Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

Парламентськими є сучасні монархії, що ґрунтуються на принципі парламентаризму: Бельгія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Малайзія, Нідерланди, Норвегія, Таїланд, Швеція, Японія та ін.

Існують нетипові виборні монархії (одноосібні чи колективні), де глава держави обирається, як у республіках. Так, у Малайзії монарх є ротаційним: він обирається через кожні п’ять років Радою правителів штатів (спадкових султанів) із власного складу по черзі. Оскільки спадкові султани є в дев’яти з тринадцяти штатів (у чотирьох штатах правителі не є спадковими), то лише вони беруть участь у виборах та з-поміж них обирається глава держави. В Об’єднаних Арабських Еміратах державу очолює колективний орган - Рада семи емірів, яка раз на п’ять років обирає голову - монарха найбільшого емірату Абу-Дабі (його інколи називають президентом).

Республіка {лат. respublica) - форма державного правління, за якої вища державна влада здійснюється кількома відносно відособленими галузями влади (президентом, парламентом, урядом), кожна з яких діє від імені і за дорученням народу - співтовариства рівноправних громадян.

Парламентська республіка визначається тим, що верховна влада належить парламенту, який обирається населенням країни. Уряд формується парламентом, підзвітний і підконтрольний йому (діє принцип політичної відповідальності уряду перед парламентом); залишається при владі доти, доки має підтримку парламентської більшості. Члени уряду є одночасно і членами парламенту, тобто склад уряду відображає реальну розстановку сил у парламенті, що дає змогу уряду впливати на прийняття парламентських рішень. Пост прем’єр-міністра, як правило, автоматично посідає лідер партії (партійної коаліції), яка перемогла на виборах. Існує парламентська відповідальність уряду, що найчастіше носить солідарний характер - недовіра одному членові кабінету спричиняє відставку всього уряду. Замість виходу у відставку уряд може зажадати розпуску парламенту і призначення нових виборів. Президент - глава держави, але не глава уряду; не керманич, а символ єдності нації. Повноважень у президента менше, ніж у прем’єр-міністра, який є главою уряду. Його правовий статус значною мірою нагадує статус монарха в парламентській монархії. Повноваження глави держави, окрім суто церемоніальних (представницьких), тут зазвичай здійснюються за згодою і з ініціативи уряду, створеного на парламентській основі[12].

Президент у парламентських республіках обирається парламентом або більш широкою колегією за участі парламенту (Італія, Греція, Індія, Німеччина, Чехія, Угорщина, Ефіопія).

Парламентська республіка можлива за наявності усталеної багатопартійності і високої політико-правової свідомості виборців.

Президентська республіка характеризується такими ознаками: президент зазвичай обирається незалежно від парламенту (прямим чи непрямим голосуванням) і поєднує повноваження глави держави і глави уряду, який формує особисто або з подальшими схваленням верхньої палати парламенту. В руках парламенту зосереджена законодавча влада. Уряд, як правило, слабко впливає на парламент, не залежить від нього (парламент не може проголосити недовіру уряду або достроково припинити його повноваження), несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом (можливий парламентський контроль). Посада прем’єр-міністра або відсутня, або відіграє допоміжну, координаційну, роль (так званий «адміністративний» прем’єр - Аргентина, Бразилія). Президент уособлює всю виконавчу владу (здійснює активну виконавчу політику, застосовує право на видання виконавчих актів, ініціює створення законів, застосовує право вето на прийняття законів, різноманітні засоби впливу на законодавчу владу). Повноваження президента дають йому змогу контролювати діяльність парламенту (право його розпуску, право вето та ін.), що не виключає можливості перемінної зміни його домінування домінуванням парламенту. Гарантією від узурпації влади президентом слугують розвинені інститути громадянського суспільства; судова система; стабільна партійна система. При виконанні своїх повноважень президент спирається на власну партію та фінансово-промислові кола, що фінансово підтримали його передвиборчу програму. Президентом у цих державах стає зазвичай лідер партії, котра перемогла на президентських виборах, з-поміж членів якої здебільшого й формується уряд.

Президент у президентських республіках обирається позапарламентським способом - прямими виборами населення (Аргентина, Мексика, Бразилія, Швейцарія, Іран, Ірак) або непрямими виборами, тобто колегією виборників, обраних виборцями (США).

Змішана форма правління має таку особливість: парламент і президент здійснюють контроль за діяльністю уряду (подвійний контроль). У парламентсько-президентській республіці (Польща, Франція) повноважень у президента менше, ніж у парламенту, а в президентсько-парламентській - навпаки. Але і в тій, і в іншій глава держави (президент) є верховним головнокомандувачем (як у президентській республіці), іноді може розпустити парламент. У президентсько-парламентських республіках свої повноваження президент здійснює безпосередньо, призначає прем’єр-міністра, як правило, з-поміж лідерів найвпливовіших партійних політичних фракцій у парламенті, а також членів уряду за згодою парламенту. У парламентсько-президентських республіках президент здійснює повноваження через уряд; прем’єр-міністр призначається парламентом за поданням президента; за рекомендацією глави уряду президент призначає інших членів уряду. Влада президента обмежена тим, що:

1) він не володіє всією повнотою виконавчої влади, тобто, як правило, не є главою уряду; 2) сам уряд фактично формується залежно від співвідношення партійних фракцій у парламенті, спирається на парламентську більшість; 3) уряд відповідальний не перед президентом, а перед парламентом. У змішаній формі правління немає посади віце-прем’єра (як у парламентській республіці). Президент обирається позапарламентським способом.

Різновиди змішаної форми правління: парламентсько-президентська (Австрія, Ірландія, Ісландія, Хорватія, Фінляндія тощо), президентсько-парламентська (Білорусь, Казахстан, Південна Корея, Росія та ін.), напівпрезидентсько-напівпарламентська (Вірменія, Франція), напівпарламентсько-напівпрезидентська (Литва, Македонія, Польща, Португалія, Румунія).

З трьох республіканських моделей найбільш прийнятною для України є парламентсько-президентська, де президент як одноосібний державний орган не дублює функції інших органів влади (уряду, парламенту), а координує, погоджує, консолідує, врівноважує їх діяльність, спрямовує на виконання Конституції, засад внутрішньої і зовнішньої політики, визначених парламентом.

Існують нетипові республіки - з довічним президентством (Індонезія, Корейська народно-демократична республіка, Уганда); без офіційного глави держави-президента (Китай, Куба, колишній СРСР); з урядом, який формується парламентом, але не відповідає перед ним («директоріальна» республіка у Швейцарії). В РФ виникла