Читати книгу - "Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька"

Від резолюцій «революціонери»-оунівці перейшли до справ. 11 лютого – здійснюють спробу усунути законного голову КЕ ОУН в Генерал-губернаторстві Романа Сушка. 5 квітня Бандера прибуває до Рима на зустріч з головою ПУН. (До слова, як Бандера без сприяння німецької адміністрації міг вільно переїхати з окупованого Кракова до Рима, потребувало би спеціального дослідження. – Д. Я.)

Читаючи оповідь З. Книша, я був переконаний – він подає якщо не всю, то значну частину правди про розкол ОУН. Був переконаний, допоки не взяв до рук спомини Ярослава Гайваса.

Ярослав Гайвас

Гайвас Ярослав (псевдо: Камінь, Рудий, Бистрий, Андрух, 1912 —?). У 1937 р. член КЕ ОУН на ЗУЗ, з вересня 1940 р. – провідник КЕ ОУН у Генеральній губернії, з 1941 р. – у «Центральних» і «Східних» «Українських Землях», 1945–1949 рр. – член ПУН. За деякими даними, з 1946 р. очолював референтуру ПУН зв’язків з Краєм, згодом – розвідку ОУН. З 1950 р. – на еміґрації в США, виконавчий секретар Українського конгресового комітету Америки. В 1994 р. брав участь у Першому Конгресі українців у Росії.

У часи, які передували розколу, та в часи самого розколу ОУН Гайвас, тоді в. о. Провідника ОУН в Україні, перебував у Кракові разом із Книшем. Оцінюючи позицію свого побратима по ПУН, Гайвас характеризував її так: «стаття, як це звичайно буває у Книша, наповнена вигадками, наклепами й інсинуаціями… Нічого дивного в тому немає»… оскільки «головним архітектором і співтворцем» «жахливого розколу» в ОУН був, на думку Гайваса, власне… З. Книш. За свідченням Гайваса, «не раз не два у вужчому гурті він хвалився: коли б не я, то вони (тобто Мельник та його прибічники. – Д. Я.) були б не протиставилися Бандері». Саме Книш, вів далі Гайвас, «зорганізував з групи своїх однодумців ядро змови у Кракові, яке ненадійно захопило центральне організаційне приміщення, а в ньому значне добро, чималу техніку й різні організаційні засоби. Всю ставку тепер поставив Книш на знищення групи С. Бандери. З розходжень в ОУН стався розлам», – такими словами оцінював ситуацію Ярослав Гайвас.

Між іншим, саме цю точку зору, спираючись саме на це свідчення Я. Гайваса, поділяють деякі сучасні дослідники.[130] Але про цю та інші опінії сучасних науковців – трохи згодом.

Підсумовуючи все вищенаведене, можна зробити такі висновки.

Перший. 9 – 10 лютого 1940 p. y Кракові, адміністративному центрі так званої Генеральної губернії, під самим носом у окупаційної влади та її репресивного апарату прихильники Бандери провели «з'їзд», на якому, створили не нову організацію, а лише свій, паралельний, Провід тої самої ОУН, який називали «Революційним проводом Організації українських націоналістів».

Другий. На сьогодні відомі імена 14 учасників цих сходин. Дані про участь 27 осіб підтвердити тимчасом не видається можливим.

Третій. Головний документ, ухвалений ними, – «Акт з дня 10 лютого 1940 року», який починався словами: «Фактична керма Організації Українських Націоналістів за кордоном опинилася в руках людей, що зле виконують завдання Проводу Української Національної Революції… Цей документ «усував» від керівництва ОУН її вождя – Андрія Мельника та «передавав» керівне кермо до рук Степана Бандери та осіб, яких він мав одноособово призначити в якомусь майбутньому.

Четвертий. Ці дії та ухвала суперечили статутним документам ОУН і ніколи нею не визнавалися.

П'ятий. Ініціатори розкольницького заходу, на думку ПУН це були Бандера і Стецько, партійним судом були засуджені до смертної кари. У біографії Бандери це був уже третій смертний вирок.

Спробуймо перевірити ці та інші висновки та особисті опінії автора. Спершу надамо слово сучасникам.

Балей Петро (псевдо: Паладій Осинка, 29.1.1912 —?), народився в с. Ощів (сучасний Грубешівський повіт Люблінського воєводства Польщі). Випускник Сокальської гімназії, Люблінського католицького університету, магістр. Економіст, журналіст, письменник, діяч кооперативного руху. В'язень концтаборів у Березі Картузькій та Аушвіці (1941–1944). На еміграції в Німеччині – директор видавництва і співредактор гезети «Українська трибуна» в