Читати книгу - "Сигнали з Всесвіту"

Хай вам не спаде на думку нацькувати на мене людей на вулиці. Якщо я не повернусь до півночі на умовлене місце, не ручаюсь за Свозилову та й за вас, дядечку… — він раптом спробував пом’якшити голос. — Не гнівайтесь, що я вам погрожую, але, знаєте, — боротьба є боротьба. Будьте, ради бога, певні, що я вам же зичу добра. Ви відчуєте це самі, коли наші плани здійсняться…

Незважаючи на те, що я був приголомшений і пригнічений, я ще тримав себе в руках.

Навіщо, власне, ви плекаєте такі, скажімо, нерозумні плани? — запитав я. — Навіщо хочете летіти до іншої сонячної системи?

Я зробив помилку, що не сказав вам цього зразу, — спокійно посміхнувся Олаф. — Отже, спочатку кілька запитань: чому туди летить Навратіл?

Я відповів, що Навратіл хоче дослідити незнайомі планети та життя на них, розкрити нові закони природи, яким скоряється наша Галактика, і взагалі прагне поширити обрії науки.

Таємнича планета Ікс надсилає до нас сигнали, які свідчать про існування невідомих людей, — продовжував мій праплемінник.

Саме туди Навратіл попрямує насамперед. Що він хоче робити на тій населеній планеті?

І це запитання не спантеличило мене:

А хто б не хотів зустрітися зі своїм сусідою, хоча б він і жив самотньо, за багато кілометрів?.. Наукова експедиція хоче познайомитися з життям та культурою невідомих людей і зав’язати з ними дружбу.

Я досі не уявляв, що замислив мій праплемінник. Але чекати на розгадку довго не довелось.

А ви не догадуєтесь, чого могли б бажати на планеті Ікс ми? Це так просто, я трохи вам допоможу… Чи вже відвідали нас оті незнані люди? Чи добрались вони уже до нас, на Землю?.. Не добрались. Це свідчить про те, що вони не мають такої досконалої техніки, як ми; що вони ще позаду нас. Неосвіченими вони не можуть бути, бо інакше не знали б радіо. А це добре, ба навіть чудово! Це будуть гарні працівники, і, головне, буде не так важко розподілити їх на кілька таборів та оволодіти ними.

Аж тепер у мене прояснилось у голові. Так ось чому член «Братства сильної руки» прагне відвідати сусідню сонячну систему! Він хоче там забезпечити своїм «братам» владу над невідомими людьми!.. На Землі це зробити не так-то легко.

Любий праплеміннику! — сказав я веселіше. — Гадаю, що ви дістали надлюдське завдання! Хіба можете ви сам-один оволодіти незнайомим світом?.. Не забувайте, що ви будете членом численного екіпажу, який поламає ваш план.

Олаф загадково посміхнувся:

Помиляєтесь. Навпаки, екіпаж мені допоможе при виконанні завдання!

В це я не вірю! — вигукнув я.

Побачите! — сказав праплемінник, і на цьому, власне, наша розмова скінчилась.

Прощаючись, він мені ще нагадав про наступне побачення, і ми розійшлись.

Я й досі не опам’ ятався після першої зустрічі, а за годину мушу зустрітись зі своїм жахливим родичем знову. Я ще не вирішив, як повестись. На жаль, Алена у Москві. Можливо, що це на щастя — хто знає?..

Що робити?.. Попередити Алену та Навратіла?.. Ні, донощиком не буду. Я це кажу не зі страху. Як можу я донести на власного праплемінника?! Отже, я мушу зрадити, зрадити своїх найкращих друзів, які повернули мені життя і оточили мене любов’ю та увагою?.. Мовчати, коли бачу, як холоднокровно готується злочин?.. А з іншого боку, що допоможе, коли я донесу на свого праплемінника? Він сам сказав, що таких, як він, багато. Якщо не вдасться йому, здійснити злочин спробує хтось інший.

Я в розпачі. За хвилину мушу іти на побачення. Краще було б мені не жити!

22 березня. Сьогодні мені вже легше дихається. Я вибрав золоту середину. Обіцяв Олафу допомогти і таки справді допоможу. Гадаю, що так буде найкраще. Попрошу також Навратіла про місце в екіпажі «Променя» для мене. Безперечно, я не допущу, щоб зі мною летіла Алена. Хто знає, може, мені зрештою вдасться поламати Олафу його плани. Якщо під час польоту не вдасться його переконати, — за вісім років для цього знайдеться більш аніж досить часу, — викрию його перед усім екіпажем. Не допущу, щоб злочин було здійснено.

29 березня. Олафа прийняли. Коли я про це дізнався, в мене по спині побігли мурашки. Аленка знову в Празі. Мене мучить сумління.

30 березня. Учора пізно ввечері мені хтось підсунув під двері лист. Олаф попереджає мене, що в екіпажі лишилось тільки два вільні місця і що вже час діяти. Завтра вранці попрошу Навратіла.

1 квітня. Я заспокоював себе тим, що Навратіл вважатиме моє прохання за першоквітневий жарт і чемно мені відмовить. Мене здивувало те, що він поставився до моїх слів серйозно і сказав, що не заперечує, але повинен дістати згоду Тарабкіна. Тепер я вже не можу відступити…

А полетите і без Алени? — запитав мене Навратіл. Я набундючився, як індик. Академік, однак, добродушно посміхнувся і сказав: — Ви просто як діти!

Я догадався зразу, що крилось за тією несподіваною відмовою, і знав, що обоє ви візьметесь за розум… Знає вже Алена про ваше рішення?

Ні, ні! — сказав я швидко. — Прошу, нічого їй не говоріть. З радістю полечу з вами і без неї.

Навратіл знизав плечима:

Я говорив завжди, що ви — діти… Може, ви посварились?.. Запевняю, що не допущу того, щоб Алена вас покинула…

Я відчув себе безпорадним. Як перешкодити тому, щоб вона взяла участь у цьому подвійно небезпечному польоті?.. Що я їй скажу?

2 квітня. Алена