Читати книгу - "Лабіринт"

— Чому ти завжди намагаєшся сперечатися? Ти гадаєш, що знаєш усе краще за інших, завжди намагаєшся порушити правила, бути не як усі.

Тепер Еліс також перейшла на крик.

— Це зовсім нечесно! Я не така, і ти це знаєш! Я просто не подумала...

— У тому й уся справа. Ти ніколи ні про що не думаєш, окрім себе. І намагаєшся отримати те, чого хочеш.

— Це божевілля, Шелаг. Навіщо мені зумисне ускладнювати тобі життя? Просто послухай себе сама. — Еліс глибоко вдихнула, намагаючись прийти до тями: — Послухай, я чесно зізнаюся Брейлінґу, що то була моя провина, але ти ж знаєш, то просто... ти ж знаєш, що я б не проникала туди за будь-яких нормальних умов, якби не...

Еліс знову замовкла.

— Якби не що?

— Це звучатиме по-дурному, але мене певним чином затягло туди. Я знала, що там була кімната. Я не можу цього пояснити. Я просто знала, і все. З’явилося таке відчуття — дежа-вю. Неначе я вже колись була там.

— Ти гадаєш, це поліпшить ситуацію? — саркастично відповіла їй подруга. — Господи, дай мені оговтатися. У неї було відчуття. Як мило!

Еліс трусонула головою.

— Більше, ніж просто відчуття...

— У будь-якому випадку, чого ти в біса почала копати там? Та ще й сама! Ось воно що: порушити правила за всяку ціну.

— Ні, — відповіла Еліс, — усе не так. Мого партнера в той час не було. Я помітила щось під каменем унизу, а оскільки це мій останній день, то просто подумала, що могла б зробити дещо більше.

Її голос затих.

— Я лише хотіла дізнатися, чи це варто подальших досліджень, — завершила вона, надто пізно усвідомлюючи свою помилку, — я не хотіла...

— На додачу ти мені кажеш, що ти все-таки щось знайшла і навіть не потурбувалася поділитися цією інформацією з кимось ще.

— Я...

Шелаг простягла руку.

— Дай-но мені.

Якусь хвилину Еліс дивилася на неї, потім порилася у кишені свого джинсового костюма й, витягши звідти носовичок, віддала його подрузі. Вона не зважилася розповісти.

Еліс дивилась, як Шелаг розгортає білі згортки льону, в яких сховано пряжку. Дівчина не втрималася і знову звернулася до неї.

— Вона прекрасна, хіба ні? Те, як мідь облямовує краї, тут і ось тут, відбиваючи світло. — Еліс трохи завагалася. — Думаю, вона має належати комусь із людей усередині печери.

Шелаг підвела очі. Її настрій знову змінився. Злість, нарешті, відійшла.

— Ти навіть не уявляєш, Еліс, що ти наробила. Зовсім не уявляєш, — Шелаг загорнула хустинку. — Я заберу її з собою.

— Я тільки...

— Облиш, Еліс. Я не хочу говорити з тобою зараз. Усе, що ти скажеш, тільки погіршить ситуацію.

«До якого дідька все це?» — не второпала дівчина.

Поки Шелаг спускалася додолу, Еліс усе ще стояла, нічого не розуміючи. Сварка сталася просто так, знічев’я, й була надто раптовою навіть для Шелаг, яка могла розсердитися через найменшу дрібницю і так само хутко заспокоїтися.

Еліс присіла на найближчий камінь та поклала зранену руку на коліно. Все боліло, і вона почувалася геть зовсім виснаженою, в неї також скімліло серце. Вона знала, що розкопки було розпочато таємно, без узгодження з якимось університетом чи установою. Це робилося з метою уникнути чіткого регулювання, що заважає багатьом експедиціям. Як наслідок, потрапити до гурту археологів було вельми складно. Коли Шелаг уперше почула про розкопки в Сабартських горах, вона тоді працювала в містечку Азіль, розташованому за кілька кілометрів північніше від Фуа. За її словами, вона засипала очільника розкопок, доктора Брейлінга, листами, електронною поштою та рекомендаціями, доки, нарешті, вісімнадцять місяців тому, не перемогла. Навіть тоді Еліс дивувалася, чому Шелаг була такою настирною.

Еліс глянула додолу. Подруга була так далеко попереду, що тепер ледве виднілася, її висока, худа постать ховалася за кущиками та деревцями знизу схилу. Не було жодної надії наздогнати її, навіть якби вона й хотіла.

Еліс зітхнула. Вона бігла сама. Як завжди. Це робило її самотньою. Це краще. Вона була надто самодостатньою й воліла не спиратися ні на кого більше. Одначе тепер дівчина не була впевнена, що їй вистачить сили дістатися табору. Сонце палило нещадно, а її ноги були надто слабкими. Вона оглянула поріз на своїй руці, який знову почав кривавити навіть гірше, ніж завжди.