Читати книгу - "Проект «Україна». Австрійська Галичина"

філії, читальні, агенції. Тобто, керівництво організації започаткувало процес освоєння периферії. Однак ці положення не мали достатньої чіткості, відчувався брак кадрів та й суспільство не було ще готовим підтримати молоду організацію, тому цей процес не набув особливого поширення. Відповідно вдалося заснувати в тому часі лише дві філії — у Бортниках (1875 р.) та у Тернополі (1876 р.) і жодної читальні. Однак в тому часі в краї засновувалися «Руські читальні» як самоврядні товариства на своїх Статутах і деякі з них розгортали непогану діяльність. Саме вони почали вступати у «Просвіту» як асоційовані члени. Першою з них у 1874 р. вступила читальня села Денисова на Тернопільщині. Загалом у 1868–1875 рр. до «Просвіти» вступило 442 звичайних членів, у наступному 1876 р. — 122, отже, всіх просвітян вже нараховувалося 564. Хоч і невеликими темпами, однак розвивалася видавнича справа. У 1871 р. опубліковано 7 видань, в 1872 р. — 4, 1873 р. — 12, 1874 р. — 16, 1875 р. — 8, 1876 р. — 11. Ці цифри свідчили про певний книговидавничий поступ, і одночасно вказували на наявні організаційні проблеми товариства. Це означало, що курс на демократизацію інституції обрано правильний.

Товариство зміцнилося у 1876 р. із прийняттям третього Статуту, який, поряд із зменшенням фінансових зобов’язань членів товариства, ліквідував нечіткості у визначенні периферійних структур. Вводилися філії, що мали вирішувати просвітянські справи на місцях. Також прийнято важливу норму, за якою «просвітяни» набули право за свої членські внески отримували один примірник видань товариства безплатно (раніше лише за півціни). Ці норми, а також здобутий досвід сприяли динамічнішому розвитку «Просвіти». Про що свідчать наступні показники:

В році 1877 р. було 886 звичайних членів, вступило 332, у 1878 р. відповідно 1277 і 391, 1879 р. — 1407 і 130, 1880 р. — 1512 і 105, 1881 р. — 1660 і 148, 1882 р. — 1820 і 160, 1883 р. — 2133 і 313, 1884 р. — 2525 і 392. А вже у 1888 р. налічувалося 3657 звичайних членів «Просвіти». Тоді ж засновано дві філії: в Коломиї (1877) і в Золочеві (1878). Щоправда, до 1890 р. не вдалося заснувати жодної периферійної структури.

Незначний поступ був у видавничій справі. Щорічно видавалося 5–8, рідше 11–13 книжок. Все ж варто відзначити, що, починаючи із 70-х рр., більше уваги звернено на практичні поради та на окремі видання на історичну тематику. Зокрема в тому часі вийшли книжки із рекомендаціями щодо поліпшення ведення селянського господарства (Бічай І. Практична наука сельского господарства у 3 частинах, Михалевич М. Пасіка… Заклинський Р. Звірята шкодні і пожиточні в господарстві та ін.). У 1879 р. видано окремим виданням працю з історії України під назвою «Історія Руси» у 5 частинах І. Нечуя-Левицького. У 1880 р. таку ж «Історію Руси» у 5-ти частинах видав О. Барвінський. Виходили оповідання, казки, байки, белетристичні твори. В тому часі співпрацювали із товариством П. Свенціцький («Як ярмаркували Тарас з Мотрею»), Ю. Федькович («Фармазони», «Казки для руського народу», колядки, видання на честь святих Миколая, Юрія). У 1876 р. вперше окремим виданням вийшов біографічний нарис про Т. Шевченка авторства О. Огоновського. Також час від часу виходили видання антиалкогольного спрямування. У низці творів пропагувалося ощадливість, працьовитість, що мало привести селян до заможного життя («Убоге і богате село»). Традиційною була релігійна тематика, головно присвячена святим, у тому числі й українського (за тодішньою термінологією — руського) походження. Також появлялися і праці, що популяризували правові знання (К. Левицький «Наша свобода, або Які ми маємо права»), що у тому часі мало важливе значення для формування громадянського суспільства. Загалом видання товариства охоплювали широкий тематичний спектр, що стосувався і прагматизму, і розважального жанру, і повчань, і релігійно-етичної проблематики.

З жовтня 1877 р. до 1879 р. виходив перший часопис під назвою «Письмо з Просвіти». Все ж, незважаючи на помітні успіхи, можна було відзначити і певні негаразди. Не надто велика кількість просвітян, невелика кількість щорічних видань. Все це не могло задовольняти Провід товариства.

Тому в 1891 р. прийнято новий, четвертий за порядком, Статут, що корінним чином змінив ситуацію в «Просвіті». Цим документом введено дві важливі новації — підкореговано мету — крім «просвіти» народу товариство брало на себе зобов’язання дбати і про піднесення його матеріального добробуту. Поряд з тим виписано чіткіші норми щодо створення власних читалень, базовані на статутах товариства. Іншими словами, ці структури мали краще наблизити інституцію до простих людей. Відповідно філії ставали керівними осередками на місцях, що об’єднували навколо себе читальні й надавали їм організаційну й методичну підтримку.

Динаміку росту рядів просвітян у цьому десятилітті відображають наступні цифрові показники: у 1890 р. прибуло 770 нових членів звичайних, 1891 р. — 841, 1892 р. — 628, 1893 р. — 505, 1894 р. — 573, 1895 р. — 572, 1896 р. — 896, 1897 р. — 1333, 1898 р. — 1137, 1899 р. — 944. Загальне число членів товариства «Просвіта» від часу заснування до 1899 р. становило 12 026 осіб.

Водночас зростала мережа читалень «Просвіти»: у 1891 р. засновано 5 читалень, 1892 р. — 42, 1893 р. — 43, 1894 р. — 50, 1895 р. — 93, 1896 р. — 109, 1897 р. — 180, 1898 р. — 182, 1899 р. — 11 219. На початку 1914 р. налічувалося вже 36 486 членів товариства. Збільшувалася і кількість читалень: у 1903 р. було засновано 295, що разом складало 1339; у 1910 р. — засновано 170, разом — 2355; у 1914 р. — відповідно 66 і 2649. Крім того, напередодні Першої світової війни нараховувалося 2664 бібліотеки і 197 035 членів, очевидно це разом із членами читалень. Це означало, що «Просвіта» стала всенародною організацією.

Зростали обсяги книгодрукування. Так, у 1891 р. побачило світ 23 видання; у 1894 р. і 1897 р. по 11, 1900 р. — 12, 1904 р. — 13, 1907 р. — 26, 1908 р. — 27, 1911 р. — 16, 1913 р. — 15, 1914 р. — 15. Загалом до вибуху світової війни товариство опублікувало 553 окремих видань. Їх тематика залишалася незмінною, з’являлися лише нові автори. Водночас виходили літературні збірники: у 1892 р. — «Левада», а в 1894 р. — «Рідна стріха». Готувалися інформаційно-повчальні матеріали, що мали сприяти економічному піднесенню