хто ти такий? — звернувся до промовця Жак.
— Я бондар, а звуть мене Філісьєн, — охоче відповів хлопець. Він мав руде волосся, бліде обличчя, обсипане веснянками, й задерикувату посмішку. — Тільки-но в мене випаде вільна хвилина, сюди прибігаю. Сам послухаю й іншим розкажу, про що дізнався. Хазяїн у мене нічого, лагідний, не лає за те, що я часто тут стовбичу. У Версалі, правда, я був лише двічі, надто вже він далеко. А сюди збігати неважко!
— Добре сказав отой довгий, що люди народжені вільними! — захоплено вимовив Шарль.
— Непогано, — погодився бондар. — Але я вам скажу, довелося мені нещодавно почути, як говорив Каміль Демулен. Він теж пояснював, що Національні збори розроблятимуть конституцію, щоб королю було легше нами правити, а нам легше жити… Ну й говорив він. Слова так у душу й западають… І коли він промовляв, так тихо стало, що здавалося, як муха пролетить, то й ту почуєш.
— Ходімо з нами! — запропонував Жак.
І далі друзі пішли втрьох.
Почувши вибух веселого сміху, вони попрямували до невеликого майданчика, де з'юрмилася група людей. Що всіх розсмішило? Треба зупинитись і послухати.
Невисокий на зріст чоловік, стоячи посеред натовпу, розповідає притчу. Це вона викликає у публіки гучний сміх. А оратор — хоча його навряд чи й можна так назвати — говорить звичайним голосом, ніби розмовляє
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя», після закриття браузера.